Частина жителів Слов’янська можуть стати селянами

Чимало жителів Слов’янська виїхали з міста у першу хвилю евакуації — одразу після повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Частина з них пізніше повернулася додому. Кілька років наші земляки жили вдома у звичному комфорті: у 2023-2025 роках безпекова ситуація у Слов’янську була не набагато гіршою, ніж, приміром, у столиці.

Весною-влітку поточного року ситуація в місті почала стрімко погіршуватися, і слов’янці знову почали масово евакуюватися. Слов’янськ швидко обезлюднював.

Проте, незважаючи на смертельні ризики, у місті досі залишаються чимало жителів. Точну цифру не знає ніхто, адже зі Слов’янська щодня виїжджають десятки людей.

А десятки тисяч — залишаються.

Не поспішаймо їм дорікати, називати «ждунами». Ніякі вони не «ждуни».

Це переважно люди, які переживають за своє житло, майно, і бояться його втратити.

А ще їх страшить невідомість. У них немає відповіді на головні питання: куди евакуюватися (їхати), за що жити?

Вони, звісно, знають, що після евакуації не залишаться просто неба, що у нових громадах їх приймуть і поселять, нададуть грошову і гуманітарну допомогу, якої вистачить, аби облаштуватися на новому місці. А потім можна і роботу знайти.

Але ніхто з них не хоче (і це природно) міняти звичний комфорт власної домівки на життя у гуртожитку чи в якомусь модульному містечку.

Буває, звичайно, що комусь пощастить потрапити у впорядкований шелтер, де родину поселять в окремій кімнаті.

Але таких ВПО, на жаль, одиниці.

При цьому всі переселенці добре знають, скільки коштує тепер оренда окремого впорядкованого житла десь у відносно безпечному регіоні України. І розуміють, що орендувати пристойне житло вони не зможуть, і що на нещасні дві тисячі переселенських гривень, які поки що вибірково платить держава, прожити не можливо. Тому до останнього відкладають день евакуації.

А ще ж не забуваймо про український менталітет! Ми хоч і європейці, але не хочемо, як більшість громадян європейських країн, до кінця своїх днів жити в орендованих квартирах/будинках.

Нам миле тільки ВЛАСНЕ житло! Нехай це буде маленька квартирка в якомусь місті, яке в усьому програє рідному Слов’янську, аби тільки СВОЯ! Щоби була своя кухня і своя ванна кімната, щоби спати на власному дивані, працювати на власній присадибній ділянці. І головне — знати, що завтра орендодавець не попросить звільнити орендовані будинок чи квартиру.

В таке житло можна перевезти і більшість домашніх речей.

Слов’янські пабліки нині рясніють оголошеннями про транспортні послуги. Є вантажівки і вантажники, які готові завантажити і вивезти меблі, побутову техніку, домашні речі тощо.

Завантажити і вивезти можна все. Запитання: куди везти і де розвантажувати? Відповіді на нього у більшості наших земляків немає.

Але відповідь можна знайти. Якщо бути готовими до компромісу.

Будинок в селі. Безплатно

Українське село в останні десятиліття вимирало прискореними темпами. Села стрімко обезлюднювали в усіх регіонах України. Закривалися сільські дитсадки і школи, молодь виїжджала в міста, їх батьки шукали кращої долі в Європі.

В результаті чи не в кожному селі є будинки, в яких колись жили люди. Час зробив з цими будинками свою «чорну справу»: без людського догляду вони старіють і руйнуються, садиби і городи заростають бур’янами.

У мирний час про них ніхто не згадував, адже занедбані сільські будинки і садиби нікому були не потрібні.

На п’ятий рік війни влада, нарешті, згадала про ці будинки: у червні поточного року уряд ухвалив Постанову № 751, якою запровадив дворічний експериментальний проект придбання житла у сільській місцевості для вимушених переселенців. Даним проектом створено механізм безоплатного надання ВПО житлових будинків в селах і селищах.

Юристи благодійного фонду «Право на захист» зробили докладний аналіз цього проекту і дали покрокові рекомендації: як діяти, аби безплатно отримати житло у сільській місцевості. Це житло не буде власністю ВПО. Вимушеним переселенцям надається лише право тимчасового проживання з обов’язком самостійно оплачувати комунальні послуги.

Для тих, кого цікавить дана інформація, надаємо посилання на цю публікацію.

«Будинок у селі. Продам недорого»

За інформацією Офісу омбудсмана України, 57 відсотків вимушених переселенців втратили житло. При цьому компенсацію за знищене житло отримали лише 5 відсотків ВПО.

Решта вимушених переселенців поневіряються по чужих кутках.

Звісно, якась частина ВПО вже придбала нове житло десь у відносно безпечних регіонах України.

Але таких — фінансово спроможних — українців, на жаль, не багато.

Проте, чимало родин ВПО мають якусь фінансову «подушку» — кілька тисяч доларів США, які вони заощаджували «на чорний день». Для жителів Донеччини цей день настав. Заощаджених грошей може цілком (або з натяжкою) вистачити, аби придбати будинок десь у селі.

Вільних сільських будинків в Україні багато. В інтернеті можна знайти чимало оголошень продажу таких будинків. Приміром, у Фейсбуці є група «Житло переселенцям». Там є пропозиції продажу і оренди житла, фотографії будинків з адресами, телефонами їх власників. Є й чимало оголошень від бажаючих винаймати житло.

Стан більшості будинків на продаж залишає бажати кращого. Він суттєво відрізняється від того житла, яке ми залишили (або невдовзі залишимо) в рідних містах/селах. Щодо зручностей, то вони, як правило, надворі. Якщо будинок з усіма зручностями, то ціни за нього стартують від двадцяти тисяч доларів.

Пропонується на продаж чимало таких будинків, які їх власники ніколи не купували б для себе. У довоєнні часи ці будинки взагалі не можливо було продати.

Тепер війна, мільйони безхатьків зі статусом ВПО. І реальність у стилі «На тобі, небоже…».

Тисячі наших земляків погоджуються орендувати/купувати/ладнати такі хатки. Адже для багатьох ВПО занедбаний, і тому недорогий, сільський будинок — єдина можливість мати окреме житло.

Якщо його підремонтувати, привести до ладу, попрацювати сапою/косою на присадибній ділянці, такий будинок цілком може бути придатний для проживання. У ньому можна буде жити! А ще — садити городину, завести курей/гусей. І тоді життя не буде вже видаватися таким безпросвітним.

Фото сгенеровано ШІ на запит Карачуна.