FT: Україна може програти у війні за замовчуванням через надмірну обачність Заходу

Оскільки 2022 рік закінчується, лідери Заходу розмірковують над майбутніми викликами. Але мало що буде мати такий великий вплив на світ, як відповідь на питання, що робити з російським вторгненням в Україну. Невпинні спроби Владіміра Путіна розбомбити сусідню країну і занурити її в темноту, холод і страждання на тлі попереджень про те, що Кремль готує новий сухопутний наступ додають особливої терміновості проблемі. Джерело – ZN.UA.

Східна Європа дуже хоче, щоб Київ переміг, а Москва – зазнала поразки, вважаючи, що Трансатлантичний альянс повинен зробити все можливе, щоб допомогти Україні вигнати агресора якомога швидше і остаточно. У східних європейців є вірні союзники на високих посадах в уряді США, а також серед «зелених» в Німеччині.

Але Західна Європа занепокоєна тим, що надмірна допомога Києву у боротьбі з військами Кремля може спровокувати ядерну ескалацію, війну між Росією і НАТО або внести розкол між альянсом і глобальним півднем. Такі переконання розділяють президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Олаф Шольц і, що важливіше, президент США Джо Байден. Про це в статті для Financial Times пише директор Центру США і Європи в Інституті Брукінгса Констанце Штельценмюлер. Вона називає позицію перелічених нею лідерів «віссю обережності реалістів». І поки що саме ця лінія домінувала.

Автор звертає увагу на слова радника Байдена з національної безпеки Джейка Саллівана, які він сказав минулого тижня у Вашингтоні.

«Ми не знаємо, чим все це закінчиться. Але ми знаємо, що наша робота – це продовжувати надавати нашу військову допомогу Україні, щоб у неї були якомога кращі позиції на полі бою. І коли настане правильний час для дипломатії, у неї була найкраща позиція за столом переговорів», – сказав Саліван, якого Штельценмюлер називає «майстром вивіреної обачності».

Шольц, який в усіх інтерв'ю намагається здаватися «рішучим, але розсудливим», сказав німецькій газеті, що «наша мета – це добитися, щоб Росія зупинила свою агресивну війну, а Україна захистила свою цілісність». Автор звертає увагу, що формулювання обох політиків обережно розмито говорять про те, як війна повинна закінчитися або яким буде довготривалий мир. США надали Україні військову допомогу на 20 мільярдів доларів з початку війни. Але вони відмовилися постачати літаки, танки і далекобійні ракети ATACMS. Втім, на тлі постійних російських обстрілів цивільної інфраструктури в Україні Вашингтон збирається оголосити про передачу системи великого радіусу дії Patriot, хоча довго він відмовився йти на такий крок. Німеччина дала Києву гаубиці, самохідні зенітні установки «Гепард» і нові системи ППО IRIS-T, однак, відмовляється відправляти танки «Леопард», які просить уряд Володимира Зеленського.

«Але хто має рацію? Адвокати перемоги України і поразки Росії? Чи ті, хто, здається, згодні завести ситуацію на полі битви в глухий кут, щоб уникнути ескалації, сподіваючись, що колись це призведе до перемир’я і врегулювання через переговори? Розсудливість демократичного лідера – це не лише чеснота, а й відповідальність. Втім, можна сперечатися, чи розрахунок, націлений стримувати конфлікт в Україні, справді розсудливий. І чи він працює», – зауважує Штельценмюлер.

Вона зауважує, що Путін не застосував субстратегічну ядерну зброю, навіть коли його війська були змушені тікати з Херсона. США і Китай чітко дали зрозуміти, що втілення його ядерних погроз буде мати тяжкі наслідки. Але вважати це доказом ефективності стримування було б неправильним. Тому що російські безпілотники і ракети все ще падають на міста в Україні. І ці обстріли найгірші з початку війни.

«Якщо це не ескалація, то що це? Якщо Києву відмовити у засобах протистояти їй, його союзники ризикують поразкою України, безладом на Заході і російською перемогою за замовчуванням. Це піде на користь Китаю», – попереджає автор.

Більше того, твердження про стримування, після якого повинно з’явитися досягнуте шляхом переговорів рішення, передбачає певний рівень раціональності, контролю і можливості появи стабільної післявоєнної політичної рівноваги.

«Але що як балаканина Путіна про нацистів в Україні і сатанізм на Заході – це не політичний театр, а, як припустив історик Лоренс Фрідман, параноїдальна проекція страху перед невиправним гниттям його власної системи? Іншими словами, що як нам потрібно сприймати російського диктатора, як і до його шанувальника Дональда Трампа, серйозно і буквально? Правда в тому, що союзники України мають рівно два вибори: або одна провальна держава на сході Європи, або дві. І навпаки, якщо Україні дати шанс перемогти і стати добре захищеною, стабільною демократією зі слов’янською культурою, це не просто буде великим здобутком у сфері безпеки для Європи, а й моделлю для Росії. Звісно ж, Путін цього боїться найбільше», – пише Штельценмюлер.