Криваво-інформаційна війна. Росіяни за два тижні захопили місто Соледар, але це сумнівна перемога. Які уроки має винести Україна

Росії, схоже, вдалося захопити Соледар і просунутися подекуди до 5 км на цьому напрямку за останні два тижні. Частина українського суспільства гостро відреагувала на це, піддаючись інформаційній пропаганді ворога. Як проходили бої за Соледар і наскільки це важливий напрямок. Джерело – Forbes.

Українці звикають споживати інформацію про війну здебільшого з позитивного ракурсу – звіти Генштабу про вбитих окупантів і знищену техніку, анонси нових контрнаступів ЗСУ, допомога союзників та історії про те, який ворог недолугий і нікчемний.

Але тривале перебування в атмосфері таких новин створює викривлене уявлення про війну. На війні несуть втрати з обох боків. У ворога є різні підрозділи за рівнем підготовки і бойового досвіду.

Якщо ми прагнемо перемогти значно більшого ворога з більшим мобілізаційним потенціалом, для нас має бути важливим життя кожного воїна. Гостра реакція суспільства часом не допомагає, а часом і заважає приймати правильні оперативні рішення.

Як бої за Соледар оголили проблему сприйняття війни?

Прорив росіян на Соледарському напрямку

Після багатомісячних штурмів Бахмута на початку року росіяни вирішили змінити тактику. Основною ціллю стали дві дороги, які йдуть до Бахмута. З півночі – траса М-03 в напрямку Привілля, а з півдня – дороги в напрямку Костянтинівки і Часового Яру.

Ворог намагається відрізати Бахмут від шляхів постачання і змусити українські війська залишити оборону міста.

На початку року російські війська перегрупувалися і здійснили масовану акцентовану атаку в районі Соледару – невеликого містечка на 10 000 мешканців у довоєнний час.

Бої на околицях Соледару тривали уже досить давно. Але ворог не вдався до лобової атаки на саме місто. Приблизно 4–6 січня росіянам вдалося прорвати оборону ЗСУ в двох місцях, північніше і південніше Соледару, і зайняти стратегічні висоти. Цьому передували масовані артилерійські обстріли і потужний штурм вагнерівців.

У цей час температура повітря падає до екстремальних -15 градусів. Знаходитися на позиціях у таких умовах більше доби фізично неможливо. Багато чого залежить від вчасної ротації, вивезення поранених і координації дій. Тобто від командування середньої ланки.

Достеменно невідомо, що саме стало причиною прориву оборони. Але ворогу вдалося за три дні прорватися на глибину 3–5 км. Найімовірніше, планомірного відходу з першої лінії оборони на другу і третю не було.

Австрійський військовий аналітик Том Купер говорить, що проблемою оборони на цьому напрямку могло бути залучення надто великої кількості різних підрозділів ЗСУ без належного зв’язку і координації.

За даними сайту MilitaryLand, на цьому напрямку перебували, зокрема, 61-ша, 128-ма, 77-ма та 46-та бригади ЗСУ і 17-та бригада Нацгвардії. Переважно нові підрозділи, сформовані уже під час війни.

До кінця 2022 року Бахмутський і Соледарський напрямки закривала 93-тя механізована бригада «Холодний Яр», яка є однією з найдосвідченіших. Зазвичай командування намагається поєднувати досвідчені механізовані бригади і новостворені бригади ЗСУ, які часто не мають достатньої кількості бронетехніки, розвідки, власних танкових і артилерійських груп, аби будувати повноцінну автономну оборону. Але більшість досвідчених бригад були в безперервних боях з 24 лютого. І вони давно потребували ротації і відпочинку.

Зі свого боку група вагнерівців, окрім штурмових загонів з колишніх в’язнів, використовувала свої найбільш досвідчені підрозділи і тактику атаки під чужим прапором. Очевидно, знаючи про проблеми координації серед солдат ЗСУ на цьому напрямку.

В мережах є фото і відео вагнерівців у Соледарі, одягнених у форму ЗСУ, які, ймовірно, працювали як диверсійно-розвідувальні групи. І це не ті вагнерівці, яких сотнями відправляють на забій, а достатньо досвідчені і жорстокі вбивці особистої армії Пригожина, які часто мають краще екіпірування, ніж елітні регулярні війська РФ.

