NYT: Возможности Путина в войне сокращаются, но он все еще на кое-что рассчитывает

Минулого тижня проукраїнські бойові групи прорвалися через кордон на південному заході Росії, спровокувавши два дні найзапекліших боїв на російській території за останні 15 місяців війни. Проте Владімір Путін публічно повністю проігнорував цю подію.

Він роздавав медалі, зустрічався з патріархом РПЦ, приймав дружніх іноземних лідерів і вів телевізійну світську бесіду з російським суддею про те, що Україна нібито не справжня країна.

«Керуючи найбільшою війною Росії за останні кілька поколінь, Путін дедалі більше нагадує заочного головнокомандувача: на публіці він майже нічого не говорить про перебіг війни і не виявляє особливого занепокоєння з приводу російських невдач. Натомість він чіткіше, ніж будь-коли, дає зрозуміти, що його стратегія полягає в тому, щоб перечекати опір України і Заходу. Він думає, що зможе перемогти, виснаживши своїх ворогів», – пише New York Times.

«Не треба плекати жодних ілюзій», – сказала експерт з питань соціально-економічного розвитку Росії в Московському державному університеті Наталія Зубаревич.

За її словами, вдома Путін заклав основу для продовження війни на «довгий, довгий, довгий, довгий, довгий, довгий» час. Але тоді як західні аналітики і чиновники вважають, що путінська Росія має потенціал для продовження війни, його військовий, економічний і політичний простір для маневру звузився, що створює перешкоди для ведення тривалої війни.

Незважаючи на те, що Путін називає бойові дії далекими «трагічними подіями», війна продовжує завдавати йому удари вдома зі зростаючими розколами у військовому командуванні, занепокоєнням серед російської еліти і тривожними ознаками для економіки. Оскільки Захід обіцяє і надалі відмовлятися від російських енергоносіїв.

На полі бою здатність Росії до наступу зменшилася, оскільки боєприпаси закінчилися, а багатомісячна битва за місто Бахмут забрала тисячі життів солдатів. Євгєній Прігожин, який контролює найманців «Вагнера», заявив, що починає виводити своїх бійців з Бахмута, одночасно виголошуючи одну лайливу тираду за іншою на адресу лояльних до Кремля еліт Росії.

Західні чиновники і аналітики кажуть, що для нового масштабного наступу Путіну потрібно знайти нові джерела боєприпасів і провести політично ризикований другий військовий призов, щоб поповнити виснажені сили. Тим не менш, директор національної розвідки США Авріл Хейнс заявила цього місяця в Конгресі, що шанси на те, що Путін піде на поступки на переговорах цього року, «низькі», якщо тільки він не відчує внутрішньополітичної загрози.

Західні чиновники також занепокоєні можливістю того, що він може вдатися до застосування ядерної зброї, але вважають, що ризик буде найбільшим, якщо Путін зазнає катастрофічної поразки, яка поставить під загрозу його владу.

Російська економіка виявилася досить гнучкою, щоб адаптуватися до західних санкцій, а державних резервів вистачило для фінансування більших військових витрат і збільшення соціальних виплат. Але чим довше триватиме війна, особливо якщо ціни на нафту впадуть, тим ймовірніше, що Кремль буде змушений зробити складний вибір: скоротити державні витрати або дозволити інфляції зростати.

«З політичної точки зору, деякі дослідники стверджують, що громадська підтримка війни в Росії є широкою, але не глибокою – здатною швидко змінюватися у відповідь на непередбачувані події. Вторгнення через кордон цього тижня принесло війну в саму Росію, чого не було раніше, і викликало занепокоєння серед військових блогерів, які мають широку аудиторію», – пише видання.

Крім того, є ще «непередбачувана карта» Прігожина, який перетворився на популістського політика, який бореться з російськими чиновниками найвищого рівня і який цього тижня виступив з різкою критикою стратегії вичікування на Заході. У годинному інтерв’ю Прігожин назвав малоймовірним «оптимістичний сценарій», за яким «Європа і Америка втомляться від українського конфлікту, Китай посадить усіх за стіл переговорів, і ми домовимося, що все, що ми вже захопили – наше». Більш вірогідний сценарій, за його словами, полягає в тому, що Україна відкине російські війська на довоєнні рубежі і поставить під загрозу російський контроль над Кримом – перлиною серед захоплених Путіним українських земель.

Західні аналітики і чиновники сумніваються, що майбутній контрнаступ України може завдати нокаутуючого удару. Водночас вони кажуть, що здатність Росії вести війну неухильно деградує, про що свідчать десятки тисяч жертв у Бахмуті і різке зменшення кількості снарядів, які російські війська випускають за добу на сході України, порівняно з розпалом боїв минулого року.

«Не можна сказати, що росіяни раптом перестануть бути здатними вести війну. Питання в тому, чи зможуть вони вести її з певною інтенсивністю», – сказав колишній співробітник Державного департаменту США Макс Бергманн, який зараз працює в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні.

