Зе! Коррупция, или Старые схемы эпохи "новых лиц"

Джерело – Українська правда

"Хто бореться з чудовиськами, мусить остерігатися, щоб самому не стати чудовиськом".

Фрідріх Ніцше

"Чи могли ми уявити, що його "збагачення людей", виявиться збагаченням тільки його людей"?

Володимир Зеленський, дебати на "Олімпійському"

У січні 2020 року сталась одна подія: у глобальному рейтингу сприйняття корупції Україна втратила шість позицій і опустилась до рівня 2017 року.

Сам по собі цей факт не був надновиною, його важливість мала іншу природу – символічну.

З’ясувалось, що за перші півроку роботи нового президента Володимира Зеленського, який мав небачену доти в історії монобільшість у "турборежимі", Україна за рівнем корупції опустилась до часів розквіту режиму Петра Порошенка.

Часів Кононенка-Грановського, Гладковського і судді Вовка, "Роттердаму+" і "Укроборонпрому-"... Словом, усього, що так нещадно критикував кандидат Зеленський.

Однак у січні 2020 року згаданий рейтинг викликав певний дисонанс, адже нова влада на той момент якось не фігурувала у жодному справді серйозному корупційному скандалі. Тож видавалось, що претензії укладачів рейтингу можуть бути адресовані новій влади лише "авансом", адже Зеленський працював не весь рік.

Але ці "аванси" нова команда почала дуже швидко справджувати. Не минуло і кількох місяців карколомного 2020-го, як нові представники Зе!команди почали з’являтись спершу в журналістських розслідуваннях, а згодом і в кримінальних справах правоохоронців.

Мабуть, найбільш показовою стала історія депутата "Слуги народу" Олександра Юрченка. Сага "продавця депутатських правок" миттєво освіжила в пам’яті інше провадження – до речі якраз 2017 року – НАБУ проти Борислава Розенблата.

По суті, справа проти депутата фракції Зеленського виявилась ледь не трафаретною копією справи проти депутата з команди Порошенка.

З тією лише різницею, що на чолі "старої" корупційної одноходівки виявилось "нове" політичне обличчя.

Цю формулу, на жаль, можна заучувати. Навіть побіжний аналіз показує, що принцип "Нові" обличчя – "старим" схемам" поступово стає визначальним у політичному житті нової команди.

Уже зараз можна прогледіти появу навколо Зеленського "свого Ахметова", "свого Кононенка", "свого Розенблата". І якщо президент різко не змінить ситуацію, то поява "свого Свинарчука" стане лише справою часу.

А поки що "Українська правда" пропонує пильніше придивитись до феномену корупції часів Володимира Зеленського.

Не-Порошенко

Якось на прес-конференції на запитання, чим він відрізняється від попереднього президента, Володимир Зеленський відповів:

"Я всім відрізняюсь від Порошенка. Я чесна порядна людина, яка хворіє цією країною".

В контексті розмови про корупцію, ці слова чинного глави держави часто зринають у розмовах з людьми з оточення Зеленського, його однопартійцями чи й навіть противниками.

З кількох десятків співрозмовників із різних політичних таборів, з якими УП спілкувалась для написання цієї статті, майже всі зійшлися в одному – особиста нажива не є мотивацією дій Зеленського.

"Особисто Вова не краде. Це сто відсотків. Але відбулась така собі "децентралізація корупції". Низи зрозуміли, що "нагору" носити не треба, і кожен стриже чисто для себе. Але з особливим ентузіазмом і цинізмом", – розповідає не під запис один із числа уже звільнених, але ще недавно наближених до Зеленського чиновників.

Цьому не в останню чергу сприяли і раптові відставки колись найвпливовішого соратника Андрія Богдана, прем’єра Олексія Гончарука, десятка міністрів, генпрокурора тощо, тощо. Такі заходи могли б виконувати для згаданих "низів" виховну функцію, мовляв ніхто у своїх кріслах не прописаний навічно.

Але ефект виявився зворотним – перед загрозою можливої втрати посади будь-якої миті чиновники середньої руки навпаки пустилися в "останній бал" і намагаються урвати що і поки можуть.

"Зеленський показав, що його люди в політичному сенсі не мають жодної ваги. Найсильніших дуже легко здуває. А значить іти до когось "по кришу" не треба – треба просто рвати. Чим всі потроху і займаються", – пояснює логіку державної машини один із топ-чиновників часів Кучми і Януковича.

Щось подібне розповів в своєму скандальному інтерв’ю і колишній глава ОПУ Богдан.

"Я всіх – міністрів, депутатів – викликав і казав одну фразу: "Дивись, у нас "криши" немає. Ми тобі нічого не дамо. Мало того, якщо ти попадешся, то ми будемо всіляко тиснути, щоб тебе посадили… Бо як живе корупція? Я тебе призначаю і даю тобі кришу від правоохоронців, а ти зі мною ділишся незаконною добичею. А якщо "кришу" забрати, то ти ідеш заробляти на свій страх і ризик", – пояснював колишній глава ОПУ.