Про проблеми з оперативним командуванням серед українських підрозділів може говорити і той факт, що позиції біля Соледару проінспектував командувач Сухопутних військ, генерал-полковник Олександр Сирський. А приїзд командуючого на передню лінію фронту – це все ж не рядова подія, і її не можна пояснити просто необхідністю підняти бойовий дух солдат.

Про те, що ситуація розвивалася дуже динамічно і не на користь оборонців міста, свідить, що під час штурму Соледару загинули два британських волонтери, які не були військовими, а допомагали цивільному населенню. Тобто їх не встигли вчасно попередити і вивезти з міста. Під обстріл у Соледарі також потрапив естонський волонтер.

Після прориву ворог вдався до активної інформаційно-психологічної атаки, намагаючись зламати моральний дух оборонців і створити паніку. Зокрема, створюючи низку неправдивих повідомлень від повного захоплення Соледару до нібито оточення українських військ.

Міські бої в Соледарі

Саме місто знаходиться в низині. І утримувати його в напівоточенні дуже складно. Адже Соледар проглядається практично з усіх боків, а тривалі бомбардування зруйнували більшість будинків. Від деяких багатоповерхівок лишився тільки фундамент.

Росіяни почали наступ на місто з трьох боків, намагаючись ізолювати українські підрозділи та створити оточення.

7 січня журналіст Юрій Бутусов оприлюднив фото з Соледару. Бої за місто вели підрозділи 46-ї десантно-штурмової бригади. На той момент здавалося, що ситуацію вдалося стабілізувати. Але вона все ще була важкою. Адже організувати підтримку і вивезення поранених із Соледару було складно.

На відео евакуації поранених видно, що українське медичне БМП перебуває під ворожим артилерійським вогнем фактично весь шлях містом.

Але штурм міста лише посилився. Російські блогери постійно заявляли про захоплення міста, а самому Пригожину, очевидно, дуже кортіло отримати швидку перемогу і довести, що його загони більш ефективні, ніж регулярні війська РФ.

Він навіть завчасно виготовив медалі «За взяття Соледару».

У цей час виникає певний конфлікт між МО РФ і Пригожиним щодо того, хто саме штурмує Соледар. Джерела, близькі до Пригожина, намагалися спростувати інформацію про те, що участь у боях також беруть десантники регулярної армії РФ. Запевняючи, що на цьому напрямку воюють лише підрозділи «Вагнер». З іншого боку російське Міноборони спростувало інформацію про взяття Соледару, що поширювали вагнерівські телеграм-канали.

Внутрішня суперечка підштовхує Пригожина розпочати ще активнішу атаку і кинути всі сили на штурм міста.

З іншого боку і в українському інформаційному просторі теж починаються емоційні гойдалки.

Проросійські медіа і блогери починають розкачувати інформацію про величезні втрати серед ЗСУ. Поширюють відео із вбитими українськими бійцями. Але треба розуміти, що група «Вагнер» – це одне з найбільш цинічних і нелюдяних формувань, що воює на боці РФ.

Росіяни поширюють багато фото і відео, на яких вбиті українські бійці з піднятими вгору руками. Це може свідчити про те, що їх розстріляли, коли вони намагалися здатися в полон. Або тіла спеціально переміщують з локації в локацію, створюючи ефект масовості.

Українські солдати говорять, що втрати в Соледарі були значними. Але навряд чи такими, як їх описує ворог. Ймовірно, росіянам вдалося в перші дні наступу захопити зненацька оборону, використати проблеми досвіду та координації молодих бригад. До того ж на боці росіян були екстремальні температурні умови, в яких тривала позиційна оборона стає нестерпною. Українські солдати отримують обмороження кінцівок і переохолодження.

10 січня російська пропаганда починає в унісон говорити про повне захоплення Соледару. Пригожин публікує фото з соляних шахт. Але в цей момент українське командування підтягує до міста додаткові сили, і ситуація починає змінюватися.

Піррова перемога

Після заяв Пригожина питання остаточного захоплення Соледару стає принциповим для вагнерівців. Вони кидають в бій не стільки малоцінний ресурс із в’язнів-штурмовиків, а найбільш підготовлених справжніх вагнерівців, яких Пригожин зазвичай береже.

