Святогорск: что произошло с курортом Донбасса и зачем туда ехать

Святогорск: что произошло с курортом Донбасса и зачем туда ехать

ВИДЕО

Святогірськ – курорт Донеччини. До початку російської агресії це була мекка для донеччан, вони сповна завантажували тутешні бази, готелі, санаторії. Сьогодні для Донецька шлях сюди «виріс» до 16 годин в дорозі, а у жителів віддалених регіонів України Донецька область викликає острах.

Як виживає сьогодні Святогірськ? Чи потрібно йому фокусуватися на паломництві (тут розташована Святогірська лавра, МП), чи у міста є і світський потенціал? Чи варто декомунізувати Артема – вражаючий монумент у стилі кубізму, що височіє з гори над містом? І чим Святогірськ може зацікавити жителя Львова?

Про це Радіо Донбас.Реалії говорило з жителями міста та фахівцями з туризму на пікніку на набережній Святогірська – просто на березі головної річки Донбасу Сіверський Донець.

;  Чи залишився Святогірськ туристичним містом після початку війни?

– У 2014-му місто було заповнене переселенцями, але це були не ті люди, які ходили по екскурсійних маршрутах. Екскурсій у 2014-15 роках не було. З 2016-го ситуація почала стабілізуватися: ті, хто поїхав з Донецької області у різні міста України, поверталися додому і дорогою заїжджали у Святогірськ. Зараз приїжджають люди, які дізналися про Святогірськ вже від тих донеччан, які розселилися по всій Україні. Люди вражені і здивовані. Але все ж, Україна боїться назви Донецька область. Для більшості людей нашої країни війна відбувається не на конкретній частині Донецької області, а крізь.

Іван Гладунець, екскурсовод

На що тут можна подивитися?

– На підконтрольній Україні території Донецької області залишилися найбільш значимі об’єкти туристичної інфраструктури. Соляні шахти Соледара, де проводяться фантастичні концерти і де сама шахта є витвором мистецтва. Артемівський завод шампанських вин. Клебан-Бик. Музей Прокоф’єва (с. Сонцівка під Покровськом – ред.) Але, крім Святогірська, місця для розташування туристів на Донеччині практично немає. Зараз у Святогірська є вдале транспортне сполучення: інтерсіті з Києва, швидкі поїзди з Харкова, чудовий поїзд розробила УЗ, Львів-Костянтинівка – і тепер вся Україна перев’язана.

– За 20 кілометрів звідси є село Маяки. Там є український хутір, і один небайдужий житель Слов’янська присвятив усе життя тому, що викупав хати 1860-80-х років. Він має 6 хат, заповнених народними скарбами і цікавими знахідками наших країв. Є художник, який написав 350 картин однієї хати на цьому хуторі: кожен час доби і року.

Світлана Михайлова, підприємець у сфері туризму

Раніше тут масово відпочивали донеччани. Зараз їх відділяє лінія розмежування. Це відчутно?

– Було справді дуже багато людей. Донецьк, Макіївка, Єнакієве. Для донеччан є два варіанти відпочинку вихідного дня, куди можна швидко дістатися: Азовське море та ліси Святогір’я. Для жителів степу тут починається оазис. Зараз у нас бувають Луганська, Харківська, Полтавська, Дніпропетровська, Запорізька області. Рідко зустрічаються групи, які виходять поза цю географію.

Іван Гладунець, екскурсовод

​– Зараз стало багато іноземців. Є Китай, Швеція, США, Нідерланди, Франція. Значну роль у підтримці на плаву туризму і міста відіграли громадські організації, які з’явилися на Донеччині після початку війни. Вони проводили тренінги, створювали робочі місця для переселенців, навчали їх, і оскільки Святогірськ – це либонь єдине інфраструктурно наповнене туристичне місто, тут і проводили всі ці заходи.

Олександр Глухих, керуючий готелем «Roshe Royal»

– На жаль, за мою практику не було жодного запиту з Львівської чи Івано-Франківської області, але Київ і Центральна Україна – їздять. Можливо, більше б їздили, якби відновилися наші оздоровниці (Що це? Читайте далі). Серед іноземців є представники численних міжнародних місій, які тут працюють. Справа у тім, що кожен бізнес-партнер вважає за честь привезти і показати своєму гостю найкраще, що тут є. Наша фірма у Донецьку займалась турами вихідного дня, і ми мали багато замовлень від місцевих підприємців, до яких приїжджали гості з бізнес-справах, й у вільний час вони показували їм область. Це – одна із «точок входу».

Яна Синиця, організатор зеленого туризму і керівник проекту «Туристична Лиманщина»

– У 2013 році в пік відвідуваності сайту – червень-липень – на сайт заходило близько 50 тисяч людей на місяць. У 2018-19 роках наш пік відвідуваності – 5 з копійками тисяч. Тобто трафік на сайт скоротився у 10 разів. Але якщо раніше пошукові запити вбивалися Донецькою областю і трохи сусідніми – то зараз відсоток інтересу до локацій у Донецькій області розширився у бік Центральної і зовсім трошки Західної України.

Сергій Орлик, головний редактор turist.dn.ua

Чесно кажучи, коли людина побуває на Західній Україні, то помічає різницю у якості сервісу між нею і Святогірськом.

