«Від своєї долі не втечеш», — говорять жителі Слов’янська, які попри смертельну небезпеку відмовляються евакуюватися

Як стверджує очільник Слов’янська, нині в громаді залишаються близько 39 тисяч жителів, у тому числі — 2800 дітей. У Слов’янську — 33 тисячі жителів.

Але це інформація станом на 23 липня. Після трагічних подій учорашнього дня, коли протягом доби в результаті потужних авіаударів ворога загинули 6 жителів міста і 27 людей зазнали поранень, немає сумніву, що евакуація у Слов’янську знову активізується.

Так буває завжди, коли в місті гинуть люди. Загибель або серйозне поранення родичів, сусідів, знайомих переконує слов’янців, що вже потрібно евакуюватися.

Але переконує не усіх.

Після кожного прильоту, де є поранені й загиблі, у місцевих соціальних мережах і групах у Вайбері та Телеграм виникають дискусії на тему евакуації. У цьому питанні наші земляки розділилися на дві частини: прихильники евакуації наводять аргументи на користь вчасного виїзду з міста, тоді як противники евакуації закликають своїх опонентів не сіяти паніку.

Як правило, прихильники евакуації свою точку зору підкріплюють аргументами з конкретними прикладами трагічних наслідків відмови від вчасної евакуації.

Цих прикладів — безліч! Досить згадати, як відбувалася запізніла евакуація з Костянтинівки, Миколаївки тощо. Як стверджують волонтери, сьогодні вже навіть з Дружківки небезпечно вивозити людей.

«Не зволікайте з евакуацією!» — не втомлюються закликати місцева влада прифронтових міст і сіл, а також волонтери, які, попри реальні ризики для життя, вивозять і, таким чином, рятують людей.

Але тисячі жителів слов’янської громади вперто стоять на своєму: «не сійте паніку».

«Вони ще не розуміють, що обстріли будуть посилюватися, що прилітатиме все частіше. Що прийде час, коли не буде електрики, води, інтернету, зв’язку. Коли перекриють газ, і їжу доведеться готувати на багаттях, розпалених біля під’їзду. І при цьому за кожним жителем будуть постійно полювати FPV-дрони. Хто не пробував так жити, той не пойме», — написав у групі «Слов’янськ і райони» один з її учасників (судячи з усього, житель Лиману).

«Думаю, всі все розуміють…» — заперечує йому інший учасник групи.

«Це ви зараз такі герої, доки в місті працюють магазини, аптеки, лікарні. Невже досвід Костянинівки, Миколаївки нічого не навчив?!», — підтримує його інша учасниця групи на ім’я Юлія.

«Я люблю свій будинок у Слов’янську, але життя люблю більше!», — включається у дискусію жителька міста, що підписана, як Ольга Анікіна.

«Куди їхати? Я вже виїжджала. Тоді хоча б можна було десь жити і не платити. А зараз — за оренду плати, за комуналку — плати. А жити за що?! Гуманітарку не дають, а на пенсію дуже не проживеш. Ось вам і відповідь, — наводить свої аргументи учасниця групи Тетяна.

Дискусія корисна, коли її учасники оперують аргументами. Коли аргументів бракує, деякі противники евакуації вимагають від адміністратора групи … видалити учасника, який «ниє, сіє паніку і вже усіх дістав».

А втім, цих людей теж зрозуміти можна: коли живеш під регулярними обстрілами у постійному стресі, будь-який додатковий негатив сприймається важко.

Але, на жаль, реальне життя від цього не стає світлішим. Бо на нашу психіку впливають не «песимісти», а ворог — своїми постійними авіаційним ударами по слов’янській громаді.

Як може змінюватися безпекова ситуація в громаді? Чи, дійсно, вже настав час евакуюватися зі Слов’янська?

… Ще рік тому Слов’янськ жив відносно спокійним життям. Приміром, наприкінці серпня минулого року робітники комунальних підприємств «Водозниження» та «Словміськводоканал» вели ремонтні роботи на вулицях міста по облаштуванню зливових стоків та колодязів водопровідних мереж.

Сьогодні це сприймається, як фрагмент з майже мирного життя.

У місті Миколаївка до квітня поточного року ще працювала міська військова адміністрація.

Сьогодні Миколаївка перебуває на відстані трьох з половиною кілометрів від «сірої зони» і жити в місті неможливо.

«Від своєї долі не втечеш…», — не раз чув журналіст Карачуна від своїх земляків, які наводять приклади: хтось зі слов’янців евакуювався, і вже на новому місці загинув від обстрілу.

На жаль, такі трагічні випадки, дійсно, траплялися і, не виключено, будуть траплятися з нашими земляками.

Але погодьтеся: жити (перебувати) зараз у Слов’янську, і жити десь у відносно безпечному регіоні України — ризики все-таки різні.

А втім — вирішувати і оцінювати безпекові ризики має кожен (кожна) зі слов’янців.