Але Путін не піддається жодному суспільному почуттю нагальності. Він залишається ізольованим у своєму коконі епохи пандемії, вимагаючи від росіян, які зустрічаються з ним, проходження багатоденного карантину. Космонавт, нагороджений у вівторок на церемонії вручення медалей у Кремлі, почав свою промову зі слів: «Вибачте, ми мовчали цілий тиждень в ізоляції».

Путін рідко вдається в подробиці перебігу війни, навіть під час тривалої зустрічі, присвяченій міжнаціональним відносинам. Дискусія була настільки банальною, що один вірменський громадський лідер сказав Путіну, що його група відправила «300 тисяч шоколадних батончиків з родзинками і горіхами» на схід України. Натомість він часто говорить про почату ним війну, як про явище, що відбувається поза його контролем. У телевізійному зверненні до бізнесменів у п'ятницю він говорив про «сьогоднішні трагічні події». Цього тижня він промовчав про драматичне вторгнення на територію Росії. Хоча в березні, коли сталася менша за масштабами подібна подія, він скасував свою поїздку і засудив цей епізод як «терористичну атаку».

Коли Путін обговорює Україну, його висловлювання перевантажені спотвореною історією, ніби він хоче сказати світу, що незалежно від того, що відбувається на місцях, Росія приречена контролювати сусідню країну. У вівторок Кремль оприлюднив відеозапис зустрічі Путіна з Валєрієм Зорькіним – головою Конституційного суду Росії. Той приніс із собою копію французької карти Європи 17-го століття.

«На цій карті немає України», – сказав Зорькін російському президенту.

Потім на відео Путін брехливо стверджує, що до утворення СРСР «в історії людства ніколи не було ніякої України». Деякі російські чиновники вже заглядають у майбутнє, очікуючи президентських виборів у США наступного року, натякаючи, що перемога республіканців може змінити ситуацію. Колишній президент Росії і віце-голова Ради безпеки Дмітрій Мєдвєдєв заявив цього тижня, що «головне», щоб президент Джо Байден не був переобраний.

Колишній президент Дональд Трамп, який залишається лідером передвиборчих перегонів за президентську номінацію від Республіканської партії, «хороший хлопець», – сказав Мєдвєдєв, додавши, що «історично з республіканцями завжди було легше працювати». Але вичікувальна позиція Путіна пов'язана не лише з можливістю прориву України на полі бою. Старший науковий співробітник Євразійського центру Карнегі Татьяна Становая стверджує, що «тактика бездіяльності» Путіна може посилити вплив таких прихильників жорсткої лінії, як Прігожин.

«Російські еліти схильні вбачати в бездіяльності поразку. Вже зараз Путіну важко пояснити, чого саме він чекає», – написала вона цього місяця.

Довговічність російської громадської підтримки війни – як і економічної стабільності, яка допомагає її підтримувати – далеко не гарантована. Але деякі дослідники і американські чиновники вважають, що тріщини у провоєнних настроях вже почали даватися взнаки через великі втрати.

Нещодавній звіт групи російських соціологів, заснований на десятках інтерв'ю, стверджує, що росіяни сприймають війну як «стихійне лихо», з яким вони нічого не можуть вдіяти, а не як щось, що, на їхнє тверде переконання, є правильним.

«Ця підтримка не ґрунтується на фундаментальних політичних позиціях чи якихось ідеологічних поглядах. Це не стабільна підтримка», – каже Саша Каппінен, одна з авторів звіту, яка з міркувань безпеки використовує псевдонім, оскільки працює в університеті в Росії.

Від початку війни Росія витратила багато грошей, щоб заспокоїти громадськість, збільшивши соціальні виплати і полегшивши навантаження на малий бізнес. Її економіка адаптувалася до санкцій, отримуючи вигоду від численних країн за межами Північної Америки і Західної Європи, які продовжують вести жваву торгівлю з Росією. На думку московського експерта з питань економічного розвитку Наталії Зубаревич, уряд може утримувати витрати на нинішньому рівні принаймні до президентських виборів у березні наступного року, коли 70-річний Путін, як очікується, балотуватиметься на п'ятий термін. Але падіння цін на нафту може змусити уряд скоротити витрати на такі речі, як інфраструктура.

«Дві священні корови – це державні оборонні закупівлі і підтримка малозабезпечених верств населення, а також пенсіонерів. Ці витрати будуть зберігати якомога довше», – сказала вона, маючи на увазі необхідність задовольнити ключові електоральні групи.

Водночас аналітики і росіяни, які знають Путіна, як і раніше вважають його принципово гнучким і опортуністичним, людиною, яка, ймовірно, погодилася б на заморожування бойових дій, якби їй запропонували, навіть якщо він готується воювати роками. Тому люди зі зв'язками в Москві дивляться в непередбачуване майбутнє, готуючись до тривалої війни.

«Спектр можливостей Путіна досить широкий: від припинення вогню сьогодні до ведення столітньої війни», – сказав виданню неназваний московський бізнесмен.