Сьогоднішній Слов'янськ: очима журналіста «Карачуна»

Сьогоднішній Слов'янськ: очима журналіста «Карачуна»

Місто сильно змінилося

Як і більшість слов'янців, редакція інтернет-видання «Карачун» свого часу евакуювалася з міста. Востаннє один з наших журналістів приїжджав до Слов'янська наприкінці квітня. Ціль приїзду – звичайна для більшості вимушених переселенців: за речами.

На той час (березень-квітень) усі їхали з рідного дому «на пару тижнів», тому брали з собою лише найнеобхідніше. Але невдовзі з'ясувалося, що «пару тижнів» розтягуються, у кращому разі, на місяці. І тепер нам, переселенцям, треба вже думати про те, де і як зимуватимемо. Адже теплі ковдри та інші зимові речі залишилися вдома.

Купувати все це на новому місці? Теж варіант, хоч і недешевий. Звісно, якщо евакуювалися за тисячі кілометрів, то доведеться витрачатися на ці «зимові» покупки.

Але багато жителів Слов'янська та регіону знайшли тимчасовий притулок у сусідніх областях. Тому тим нашим землякам, які евакуювалися в межах східної, центральної України, цілком можливо приїхати до рідного Слов'янська. Хоч на кілька днів!

Саме так і вчинив один з журналістів «Карачуна», який щойно повернувся з дводенної поїздки до рідного міста.

Дорога з алкогольними перешкодами

Дорога додому завжди здається коротшою. Напевно, це від того, що час у дорозі коротаєш приємними планами та роздумами: вдома треба зробити те й це, поговорити з сусідами, і навіть, можливо, зустрітися з друзями.

Та й блок-пости вже не дратують довжелезними чергами. Автомобілі зазвичай пропускають швидко. Пару чергових питань від військових-поліцейських (куди, навіщо їдете), побажання щасливої дороги – і знову вперед, до рідного Слов'янська.

Щоправда, тепер випити «соточку» після приїзду додому вже не вийде. На Донеччині, як відомо, діє жорсткий «сухий» закон.

Знаючи про це, дехто намагається провезти пляшку-другу. Але не всім вдається.

…На в'їзді до Краматорська наш автомобіль загальмували, як і належить, на блок-посту.

– Щось ваша машина сильно "присіла". Мабуть якесь перенавантаження. Відкрийте багажник, – розпорядився «чоловік з рушницею».

"Шмон" багажника тривав кілька хвилин. Але й цього було достатньо, аби знайти «ничку» водія – пляшку коньяку.

– Виливайте, або я зараз викличу Нацгвардію, і ви заплатите штраф, – наказав перевіряючий.

Виливати на землю коньяк? Хто ж погодиться на таке безумство?

Зійшлися на конфіскації...

І всі залишилися задоволеними. Особливо – мій водій. По-перше, для військових зараз нічого не шкода. По-друге, його «ничку» з пивом ніхто не знайшов.

Приємно вразив Краматорськ тим, що працюють усі (!) світлофори, їздить громадський транспорт.

І здивувала «Нова пошта»: у вантажному відділенні на вулиці Олексі Тихого – черга не менше ста людей. Цікаво: більше на відправку, чи отримання посилок?

Втім, у відділенні «Нової пошти», що у Билбасівці, черги теж вражають.

Комунальні служби працюють

Кажуть: до Слов'янська повертається дедалі все більше жителів міста. Не знаю, чи це так насправді. Але порівнянні з кінцем квітня (коли я був тут у свій попередній приїзд), кількість містян на вулицях Слов'янська не збільшилася.

Зате побільшало військових. А ще помітно побільшало захисних споруд на вулицях міста. Слов'янськ продовжує готуватися до оборони. Все виглядає так, що готується серйозно.

Але цивільний Слов'янськ – у повному порядку. Принаймні центральні вулиці міста: бур'яни скошені, бордюри пофарбовані, троянди на Соборній доглянуті.

А от у дворах багатоповерхових будинків видно занедбаність. Де-не-де трава виросла на метр-півтора. Ні машин, ні людей – тільки бур'яни. Але сміття вивозиться. Переповнених баків я ніде не побачив. Та й хто їх тепер активно заповнюватиме, якщо цілі під'їзди – без жодного мешканця…

З водою у Слов'янську зараз найбільша проблема. Але вона якось вирішується. Здебільшого, звісно, підвозом. Але не тільки. Наприклад, у дворі п'ятиповерхового будинку на вул. Василівській, 36 місцеві ентузіасти спорудили свердловину. Сюди з баклажками на тачках щодня приходять за водою сотні мешканців міста.

– Вода хороша, питна. Кип'ятимо, звичайно. Є невеликий осад крейди. Але для нас ця свердловина – порятунок, – ділиться зі мною одна з жінок у черзі за водою.

Найбільше людей зараз – біля штабу неурядової організації World Central Kitchen, яка роздає гуманітарну допомогу. Жителі Слов'янська приходять сюди з самого ранку. Переважають серед них, звісно, люди поважного віку.

Хоча не правильним буде вважати, що у Слов'янську наразі залишилися лише пенсіонери. Молоді також чимало. У тому числі з дітьми.

Як і раніше, можна побачити людей, які сидять на лавочці біля під'їзду. Про що вони розмовляють? Звичайно, про війну та мир. Точніше, про надію на мир.

Чому слов'янці незадоволені Ляхом?

Ще одне спостереження «стороннього»: у Слов'янську зараз багато хто незадоволений Вадимом Ляхом. Як приклад називають голову Краматорської міської військової адміністрації Олександра Гончаренка. Мовляв, і вода у Краматорську є, і громадський транспорт ходить тощо.

І подумалося: от би дізнатися, що думають про свого керівника Краматорська самі жителі міста?

А взагалі колишнім мерам зараз не позаздриш. Тепер багато хто з них очолюють міські військові адміністрації.

Колишні мери тепер винні у всьому! Так, принаймні, вважають багато жителів тих мирних міст Донецької області, які відмовляються від евакуації. Тепер, на їхню думку, саме глави адміністрацій мають забезпечити їм усі основні блага цивілізації. Так вийшло, що тепер на совісті глав адміністрацій усі тягарі війни!

І чомусь ніхто не думає про те, як їм живеться? Адже вони теж живі люди!

А живеться їм теж не солодко. Наприклад, один з новопризначених голів міських військових адміністрацій у Донецькій області (місто неподалік Слов'янська) кілька днів тому потрапив до лікарні з інфарктом. Грізна хвороба атакувала його прямо на робочому місці. А вік у нього – трохи більше сорока, самий розквіт життя. Тепер лікарня та тривалий період реабілітації.

Слов'янськ: місто у тривожному очікуванні

Нині у Слов'янську, слава Богу, тихо. Іноді долинають звуки артилерійської канонади. Але ці «бахи» десь дуже далеко. І якби не безлюдні вулиці, не забиті щитами вікна магазинів, кафе, офісів, можна було б зробити висновок, що Слов'янськ живе звичайним мирним життям.

Але, звичайно, це затишшя оманливе, бо всі розуміють: затишшя тимчасове. Як перед бурею. Основні події на фронті зараз розгортаються на інших напрямках. Тому Слов'янськ зараз ніби осторонь.

Як довго може тривати затишшя? Цього ніхто не знає. Тому якщо хтось планує на кілька днів повернутися до рідного міста за речами, зараз саме час для цього.