Олександр Шевченко: «Що робиш для себе - не забереш з собою, а що для людей - те для Бога і залишиться з тобою...»

Рубрика – Поспішай творити добро

Олександр Шевченко. Політик, народний депутат України, засновник карпатського курорту Буковель. І відомий меценат та благодійник.

Благодійний фонд Олександра Шевченка заснований у 2014 році. Діяльність фонду має декілька напрямків, основний з яких спрямований на допомогу та соціальну реабілітацію малозабезпечених, безробітних, дітей, людей з особливими потребами, учасників бойових дій, підтримку мистецьких, спортивних проектів, книговидавництва та інших.

Лише кілька з багатьох десятків програм Благодійного фонду Олександра Шевченка:

Близько 7000 дітей безкоштовно оздоровились у дитячому таборі «Артек-Буковель».

9500 першокласників з Івано-Франківщини пройшли вишкіл та навчились кататись на лижах в лижній школі ТК Буковель.

3200 дітей з вадами опорно-рухового апарату, ДЦП та з аутизмом разом з батьками пройшли реабілітацію на базі ТК «Буковель». Протягом заїзду діти мають дуже насичену програму, з дітьми працюють досвідчені психологи.

Християнський табір для дітей. У ньому уже відпочили 351 дитина з соціально-незахищених категорій населення і проблемних сімей.

Організовано перший в Україні табір для дітей з цукровим діабетом, які відпочивають разом з батьками.

Більше тисячі учасників АТО, які були поранені на війні, та рідних загиблих бійців і героїв Небесної Сотні з усієї України пройшли лікування та реабілітацію у Буковелі.

близько 8000 пенсіонерів відпочили та оздоровились у Буковелі, отримавши ряд оздоровчих процедур та безкоштовні консультації лікарів.

Щорічно проводиться конкурс учнівських творів на патріотичну тематику, існує програма фінансової підтримки обдарованих дітей, постійно оновлюється матеріально–технічна база навчальних закладів міста Івано-Франківська, постійна допомога спортсменам та підтримка спорту, для системної та якісної допомоги бійцям створено Центр військової підготовки та інформації Олександра Шевченка, діє програма підтримки мистецтва: реставрація дверей та кам’яниць, проведення мистецьких фестивалів, виставок художників, книговидання…

Благодійний фонд Олександра Шевченка нещодавно потрапив в звіт INTERNATIONAL HUMAN RIGHTS COMMISSION.

– Олександре, ви успішний політик, успішний підприємець. І разом з тим відомий не лише в своєму окрузі благодійник і меценат. Як ви прийшли до благодійності, в чому її сенс для вас?

– В моєму житті все з’являлось поступово. Я довго шукав своє місце, своє покликання. На початку 90-х років минулого століття я займався і торгівлею, і починав якийсь бізнес, пробував, набивав лоба, але ніколи не зупинявся.

Було різне. На різних етапах життя мені допомагали інші, я допомагав… Зараз це називають благодійністю, але насправді – це частина життя, без якої людина не може називатись людиною. Кожен може допомагати по мірі своїх можливостей. Хтось молитвою, добрим словом чи порадою, хтось своєю працею чи ділами. А хто має можливість – фінансово чи іншими ресурсами.

Сьогодні люди в Україні доведені до межі бідності. Допомоги потребує мало не кожен другий українець, вже не говорячи про школи, садочки, соціальну сферу… Тисячі звернень, що надходять до моєї Громадської приймальні, на особисту і офіційну сторінку в Фейсбук є тому підтвердженням. Тому по мірі моїх можливостей намагаюсь відгукнутись і допомогти, бо те що робиш для себе – те не забереш з собою, а що для людей – те для Бога і залишиться з тобою…

Благодійність це суттєвий і невід’ємний елемент християнського життя, від якого залежить спасіння віруючої людини. Я переконаний, що служіння ближньому є найбільшим виявом віри, величезною складовою пошанування Творця. Бо неможливо гідно шанувати Господа і служити Йому, не служачи ближньому своєму.

