Як живуть селяни прифронтової громади на Донеччині поряд з Золотим Колодязем

Село Андріївка Краматорського району розташоване обабіч траси Т 0514, що веде з міста Добропілля до Краматорська. Незадовго до повномасштабного вторгнення росіян в Україну, дорожники Донеччини капітально відремонтували трасу. Їхати тоді по ній було — одне задоволення: широка, рівна асфальтована дорога, мальовничі краєвиди.

Нині траса — під щільним вогневим контролем російської армії. Рух цивільних авто по ній заборонено, адже ворожі FPV-дрони постійно полюють на військові та цивільні автомобілі.

Ситуація з безпекою тут різко погіршилася після того, як на початку тижня ворог здійснив прорив фронту в районі Добропілля, і малі піхотні групи ворога зайшли в село Золотий Колодязь. Це село, нагадаємо, розташоване на відстані десяти кілометрів від Андріївки — села, яке до адміністративної реформи 2015-2020 років входило до складу Слов’янського району.

Жителі Андріївки дізналися про цей прорив з розповідей своїх земляків, які мешкають у сусідньому селі Сергіївка, адже у самій Андріївці більш як два тижні не працює інтернет (в мережу можна зайти лише через старлінк у Пункті незламності), немає і мобільного зв’язку. Закрита пошта та усі бюджетні установи.

В селі працює лише Центр безпеки громадян (місцева пожежна команда) та комунальники. Періодично до села приїздить автомобіль Укрпошти, який доставляє пенсії. Найближчими днями до Андріївки буде організовано підвіз хліба, який волонтери роздаватимуть безкоштовно.

Магазини припинили роботу після того, як FPV-дрон поцілив у автівки жителів села, що приїхали зробити якісь покупки.

Загибель людей ще раз нагадала селянам про те, що вони живуть у прифронтовому селі. Більшість жителів Андріївки почали негайно пакувати валізи і евакуюватися.

Однак здоровий глузд перемагає не в кожній голові жителів громади. Як розповіла журналісту Карачуна начальниця Андріївської сільської військової адміністрації Олена Нікітіна, нині в Андріївці мешкають близько 300 людей. У тому числі — 16 дітей. До великої війни тут проживали майже вісімсот людей.

В Андріївській громаді ситуація схожа: рішення про евакуацію досі не ухвалили 1113 людей. Станом на сьогодні у громаді залишається 110 дітей.

До речі, вчора регіональна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Донецької області ухвалила рішення про початок примусової евакуації родин з дітьми з сіл Андріївка, Варварівка, Новоандріївка, Роганське Андріївської громади.

У найбільшому селі громади — Сергіївці, яке межує з Андріївкою, ситуація з безпекою поки що краща. Тому тут працюють магазини, амбулаторія, дільничний інспектор поліції. Ну, і, звісно, керівництво громади та бюджетні установи.

Але усі розуміють: лінія фронту наближається. Неподалік постійно гудуть FPV-дрони, чуються звуки близьких вибухів…

— Готуємося до евакуації і ми, — зітхає Олена Нікітіна. — Вивозимо архіви та коштовні речі з бюджетних установ, підшукуємо приміщення для роботи в евакуації. І постійно переконуємо жителів громади в необхідності евакуації. Але, на жаль, часто стикаємося з категоричною відмовою виїжджати. Ми розповідаємо односельцям, що в евакуації вони не будуть покинуті напризволяще, що в Україні працюють різні державні програми для вимушених переселенців, що ніхто з них не опиниться на вулиці. Більше того, в багатьох сільських районах західних областей України є попит на робочі руки, деінде навіть житло надають — приміром, приватний будинок, який треба трохи підремонтувати. Але, на жаль, не всі чують наші аргументи. Хтось розповідає про корову, яку не може покинути, хтось — про неприбраний город, про готовність загинути тут, біля рідної домівки. Це велика трагедія, коли люди не розуміють справжню цінність свого життя.