– Потрібно грамотно розділити зону активного відпочинку і Святогірську лавру. Має бути аквапарк, ландшафтний парк, щоб відпочинок туристів не перетинався з паломництвом.

Сергій Орлик, головний редактор turist.dn.ua

– Зараз для нас це виклик. До 2014 року Слов’янський курорт не мав потреби думати про те, як заповнювати свої санаторії. Я працювала там – і у нас з березня було переповнено. Зараз працює лише 1 здравниця. Так само і Святогірськ. Наш Центр туризму і краєзнавства переїхав з Донецька. Раніше ми проводили масові всеукраїнські заходи у Донецьку. А зараз, коли ми організовуємо всеукраїнські конференції, ми веземо людей сюди.

Людмила Лук’янова, Донецький обласний центр туризму і краєзнавства

– Крім того, що я керую готелем, я і сам є туристом. Можу сказати, що рівень сервісу у Святогірську – один з найкращих. Нас поставили в такі умови, коли лише туризмом ми й можемо себе підтримувати. Готелі «Дольче Віта», «Смерека», кафе «Білий кінь», «Буше», бургерна на розі… Може це і невеликі підприємства, але у них високий рівень обслуговування. Ми багато втратили, тож тепер цінуємо кожного клієнта. Коли у тебе божевільний потік туристів, твої помилки знівелюються ще десятком відвідувачів. Ми ж не маємо права на це.

Олександр Глухих, керуючий готелем «Roshe Royal»

– Тут бракує пропозиції розваг для туристів. Ми зараз намагаємося формувати туристичні маршрути на території Донецької і Луганської областей. Навіть я, проживши у Святогірську 30 років, відкриваю для себе стільки нового, яке у майбутньому, я думаю, буде затребуваним.

Світлана Михайлова, підприємець у сфері туризму

Існує переконання, що це православний центр України. Чи не варто подумати над ребрендингом міста? Той, хто не цікавиться релігією, може подумати, що сюди не варто приїжджати. Навіть на в’їзді у місто – стела з монахом і куполами, листівки з міста – це монастир.

– Потрібно створювати відпочинок для молоді. У нас був нічний клуб і дискотека – комусь вона заважала, чи то монастирю, чи то чиновнику, дача якого за парканом. Так не має бути. Ось – для молоді, ось – для паломників.

Іван Гладунець, екскурсовод

– Це не лише монастир, а й історико-архітектурний заповідник. Коли ми коли їдемо, наприклад, до Риму, то відвідуємо всі храми, але це ж не означає, що тут всі – католики. Ми відвідуємо ці місця, тому що нам цікава історія та архітектура. Так і Святогірська Лавра – центр притяжіння для усіх, хто цікавиться мистецтвом та архітектурою.

Сергій Орлик, головний редактор turist.dn.ua

Що таке Славкурорт у Слов’янську і в якому він зараз стані?

– Славкурорт – це унікальна здравниця, тому що туди приїжджали лікуватися люди з проблемами опорно-рухового апарату, люди з обмеженими можливостями. Там була дуже сильна лікувальна база, там багатьох людей піднімали з інвалідного візка. На даний момент там працює лише один корпус. Звичайно, вони намагаються відновитися, проте наразі потік туристів відчутно зменшився у порівнянні з довоєнним часом. Медична база була втрачена, чимало лікарів роз’їхалися.

Сергій Орлик, головний редактор turist.dn.ua

Над нами височіє монумент Артему – шедевр кубізму українського скульптора Івана Кавалерідзе. Нещодавно Кабмін виділив кошти на його реконструкцію, а частина людей обурилась – адже це пам’ятник комуністичному діячеві. Як ви ставитеся до Артема?

– Святогірськ без пам’ятника на цій горі – видозмінюється. Чи переживу я, якщо пам’ятник знесуть? Переживу. Чи буде у мене внутрішній конфлікт? Буде. Авжеж, пам’ятник має культурну цінність. Коли Іван Кавалерідзе, український скульптор, зводив цей пам’ятник, він скористався випадком, щоб втілити свій художній задум. Йому довелося втілювати його на Артемі – але у той час скульптор міг зробити це, на жаль, лише на партійному діячеві

Сергій Орлик, головний редактор turist.dn.ua

– Це один з найбільших пам’ятників у стилі кубізму у світі. Не просто цінність для країни, а для всього світу.

Дмитро Балховітін, фотохудожник, проект TravelPrint

– Це насолода дивитися на досягнення людини. Це не штамповка, відлита по лекалу.

Олександр Глухих, керуючий готелем «Roshe Royal»

– Пам’ятник цінний рідкісним стилем – він був популярний у 20-х роках ХХ століття. Можливо, у 2019 році пам’ятник у Святогірську увійде до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щодо декомунізації – потрібно дивитися окремо на кожен об’єкт. Авжеж, під час екскурсій ми розповідаємо, кому цей пам’ятник, і те, що Артем був активним прибічником закриття монастиря, комуністом і революціонером. До речі, у ХІХ сторіччі на цьому місці хотіли поставити храм, але у монастирі був монах Ісакій Прозорливий, він сказав: бачу, що тут буде стояти великий дядько, і не дав благословіння. Через кілька десятків років монастир був закритий, а на горі був зведений пам’ятник Артему.