The Guardian: Україні краще бути обережною зі своїм успіхом на Харківщині

Після п’яти місяців в обороні Україна відібрала ініціативу в російської армії і тепер наступає. На півдні українські війська штовхають найбільш боєздатні підрозділи Росії ближче до Херсона, притискаючи їх до правого берегу Дніпра, де їх можна буде знищити за допомогою артилерії.

На північному сході українські сили почали несподіваний контрнаступ, щоб перерізати лінії постачання, які пролягають на північ від Ізюму, міста, яке стало базу для російського наступу на Донбас. Однак, українська операція змусила їх відступити, – пише в статті для The Guardian експерт з сухопутних методів ведення війни в Королівському об’єднаному інституті оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг. Джерело – ZN.UA.

Він зауважує, що кілька ключових можливостей допомогли цьому українському успіху. В червні Київ не міг сконцентрувати свої сили через щільні обстріли російської артилерії. Також українським військовим було складно своєчасно зібрати тактичні розвідувальні дані за допомогою безпілотників через російські системи електронної боротьби і комплекси повітряної оборони. Поставки систем РСЗВ з Заходу дозволили Україні систематично знищувати російські склади боєприпасів, вогневі і командні точки, скорочуючи можливості реагування і координації російських сил.

Озброєння українських літаків високошвидкісними протирадарними ракетами, а також передача сучасних артилерійських систем, допомогли армії України придушити російські системи радіоелектронної боротьби і ППО в конкретних районах, посилити власні розвідувальні можливості і націлити високоточну зброю проти цілого спектру тактичних цілей. В результаті українська піхота змогла вступити в близький бій зі своїми російськими суперниками. Тут розбіжності в моралі і згуртованості підрозділів дали Україні вирішальну перевагу.

Вотлінг зізнається, що аналітикам важче писати про наступальні операції, ніж про оборонні. Якщо коментаторам вдається точно передбачити наміри і напрямок ворожої атаки, ворог повинен або й далі дотримуватися свого плану, зіштовхнувшись з краще підготовленою обороною, або ж почати шукати новий підхід.

У свою чергу, успіх наступальних операцій залежать від концентрації, темпу і ефекту несподіванки. Якщо аналітики будуть обговорювати реальні наміри, вони ризикують підірвати основу для успішної операції. А тому ті, кому відомі деталі українського планування, вчинили б неправильно, якби почали обговорювати подальші дії.

У випадку Росії ситуація представляє кілька викликів. По-перше, новини про поразки і невдачі впливають на Збройні сили РФ, підриваючи впевненість у ланцюгу командування і погіршують і без того низьку мораль в російських підрозділах. Попри те, що ані наступ в Херсонській області, ані прорив на півночі від Ізюму не мають вирішального характеру, ці операції будуть мати широкий вплив на російські можливості і спровокують дедалі більшу злість військових і політичних еліт Росії на те, як війною управляють. Найбільше питання для російського командування полягає в тому, що робити далі: використати резерви для проведення контратаки, щоб повернути контроль над територіями на північному сході, чи перенаправити сюди сили з інших напрямків для встановлення більш обороноздатної лінії.

Російські сили мобілізують нові підрозділи, які тренують і озброюють находу, щоб відновити наступ на Донбасі. Якщо ця спроба буде здійснена передчасно, існує загроза не лише зазнати великих втрат, а й втратити сили для подальших операцій на Донбасі. А отже можливостей відібрати ініціативу в України не буде. В якості альтернативи росіяни можуть перенаправити війська з інших фронтів. Зважаючи на загрозу для логістики, цей процес може виявитися хаотичним і відкрити нові слабкі місця на лінії, якими українські командири на місцях зможуть скористатися. Вотлінг вважає, що в восени армію Росії чекає серія значних поразок. А українські командири будуть користуватися розчаруванням і деморалізацією ворога. Водночас, українські підрозділи зазнали значних втрат, що неминуче під час проведення наступальних операцій.

В цьому контексті важливо, щоб політичне керівництво України не тиснуло на своїх військових командирів, підштовхуючи їх до перевантаження. Київ повинен також працювати над тим, щоб зберегти бойову силу для широкомасштабних наступів у майбутньому.

За ідеальним сценарієм, російські сили вступлять у зимовий сезон після серйозної передислокації, меншою кількістю підготовлених позицій і уразливою логістикою, зазнавши тяжкі втрат. Постійні удари по їхніх лініях забезпечення і вимушена розтрата ресурсів через сутички меншої інтенсивності зроблять так, щоб російські війська залишалися в холоді, сирості й стали уразливими до виснаження й краху.

Якщо цього вдасться досягти, тоді Україна зможе розраховувати на серйозні успіхи в 2023 році. У її міжнародних партнерів є три важливі напрямки, на яких потрібно докласти зусиль. По-перше, вони повинні зберегти стабільні поставки військових матеріалів впродовж зими. По-друге, їм варто захистити себе самих від російських нетрадиційних методів ведення війни, а також розібратися з гуманітарними викликами, з якими цивільне населення в Україні зіштовхнеться взимку. По-третє, дуже важливо показати Кремлю, що він зіштовхнеться з перспективою військової поразки, якщо війна буде продовжуватися. Потрібно почати переконувати еліти в Росії, що виведення військ – це єдиний спосіб уникнути ще гірших наслідків.