Скільки жителів Слов’янська готові жити в селі

Найдорожче житло зараз на спокійному і реально тиловому Закарпатті. Приміром, ціни за оренду квартир з пристойним ремонтом в Ужгороді чи в Мукачевому вже перетнули тисячу доларів. Де орендарі мають щомісяця брати такі гроші, орендодавців не цікавить: є гроші — орендуй, якщо немає — вибачай, здамо житло іншим, бажаючих вистачає.

Схожі цінові тенденції спостерігаються практично в усіх містах західних регіонів України. В лідерах подорожчання оренди житла — Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль.

У невеличких містах регіону, звісно, можна орендувати житло за більш прийнятними цінами. Але все-одно вартість оренди з’їдатиме левову частину доходів вимушених переселенців.

При цьому ціни на оренду житла злетіли не тому, що «західняки жадібні». Діє звичайний ринковий принцип: якщо попит перевищує пропозицію, ціни завжди підвищуються.

А попит просто шалений! «В Ужгород і Львів поїхали кияни. Вони й підняли ціни…», — соціальні мережі рясніють такими висновками. Хоча насправді більшість киян ще тільки обмірковують варіанти тимчасового переїзду зі столиці «на Західну». А багато-хто з них, попри заклики Кличка виїжджати з Києва, має намір зимувати вдома.

Яке є житло для вимушених переселенців

Але суворі реалії сьогодення в чергове підказують: доки триває війна, зростатиме кількість людей, які втратили домівку. А, значить, зростатиме вартість оренди житла.

Це, нарешті, зрозуміла і центральна влада, яка на п’ятому році війни почала реалізувати експериментальний проєкт щодо придбання житла у сільській місцевості для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.

Нагадаємо, що взяти участь у проекті можуть внутрішньо переміщені особи, які перемістилися з територій, де ведуться (велися) бойові дії, або які є тимчасово окупованими, та відповідають установленим майновим і фінансовим критеріям.

Механізм реалізації проєкту простий: громади формують фонд тимчасового житла, яке затим передається вимушеним переселенцям для безкоштовного проживання.

Почути думку донеччан

Але перш ніж розпочати формування фонду тимчасового житла, влада має знати потреби у такому житлі. З цією метою місцеві військові адміністрації Донецької області (регіону, де найбільша на сьогодні кількість знищеного внаслідок війни житла) проводять збір інформації для визначення потреби внутрішньо переміщених жителів громади. Тим жителям громад, які мають бажання та намір проживати у сільській місцевості, пропонувалося заповнити анкету.

Звісно, жителі міст Донеччини до війни не мали планів переїжджати в село. В абсолютної більшості наших земляків було власне впорядковане житло. І тепер, якщо хтось має такі «бажання та намір», то не від хорошого життя.

Але досі ніхто достеменно не знає, скільки на Донеччині є вимушених переселенців, які погоджуються стати селянами?

Журналіст Карачуна направив інформаційні запити (місцева влада спілкується тепер з місцевою пресою виключно через інформаційні запити) до кількох військових адміністрацій Донецької області, аби дізнатися, наскільки популярною у донеччан є ідея переїхати жити в село. І виявилося, що бажаючих стати селянами не багато (з проханням заповнити відповідні анкети місцеві військові адміністрації Донеччини звернулися до своїх жителів більш як місяць тому).

Зокрема, після публікації оголошень про збір інформації щодо визначення реальної потреби внутрішньо переміщених осіб для проживання у сільській місцевості, було заповнено наступну кількість анкет:

• Слов’янська МВА: 109 анкет;

• Дружківська МВА: 167 анкет;

• Лиманська МВА— 147 анкет. З них 69 жителів громади виявили готовність долучитися до експериментального проекту та розглядають можливість проживання у сільській місцевості;

Миколаївська МВА: потреба в оренді сільських будинків 13 осіб (станом на 13 жовтня). 5 з них подали заяви щодо участі в експериментальному проекті.

Напевне, можна вважати, що приблизно такі ж настрої щодо переїзду в село існують і у жителів інших громад Донецької області.

Чому на Донеччині не популярна ідея переїзду в село

Журналіст Карачуна поговорив з кількома вимушеними переселенцями з Донеччини, які вже тривалий час орендують житло у різних регіонах України.

Перше запитання: чи знають вони про урядовий експериментальний проект з придбання житла у сільській місцевості?

Майже усі наші земляки знають (чули) про цей проект.

Наступне запитання: чи готові переїхати жити в село?

Більшість моїх співрозмовників такий варіант поки що не розглядають. Називають кілька причин. Головна: люди не вірять, що матимуть можливість тривалий час проживати у такому житлі. Аргументи: «Будинки, садиби в селі часто в занедбаному стані, оскільки тривалий час в них ніхто не жив. Ми приведемо там все до ладу, а потім тамтешня влада під якимось надуманим приводом розірве договір оренди».

Подібні настрої у наших земляків виникли не на порожньому місці. Чимало донеччан мають сумний досвід оренди, коли вони заїжджали в занедбане житло, робили за власний кошт ремонти, міняли сантехніку, придбавали якісь меблі, тощо (бо не звикли «жити у сараї»). А потім власники житла виселяли їх, пояснюючі наміром продати житло. Хоча насправді нерідко просто здавали житло іншим вимушеним переселенцям, але вже за вищу ціну.

Стримують наших земляків до переїзду в село і ряд інших факторів: нерозвиненість соціальної, транспортної інфраструктури, віддаленість від райцентру, де вони могли б отримувати більш якісну, ніж у місцевому фельдшерсько-акушерському пункті, медичну допомогу і таке інше.

А тим часом начальник Слов’янської міської військової адміністрації Вадим Лях 5 жовтня видав розпорядження про внесення змін до розділів Програми економічного і соціального розвитку громади на 2026 рік. Даним розпорядженням на підтримку внутрішньо переміщених осіб (формування фондів житла шляхом придбання будинків у сільській місцевості) передбачено 5 000 000 гривень.

Фото - з архіва Карачуна.