І виявилось, що чиновників, здатних на подібний "ризик", дуже багато. Саме звідси взялися "судді Вовки", які готові в нових умовах "вирішувати справи" по-серйозному.

У ситуації з конкретним Вовком усе ще гірше – Офіс президента намагався вирішити проблеми потрібного усім владам "судді" по-тихому, але вийшло так голосно, що нарвалися на дуже болючу статтю у стовпі західної преси Financial Times.

З бажання "ризикнути наостанок" беруться і голови судів, яких не втомлює розмінюватись навіть на кілька тисяч доларів. Кожен бере, так би мовити, "по потребі". Але кожен бере.

Як точно сформулював журналіст Олекса Шалайський, "відсутність стрункої вертикалі влади дозволила кожному чиновнику відчути себе автономним сатрапом на ввіреній території: "сам придумав схему – сам реалізував".

Ще більшу свободу відчули ті, хто звик сам керувати цією країною, використовуючи людей при владі як інструмент. Олігархічні групи, з якими попередній президент боровся за сфери впливу і прибутку, після зміни влади відчули велике полегшення.

По суті кожен великий бенефіціар поразки Порошенка зумів щось отримати від переможця.

Хтось, як Рінат Ахметов, задобрює і закохує у себе, купує по 300 "швидких" для сіл, щедро дає кеш для утримання партії, і в якийсь момент в головному кріслі Кабміну опиняється менеджер середньої ланки із його холдингу.

"На Офіс і на фракцію, хоч там у Ріната своїх і немає, заходить десь 2-2,5 мільйона доларів в місяць. Ясно, що він друг", – ділиться не під запис один із крупних бізнесменів.

Новий прем'єр Денис Шмигаль, як і в.о. міністра енергетики Ольга Буславець, всіма силами намагаються продемонструвати, що вони не мають жодного стосунку до відстоювання інтересів Ахметова.

Але на всіх каналах медіагрупи Ахметова стоїть "блок" на критику "не свого" прем'єра, а питання тарифів для зеленої енергетики чи ТЕС вирішуються значно динамічніше і на порядок ефективніше, ніж для державного Енергоатома. І це дуже підриває віру в неахметівського прем'єра чи міністра.

Хтось із олігархів, як скажімо Ігор Коломойський провели перевірку силою, захопивши контроль над державним Центренерго швидше, ніж в Офісі президента змогли розібратись, як телефонувати у Фонд держмайна. Взяв і не віддає.

Виявляється, так можна, як і те, що немає в країні сили, здатної таким діям протистояти. І це посилає десяткам і сотням іншим, меншим бізнесменам і звичайним рвачам сигнал до дії.

В питаннях миру не досить просто перестати стріляти. А в питанні боротьби з корупцією мало, щоб президент сам не крав – він мусить гарантувати, що й решта не крастиме.

Інакше його особиста відмінність від попередника буде швидко нівельована ідентичністю звичок його оточення.

Свої Кононенки

За часів Петра Порошенка більшість корупційних скандалів виникали за участі людей з його найближчого політичного оточення.

Першою і однією із найгучніших була історія, яка подарувала українській політиці мем "я від Кононенка". Один із найближчих до тодішнього президента депутат начебто намагався нав’язати міністру економіки кандидатуру заступника.

Пізніше апетити оточення почали рости і прізвище Кононенка й інших наближених почали лунати у більшій кількості сфер і схем: будівництво доріг і дорожний фонд, Одеський припортовий завод, Центренерго тощо.

Після обрання Зеленського в його Офісі та оточенні опинились люди, які в попередньому житті були дуже далекі що від постачання газу на ОПЗ, що від організації фіктивних тендерів на будівництво доріг.

У новому житті ситуація почала різко змінюватись. Кількість сконцентрованої влади і відповідно можливостей виявилась надто великою спокусою, щоб не спробувати цим скористатись.

Не відомо, чи нинішній глава ОПУ Андрій Єрмак знає історію "я від Кононенка", але суть її він міг би вловити миттєво. Кадри – ось головний ресурс, який наразі намагається опанувати Єрмак.

Ще до того, як він зумів витіснити з крісла свого попередника, Єрмак уже був одним із трьох людей, які вирішували кадровий склад уряду Дениса Шмигаля.

Але "кадрові" питання почали цікавити Єрмака раніше. Перше місце в Зе!команді для "свого" він вибив ще влітку 2019 року.

"Була нарада в ОПУ по Києву, кого виставляти мажоритарниками. І по 219 округу хотіли пустити одного прокурорського, дуже одіозного. Всі почали протестувати.

І тоді так з другого ряду за Зеленським піднявся якийсь чоловік, це був Єрмак, і каже, що "у мене є кандидат на цей округ, медійний, його легко буде продати – Коля Тищенко".

Зеленський так глянув, підняв руки вгору і поцілував себе у біцепси, кривляючи Тищенка. "Оцей Коля? Він же тупий!", – розповів УП один із учасників тієї наради, яка, проте, завершилася для Тищенка успішно.

