"Кровь, грязь, вонь – ничего из мирной жизни". Как выглядит война в западной части Бахмута

Автори – Ольга Кириленко, Назарій Мазилюк, УП

"У бочину кульове!".

З цими словами у вузький підвал будинку, що розташований за кілька сотень метрів від російської армії, забігає український військовий. Він сповіщає всіх навколо – привезли нового пораненого.

– Ой, б**ть, – реагують на його слова прикордонники, які щойно повернулися з позицій і просто на проході заварюють собі чай у пластикові стаканчики.

Наприкінці квітня у Бахмуті, де з трьох боків ідуть бої, а з четвертого усе ще заїжджає підкріплення, боєприпаси та провізія, прохолодно й мокро.

Попри дощ і погану видимість, активно працює російська артилерія – снаряди свистять, ніби невеликі літаки, над головою, а потім дзвінко врізаються в будинки й землю. Бабах, бабах, бабах.

Тихше й рідше звучить українська артилерія – переважно у формі виходів РСЗВ.

Паралельно з артилерією що кілька хвилин чути стрілкові перестрілки. У місті точаться бої на мінімальних дистанціях, іноді це менше, ніж 50 метрів.

Військовому, який отримав поранення в бік, на вигляд років 25-27. Він лежить у відокремленій кімнаті біля входу до підвалу й тихо просить побратимів себе вкрити, адже втрата крові означає втрату тепла. Йому дістається тепла суха ковдра з леопардовим візерунком.

Тутешній медик уже надав йому першу допомогу, тепер за ним на евакмобілі має приїхати керівник евакуаційного відділення 93-ої бригади на позивний "Сокіл".

– Я перебігав дорогу і попав під обстріл, – розповідає поранений, поки чекає на евакуацію. З його поведінки й розмови помітно, що йому страшно заснути, страшно втратити свідомість.

– Чому я ногу не відчуваю? – одне з перших питань, яке поранений ставить Соколу, коли той дістається до підвалу.

– Не готовий тобі сказати, – спокійно відповідає Сокіл, оглядаючи місце поранення з правого боку і заливаючи військовому фізрозчин. – Ще трохи і я тебе забираю, потерпи.

П'ять-сім хвилин, які Сокіл проводить біля пораненого, він постійно з ним розмовляє і ставить десятки запитань: "Діти є? Один, двоє? Хлопчик чи дівчинка? І хлопчик і дівчинка?! Ну молодець!".

Сокіл теж не хоче, щоб військовий втратив свідомість. Ніхто цього не хоче.

Ці двадцять-тридцять хвилин, які журналісти УП провели у підвалі 93-ої бригади "Холодний Яр" та прикордонників – лише маленька частинка всього, що ми встигли побачити в місті.

Точніше у меншій частині, яку наразі контролює українська армія. Військові під запис говорять про одну третю, втім, як дані аналітиків DeepState, так і джерела УП свідчать – йдеться менш ніж про одну п'яту Бахмута.

Українська армія посувається все ближче до західної околиці міста.

– У ворога не вийшло зробити охоплення, тому він намагається видавити нас з міста. Наступальні дії йдуть у центрі, на півдні й на півночі, як вночі, так і вдень. Вони ведуть вогонь на руйнування міста й на виснаження нашого гарнізону, – розповідає УП уже в іншому підвалі замкобата 93-ої бригади на позивний "Філософ".

На запитання, чи допускає він оточення українського угруповання в місті, Філософ відповідає:

– Це війна, усі варіанти можливі. Але по флангах уже проведені важливі інженерні роботи. З нуля зведені фортифікаційні споруди, заміновані поля, стягнуті війська прикриття. І скажу, що ландшафт тут не надто пристосований для оточення, росіяни просто впираються в канал (Сіверський Донець – Донбас – УП), у Часів Яр.

Щоб брати місто, їм у будь-якому разі треба брати Часів Яр.

Наприкінці квітня "Українській правді" вдалося побачити одні з найважчих днів оборони Бахмута.

Як виглядає той випалений клаптик землі на Донеччині, за який майже зубами вгризається українська армія, що про оборону міста кажуть його захисники та як вони хочуть побачити згадку про битву за Бахмут у підручниках історії – дивіться у репортажі УП.