WP: Нова Холодна війна - не найгірший результат війни Росії проти України

Професор Гарвардського університету перелічує чотири незручні питання про російсько-українську війну, над якими варто замислитися в несправедливому світі

В кінці першого року російської війни проти України ні в кого немає сумнівів, хто великий переможець, а хто програв. В цій версії Давида і Голіафа 21-го століття непокірний опір Києва спробам Москви стерти Україну з мапи надихає всіх. В справедливому світі війна закінчилася б повною українською перемогою, яка б поховала Владіміра Путіна в ганебній могилі.

Більшість публічних обговорень цієї зими стали відображенням переконання, що Україна повинна і може здобути вирішальну перемогу. Але що можна було б назвати перемогою у боротьбі з такою країною, як Росія? Про це в статті для Washington Post пише професор з державного управління в Гарвардському університеті Грем Еллісон. Він підкреслює, що, розмірковуючи над подальшим шляхом, не можна забувати жорстокий факт, що Путін контролює арсенал з приблизно 6 тисяч ядерних боєголовок, які можуть знищити всіх. І цього тижня він оголосив про призупинку участі Росії в Договорі про скорочення і обмеження стратегічного наступального озброєння (СНО-III). І це був останній договір про контроль озброєнь між Москвою і Вашингтоном.

Еллісон радить розглянути чотири незручні питання про російсько-українську війну.

По-перше, якщо на кону не лише виживання України, а й майбутнє Європи чи навіть всього глобального порядку, чому тоді американські солдати не стоять на полі бою пліч-о-пліч з мужніми українцями? Відповідь: президент Джо Байден з самого початку наголосив, що США «не будуть вступати в Третю світову війну за Україну». Якщо Америка відправить свої війська на поле битви вбивати російських солдатів, це швидко стане війною між США і Росією і може перерости в ядерний конфлікт.

Як і всі лідери «імперії зла», Путін контролює ядерний арсенал, здатний знищити США. Серйозні дослідники національної безпеки добре знають, що в світі «гарантованого взаємного знищення» слова президента Рональда Рейгана лишаються істиною: «У ядерній війні неможливо перемогти і її не можна починати». Як і впродовж Холодної війни, яка тривала майже півстоліття, виживання Америки вимагає пошуку способів захистити і просувати свої інтереси без вступу в прямий конфлікт з Росією.

По-друге, чи мав рацію директор ЦРУ Вільям Барнс, коли припустив, що в Україні триває війна, в якій Путін «не може дозволити собі програти»? Відповідь: так. Якщо умови на полі битви змушують Путіна обирати між принизливою поразкою і ескалацією рівня руйнування, існує висока вірогідність, що він обере друге. Ракетними обстрілами, покликаними знищити українську інфраструктуру, він показав, що здатен і готовий підвищувати ставки.

«Результат війни не має екзистенційного значення для Росії. Лише для Путіна», – пояснює автор.

Він допускає, що, зіштовхнувшись з перспективою неминучої поразки, Путін може застосувати тактичну ядерну зброю проти України. Президент Джон Кеннеді вірив, що в Карибській кризі існували шанси 1 до 3, що почнеться війна, яка знищить сотні мільйонів невинних душ. Він пропонував державним діячам один великий урок: «Перш за все, захищаючи наші ключові інтереси, ядерні держави повинні не допускати таких конфронтацій, в яких суперник обирає між принизливим відступом і ядерною війною».

Третє питання: якби битва якимось чином закінчилася сьогодні, чи були б у когось сумніви щодо того, хто переміг, а хто програв? Які б тактичні територіальні здобутки Путін не зберіг, коли ця фаза інтенсивної війни закінчиться, всі б добре будуть усвідомлювати той факт, що путінська війна була страшною стратегічною помилкою. Він успішно досяг абсолютно протилежного, ніж хотів. Українська ідентичність і їхня впевненість у здатності збудувати сильну сучасну державу сильні, як ніколи. НАТО став більш об’єднаним, а його європейські країни-учасниці тепер більше готові інвестувати у свої військові можливості, ніж покоління чи й більше тому.

«Відродивши відверту російську загрозу, Путін прирік свою країну на нову Холодну війну проти об’єднаного трансатлантичного суперника, чия економіка в більш ніж 20 разів більша», – пише Еллісон.

Четверте питання: якщо уявити мапу Європи в 2030 році і зважити фактори, які визначать місце України на ній, наскільки важливо, щоб вбивства припинилися, коли лінія розмежування буде за 100 кілометрів на захід чи на схід від місця, де вона пролягає зараз? Еллісон визнає, що українці ніколи не відмовляться від мети визволити кожен сантиметр української території. І це правильно.

«Але Зеленському і його прихильникам на Заході в оцінці варіантів на майбутнє варто переглянути післявоєнну історію Західної Німеччини. Збудувавши демократію з жвавим вільним ринком в рамках більших європейських інститутів, захищених НАТО на чолі з США, Західна Німеччина створила умови, в яких повернення окупованої СРСР східної третини країни було лише питанням часу. Чи стане Україна Західною Німеччиною 21-го століття?» – пише автор.

Він зауважує, що якщо всі відповіді на ці незручні питання правильні, тоді майбутнє Європи визначить нова Холодна війна, в якій Україна буде на передовій, НАТО стоятиме за її плечима. І доведеться довго чекати, коли пострадянська Росія прийде нарешті до тями.