Настільки, що зараз він фактично друга людина у київській "Слузі народу", готує партію до виборів у Київраду і виділяє місця "потрібним" людям.

Як виявив на початку березня депутат Гео Лерос, інтерес до кадрових питань у сім’ї Єрмаків є не лише в Андрія Борисовича, але й у його меншого брата Дениса.

На оприлюднених депутатом відеоплівках Єрмак-молодший продає різним людям обіцянки призначити їх на державні посади. Допомогти йому мав, начебто, старший брат.

Ні, це не призвело до звільнення Єрмака-старшого. Навпаки, з того часу він тільки посилив свій вплив на президента Зеленського.

Прізвище глави ОПУ в останні місяці згадують ледь не після кожного важливого призначення. Міністр оборони, міністр спорту, міністр стратегічних галузей економіки, генеральний прокурор, кілька депутатів – це "активи" Єрмака, які він встиг зібрати станом на осінь 2020-го.

За даними УП, зараз інтерес глави ОПУ поступово переноситься на сферу оборонно-промислового комплексу, САП тощо куди він намагається інкорпорувати своїх людей.

Впродовж попередньої історії Незалежності таке накопичення людських ресурсів у більшості випадків переходило у стадію "первинного накопичення капіталу", за якою йшли гучні скандали, а в особливих випадках – протести і Майдани. Чинний глава ОПУ має шанс перевірити на собі, чи досі працює ця історична закономірність.

Часом може бути досить і одного сміливця, який не побоїться показати всім смс "я від Єрмака".

Решта найближчого оточення президента не так публічно активна, як Єрмак. Однак делікатних сфер, які вони між собою розділили, не менше.

Наприклад, перший помічник президента Сергій Шефір, якого журналісти фіксували на зустрічах з олігархом Ігорем Коломойським, за даними УП, відповідає у Зеленського за дві сфери.

"Шефір – це людина, яка з одного боку є таким собі камертоном для Зе. Він визначає "що таке добре, а що – погано". З іншого боку, Шефір займається усіма питаннями, де є великі "тихі" гроші і комунікація з олігархами", – розповів УП один із олігархів.

Співрозмовники УП вказують на два великих державних підприємства, за "добробут" яких у Зеленського відповідає начебто саме Шефір: Одеський припортовий і Енергоатом.

ОПЗ у лютому перед карантином "тимчасово", без конкурсу очолив Микола Синиця. Приблизно тоді на головних ролях постачальника газу на ОПЗ за "давальницькою" схемою стала компанія "АгроГазТрейдинг". Співрозмовники УП на ринку газу теж пов’язують успіхи цієї компанії у тому числі з прізвищем Шефіра.

Інший державний гігант, Енергоатом, так само має у своєму керівництві людину, яка, за даними джерел УП, наближена до Шефіра – віце-президент з розвитку компанії Герман Галущенко.

За контроль над згаданими двома підприємствами в Україні завжди йшли політичні війни. За часів Порошенка людей з його оточення, найчастіше Кононенка, називали творцями давальницьких схем на ОПЗ. Вони приносили колосальні прибутки компаніям-постачальницям і такі ж збитки підприємству. Відбувалось це у тому ж 2017 році.

За іронією долі, саме того року почав діяти Дорожній фонд, завдяки якому в Україні почали нарощувати темпи будівництва доріг. Багато із розпочатих тоді проектів добудовує уже нова влада. І називає це пограмою президента Володимира Зеленського "Велике будівництво".

Відповідає за цей проект у тісній співпраці з керівництвом Укравтодору заступник Єрмака Кирило Тимошенко. Ще не так давно його функціонал зводився до медійного супроводу президента. Але з приходом в ОПУ Михайла Подоляка Тимошенко з медійника перетворився на "великого будівничого".

Це можна було б вважати підвищенням, якби не постійні корупційні скандали з будівництвом доріг.

На цьому ринку за останні місяці сформувався у суті своїй картель кількох компаній. Укравтодор під різними приводами не допускає до тендерів їхніх конкурентів і дозволяє своїм "улюбленцям" розігрувати мільярди на липових торгах. Родзинкою цих "тендерів" є регулярна знижка, яку дає переможець – 3% від стартової ціни.

Три групи компаній фактично поділили між собою області, де вони виграють тендери. Будівельним ринком стабільно курсують чутки про ціну любові до обраних фірм – до 20% відкату. Велике будівництво йде, дороги будуються, картель багатшає.

На таке не гріх і 35 мільярдів з "ковідного" фонду перекинути. Залишається поки що відкритим питання, чи лише картель багатшає? Чи і його куратори у владі?

Відповідь може з'явитись дуже несподівано для всіх учасників процесу, як це сталось у того ж депутата Юрченка.

А поки слід дочекатись оновлених декларацій і подивитись, хто з "кураторів" від Зеленського почав обростати новими машинами і чи не розживуться Єрмак, Шефір, Тимошенко та інші елітною нерухомістю.

Свої Свинарчуки

Цей розділ історії перебуває в процесі написання...