Християнство це не лише віра, але й дія. Якщо ти християнин, то мусиш допомагати тому, хто потребує.

– Сьогодні вже напевне ціла Україна знає про Ваші соціальні програми та роботу Благодійного фонду. З чого все починалось?

Починалось все з віри, Божих Заповідей, і розуміння соціальної відповідальності… Багато хто ходить до церкви, але так і не знайшов Бога…

Знаєте, так сталося, що мене охрестили дуже пізно, коли мені вже виповнився 21 рік. Тому все в мене відбувалося свідомо. І я дуже чітко відчув ту межу, – що таке «з Богом», і як це було раніше – «без Бога».

Я зробив свій вибір. І самий головний оберіг – це віра. Найголовніший закон мого життя є Заповіді Божі. Лише з вірою в серці можна щось змінити і чогось досягнути. Та завжди потрібно пам’ятати, на шляху до мети, ми маємо бути чесними, Бог нам в усьому допоможе.

З розвитком курорту «Буковель» в нашої команди з’являлись все нові й нові можливості бути корисними. З’явилося розуміння соціально відповідального бізнесу, коли частина зароблених коштів виділяється на благодійність, розвиток суспільства, підтримку літніх людей, допомогу дітям, підтримку цікавих проектів…

Можливості Буковелю дозволили нам запровадити десятки соціальних проектів, учасниками яких стали вже десятки тисяч українців.

початку ми запровадили програми оздоровлення дітей та пенсіонерів, потім взялися допомагати людям, зокрема і дітям, з інвалідністю та соціально незахищеним верствам населення, створили програми реабілітації учасників війни на Сході України, …а вже коли проектів стало багато і вони почали діяти систематично вирішили створити Благодійний фонд, який і займається усіма соціальними програмами та благодійницькою діяльністю.

– Робота Благодійного фонду спрямована виключно на допомогу соціально незахищеним верствам населення чи є й інші проекти?

– Благодійний фонд охопив своєю роботою напевне всі основні сфери життя. Адже діють програми підтримки спорту, медицини, оздоровлення дітей, підтримка обдарованої молоді, допомога армії, підтримка мистецтва…

По кожному напрямку є відповідні фахівці-консультанти, які допомагають вирішувати проблеми, правильно спрямовувати кошти, допомагати юридично… Ми підходимо до вирішення проблем комплексно і системно, адже «латання дірок» призводить до руйнування всього…

Наша країна потребує кардинальних змін. Я б дуже хотів, щоб в українців не виникало потреби звертатись до благодійників, але на жаль зараз це нераельно…

– Як гадаєте з кожним роком зменшується чи збільшується число людей, які потребують допомоги?

– Однозначно, що збільшується. Це спостерігається по характеру звернень і прохань. Люди не мають за що придбати навіть продукти харчування, бо мізерні жебрацькі зарплати, високі комунальні платежі та інфляція пожирають все зароблене.

Переконаний, що головним завданням держави, влади, є завдання повернути гідність українцям та державі. Чи можна говорити про гідність людини, якщо заробітної плати чи пенсії не вистачає на елементарне? А якщо трапляються проблеми із здоров’ям, то люди часто потрапляють в безвихідь.

Зараз ми маємо замкнуте коло – субсидій, пільг, соціальної підтримки потребує чи не більша частина населення України.

В нас часто повторюють таке гасло, що «багаті повинні поділитися з бідними». Для мене це означає найперше – поетапне, за 2–3 роки встановлення мінімальної зарплати на рівні 10–12 тисяч гривень, або 500 доларів США. Тоді дуже багато проблем вирішиться. Наповниться Пенсійний фонд, зростуть пенсії. Люди зможуть гідно жити, відкладати на відпочинок. Це й пожвавить ринок, зростуть покупки, що дасть поштовх розвитку економіки… Звичайно, що паралельно необхідно й подбати про інвестиційний клімат. Перетворити державу та силові структури з головних рейдерів бізнесу в сервісні організації для громадянина…

Переконаний, що все можна швидко змінити за наявності політичної волі влади…

– З чим найчастіше звертаються по допомогу?

