Bloomberg: Україна і Росія можуть одночасно вести переговори і воювати

Російське вторгнення в Україну наближається до своєї першої річниці. Що далі? З одного боку, Кремль і Київ сигналізують про нову відкритість до початку мирних переговорів. З іншого ж, обидві сторони роблять повністю протилежне. Вони відкидають переговори, встановлюючи неприйнятні максималістські передумови, водночас готуючись до кульмінаційних боїв. Джерело – ZN.UA.

«Не можна ж робити одне і інше одночасно, правильно? Звісно ж, можна. Наївно думати, що війни включно з цією вирішуються або дипломатією, або на полі битви. І другий варіант означає провал першого. Реальна ж динаміка між балаканиною і стрілялиною була добре підмічена Фрідріхом II, королем Пруссії у 18-му столітті, який сказав: «Дипломатія без зброї – це як музика без інструментів»», – пише в своїй статті оглядач Bloomberg і колишній головний редактор німецького бізнес-видання Handelsblatt Global Андреас Клутх.

Він зауважує, що на початку російського вторгнення в України «було мало інструментів». Країна відчайдушно боролася за своє виживання. А «переговори» на той час були синонімом капітуляції. В якийсь момент минулої весни президент Володимир Зеленський запропонував російському автократу Владіміру Путіну угоду, яка закріплювала нейтралітет України, що означало відмову від зв’язків з НАТО. Путін, який на той час думав, що здатен підкорити всю Україну, виявився не зацікавленим в цьому.

З того часу багато змінилося. Військовий імпульс тепер на боці України. Київ приймає постійний потік передової зброї, боєприпасів і іншої техніки від своїх друзів на Заході. А українські солдати рекордними темпами вчаться користуватися цією зброєю, щоб отримати максимальний летальний ефект.

«Україні вже не потрібно боятися повного знищення і вона навіть може сподіватися на певну перемогу. Якщо переговори почнуться цього року, Україна буде вести їх зі значно сильної позиції», – вважає автор.

Армія Путіна скоїла на стільки тяжкі і відверто геноцидальні звірства в Україні, що Зеленський не може і не хоче йти на значні поступки. Натомість йому потрібно наполягати на певній реституції. Під час звернення до лідерів G20 в листопаді український президент представив мирний план з 10 пунктів, які включали повне виведення військ Росії з усієї території України включно з Донбасом і Кримом. Також план передбачав переслідування росіян за воєнні злочини в міжнародному суді, повернення всіх українців, яких депортувала чи ув’язнила Росії і багато інших кроків.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба уточнив цю позицію, запропонувавши провести мирний саміт під егідою ООН вже на початку лютого. Сам Зеленський, цілком можливо, буде наголошувати на цій ідеї під час звернення до Всесвітнього економічного форумі в Давосі цього місяця. Все це не означає, що Київ вірить в можливість добитися успіху у дослівному втіленні своєї початкової позиції. На думку Клутха, українська сторона «лише готова грати на музичних інструментах дипломатії знову».

Путін робить те ж саме, але в протилежному напряму. Він теж стверджує, що відкритий до переговорів, але встановлює такі умови, які для Києва і всього світу точно прозвучать як невдалий жарт. Він вимагає, щоб не лише Крим, а й ще чотири регіони України, на які претендує Кремль, були визнаними частиною Росії. І він попросить ще більше включно з виведенням сил НАТО зі Східної Європи, щоб лише підтвердити свою пропагандистську брехню про те, що Росія насправді лише обороняється.

Попри розмови про переговори, обидві сторони озброюються і поповнюють запаси. Саме так зробивши би Фрідріх II. Зеленський повернувся нещодавно з Вашингтона з новими американськими обіцянками включно з постачанням систем Patriot. Це може пожвавити дебати в інших країнах НАТО, таких як Німеччина, яка досі відмовляється відправити Україні танки Leopard 2, необхідні українській армії для визволення територій. У свою чергу, Путін посилює свій терор проти цивільних, обстрілюючи міста ракетами і іранськими безпілотниками. Він намагається заморити голодом, заморозити і змусити українців підкоритися. Мобілізувавши до 300 тисяч росіян впродовж останніх місяців, Путін похвалився, що має резерв живої сили і волю, щоб продовжувати війну нескінченно довго. Реальність на місцях має інший вигляд. Клутх зауважує, що, по-перше, обидві сторони зазнали серйозних втрат. А по-друге, «конфлікт став міжнародним», оскільки Зеленський здобуває, а Путін втрачає друзів серед колись нейтральних або лояльних до Росії країн: від Індії до Казахстану і навіть Китаю.

Коли Путін почав погрожувати ядерною ескалацією минулого року, існував страх перед тим, що інтернаціоналізація може розширити конфлікт до масштабів Третьої світової війни. Натомість підвищена дипломатична активність зовнішніх сил: Пекіна, Нью-Делі, Анкари, Джакарти і інших столиць, – вказали Путіну на межі для його маневрів. Він, схоже, зрозумів, що світ не змириться, якщо він застосує ядерну зброю, і покарає його гарантованою поразкою.

«Ця війна може затягнутися на десятиліття, як радянське вторгнення в Афганістан, або ж закінчитися скоріше. Вона може стати замороженою, закінчившись неформальним перемир’ям, як це сталося з Корейською війною, або ж можуть початися довготривалі мирні переговори на зразок Віденського конгресу 1815 року чи Вестфальського миру в 1648-му. Але навіть коли дипломати почнуть думати, як всіх розсадити за столом, а також налаштовувати «інструменти» в своїй частині «оркестру», гармати будуть і далі гриміти на полі битви у найзапекліших крещендо», – вважає автор.