Проте захопивши більшу частину Соледару, російські війська опинилися рівно в тих умовах, в яких до цього була 46-та бригада ЗСУ. Місто так само добре проглядається з висот на захід, які займають українські сили.

До Соледару прибувають зокрема підрозділи 45-ї і 43-ї артилерійських бригад, які починають полювання на схованки і позиції вагнерівців в місті і на околицях. З цього моменту битва вже йде не на користь росіянам.

Але відступити і значить програти в інформаційному просторі Пригожин, очевидно, не може. Він надто довго інформаційно розкручував цей наступ. Росіяни в’язнуть в боях на західних околицях міста. І хоч групі «Вагнер» вдається просунутись практично до останніх вулиць Соледару, утримувати місто стає складним завданням.

Українська артилерія використовує по ворогу навіть комплекси «Точка-У», ракет до яких лишалося дуже мало. Ракети цього радянського комплексу хоч і неточні, зате вони вкрай ефективні проти живої сили на відкритій місцевості. Площа враження осколками однієї ракети становить 10–30 000 кв. м.

Зрештою навіть самі бійці «Вагнера» починають записувати відео, в яких скаржаться на величезні втрати. «Місто ще не взяте до кінця, – говорить вагнерівець. – У нас багато, дуже багато втрат. Але Євгеній Вікторович (Пригожин) сказав до кінця стояти будем». У всіх проблемах вагнерівці, як завжди, звинувачують Генштаб РФ.

Справа «честі» обернулася важкими і невиправданими втратами для «кухаря Путіна». А найголовніше, що Пригожин сам себе загнав в цю інформаційну пастку.

15 січня стало відомо, що росіяни таки вийшли на західні межі міста і лінія фронту нібито перемістилася за Соледар. Таким чином зараз все місто окуповане ворогом. Але запеклі бої все ще тривають. «Фронт знаходитиметься тепер поряд, але за межами міста», – написав 15 січня командир (позивний Мадяр) тактичної групи аеророзвідки «Птахи Мадяра».

На думку аналітиків американського Інституту вивчення війни, вірогідне захоплення Соледару не є оперативно значущою подією і навряд чи означає неминуче оточення Росією Бахмута.

Існує вірогідність, що битва за Соледар буде схожою на битву за Сєвєродонецьк, де українським військам також було тяжко і де ми зазнали важких втрат. Але це дозволило збити атакувальний потенціал ворога майже на місяць і підготувати резерви для контрнаступу на Харківщині.

Чого нас має навчити Соледар

1. Не варто сприймати війну в рожевому світлі

Війна – це втрати, багато поранених, нелюдські страждання й інколи хвилини радості. Хвилини радості, коли воїн розуміє, що все це не дарма. Коли він зустрічає звичайних перехожих, які дякують йому. Коли українські війська перемагають і ворог втікає.

2. Не варто недооцінювати ворога

Атака на Соледар з самого початку була добре підготовленою, і ворог чітко проаналізував всі наші слабкі сторони, погоду й інші сприятливі для себе обставини. Тобто ворог може проводити не тільки лобові дешеві атаки мобілізованими і в’язнями. А й використовувати складну тактику різнопланової атаки. Атака на Соледар стала в підсумку швидше невдачею для вагнерівців не через погану підготовку і планування, а тому, що Пригожин потягнувся за інформаційною перемогою і передчасно заявив про неї.

3. Не варто плекати завищені очікування

Що ми завжди будемо перемагати, що ми не поступимося жодним метром землі. Ні кроку назад – це сталінські лозунги, а не наші.

Просування росіян на Бахмутському напрямку нікуди не зникало з травня місяця. Вони повільно просуваються, починаючи від Попасної і зараз Соледаром. Але в цьому немає нічого фатального, адже ворог концентрує всі основні зусилля і засоби на цьому напрямку, що дозволяє нам формувати резерви і готувати операції на інших напрямках. Ми ніколи не знаємо, що відбувається в цей момент за лаштунками війни.

4. Інформаційна війна – це лише частина війни. І часом вона дуже сильно відрізняється від ситуації на полі бою.

5. Життя солдат має бути головною цінністю для нас всіх. Адже території і міста можна повернути, а життя – ні.