«Бізнес-рейси»: зі Слов’янська в Лозову і … назад

Фіктивна евакуація, як спосіб отримати гроші від міжнародних гуманітарних організацій, існує давно. Її механізм простий: офіційно записатися на евакуацію, прийти в зазначений час на місце збору, сісти в евакуаційний автобус, який безплатно доставить до регіонального транзитного центру, подати там документи на одноразову грошову виплату, отримати гуманітарну допомогу і … повернутися додому.

Механізм фіктивної евакуації деякі наші земляки успішно опанували, ще коли жителів Слов’янська вивозили на Дніпропетровщину. Там, до речі, евакуйованих ще й безплатно годували. А затим безкоштовно розвозили потягами по всій Україні.

Зараз жителів Донеччини, які виявили бажання евакуюватися в організованому порядку, автобуси гуманітарної місії «Проліска» безкоштовно доставляють у місто Лозова. Там, у транзитному центрі, волонтери гуманітарних організацій зустрічають майбутніх вимушених переселенців і вирішують їх нагальні проблеми. Передусім, реєструють на отримання одноразової грошової допомоги (на сьогодні, це 12 300 гривень на одну людину), видають гуманітарну допомогу (продуктові та гігієнічні набори), за потреби, надають безкоштовно ліки, формують групи для подальшої безкоштовної евакуації до умовно безпечних регіонів України.

Звісно, більшість наших земляків після відвідин транзитного центру проходять увесь шлях вимушених переселенців: у складі організованих груп їдуть потягами чи автобусами до тилових регіонів України, оселяються у місцях тимчасового проживання, живуть у приймаючих громадах.

12 300 гривень одноразової допомоги, які після прибуття у приймаючу громаду надходять на банківські картки вимушених переселенців, використовуються ними на покриття базових потреб (на харчування, придбання одягу тощо).

Але чимало жителів Донеччини, після проходження у транзитному центрі усіх організаційних процедур, одразу повертаються додому.

Через кілька днів після «бізнес-рейсу» до Лозової, на банківську картку надходять 12 300 гривень, заради яких, власне, і затівалося «евакуація».

Яка кількість людей евакуюється, аби, дійсно, виїхати в умовно безпечний регіон України, а яка — лише заради отримати одноразову грошову виплату?

Навряд чи хтось володіє такою інформацією.

— Через цю схему пройшов уже весь Слов’янськ, — переконували журналіста Карачуна наші земляки, з ким я розмовляв на тему «бізнес-рейсів» до Лозової.

Щодо «усього Слов’янська», то це, безперечно, явне перебільшення.

Але не можна не помічати, що схема псевдо «евакуації» не тільки давно існує, а й набула широкого розповсюдження.

Чому певна кількість наших земляків погоджується на фіктивну евакуацію? Ось кілька їх аргументів:

«Ні, мене совість не мучить. Наша родина через війну вже стільки всього втратила, що ці дванадцять тисяч гривень фінансової допомоги — крапля в морі»;

«А що тут такого? Ми ж маємо право на цю грошову виплату! Ну, повернулися з Лозової одразу додому — то й що? Значить, коли насправді будемо виїжджати, вже не будемо мати право на цю виплату».

Є й протилежні думки:

«Так, я знаю, що можна записатися на евакуацію, поїхати в Лозову і оформити грошову виплату. Дванадцять тисяч гривень, звісно, сума чимала. Але робити цього не буду. Совість не дозволяє. Міжнародні благодійні організації всіляко підтримують українців, надають нам гуманітарну допомогу, грошові виплати. Дурити їх — себе не поважати».

… Евакуація на Донеччині триває. Транзитний центр у Лозовій щодня приймає сотні жителів Донеччини. З якою справжньою метою записуватися на евакуацію — кожен (кожна) вирішує сам.