– Дуже болюча тема – медицина. Майже кожне друге звернення – це крик про допомогу в лікуванні онкологічних захворювань чи необхідність операційного втручання.

До того ж люди, через недосконалість медичного законодавства та відсутність технічного забезпечення і спеціалістів змушені шукати лікарів за кордоном, а це величезні кошти…

Так звана «безкоштовна медицина» в Україні відсутня повністю. В лікарнях не має необхідних препаратів, пацієнти за свої кошти купують ліки та медикаменти… Яка ж це безкоштовна медицина?

В нас є лікарі від Бога, які роблять все можливе і неможливе в існуючих реаліях…

вернень з проханням про допомогу на лікування надзвичайно багато. У нас в фонді навіть є окрема команда волонтерів, яка допомагає родичам організовано збирати кошти на лікування, організовує акції для збору коштів…

– Робота волонтерів у нас час неоціненна… Особливо в допомозі бійцям…

– Так. Це правда… Ми маємо контакти з багатьма волонтерськими організаціями. Після Революції гідності ми постійно допомагаємо і родинам Небесної сотні, і постраждалим на Майдані…

А для допомоги бійцям в зоні АТО ми створили Центр військової підготовки та інформації. Завдячуючи роботі центру ми традиційно оздоровлюємо бійців, поранених, родини загиблих солдат у Буковелі, а також надаємо допомогу у вигляді закупівлі амуніції, бронежилетів, одягу, необхідних речей та продуктів харчування…

Маємо багато інших проектів. Зокрема з Центром Ростислава Валіхновського безкоштовно проводяться операції учасників війни. Підтримуємо і лікування наших бійців за кордоном…

– Як ставляться люди до Ваших програм, чи маєте контакти з учасниками ваших благодійних програм?

– По різному є. Я завжди кажу всім – робите добрі справи – не сподівайтеся на подяку… Хтось дякує, більшість. А хтось залишається і незадоволеним… Є і такі, які кажуть «накрав – нехай віддає»… Хоча я в житті не вкрав нічого. Один раз був випадок в Польщі, коли мені, молодому «бізнесменові», який заробляв перші гроші на перепродажі товарів з України, дали решту більшою купюрою… І я коли побачив, то не повернувся і не віддав ці гроші… І одразу ж був покараний за це «вищими силами». Після цього переконаний – краще втратити, аніж взяти чуже.

Але, ви знаєте, я роблю все це не заради подяки, і не заради слави, а для себе. Про багато випадків допомоги інколи не знає ніхто, крім мене і мого секретаря.

Я поки можу допомагати людям – буду допомагати. Якщо я буду заможним, а навколо будуть бідувати діти і пенсіонери, страждати дорослі, поніверятись, шукати кращої долі по заробітках за кордоном, то яке ж щастя від того?

Україна повинна стати країною гідності та правди.

Я прикладу максимум зусиль, аби підняти рівень життя людей, як вдалось це зробити в селі Поляниця, на території якого розташований Буковель, в цілому регіоні. Колись це був один з найдепресивніших регіонів України, а зараз Поляницю називають «селом мільйонерів» з профіцитом бюджету та сучасними школою і садочком, розвиненою інфраструктурою. Зарплати в Буковелі щонайменше 10 тисяч гривень… Саме оцей досвід я хочу перенести на всю нашу країну. Зробити Україну дійсно заможною і сильною не на словах, а на ділі. Кожен має встати з дивану, закотити рукави і попрацювати заради майбутнього наших дітей.

Але і тоді не відпаде потреба в благодійності. Можливо лише вона змінить свої напрямки і завдання. Адже благодійність – це внутрішня потреба людської душі за любих обставин.

Спілкувалася Ірина Белоцька