Війна в Україні одночасно розбиває серце і підбадьорює

WP: Україна стала більш відкритою до розмов про кінець війни, ніж рік тому

Але вибір прийнятного сценарію для закінчення конфлікту — це дуже тяжкий і болісний процес для українців

У день, коли в результаті жахливого російського ракетного удару загинуло понад 50 людей у продуктовому магазині і кафе на сході України, відвідувач запитує чиновницю в заваленому мішками з піском кабінеті, як країні взагалі вижити в цій жорстокій війні.

Після довгої паузи перший віце-прем’єр-міністр Юлія Свириденко відповіла: «У нас немає вибору. Це екзистенційна війна. Це не просто слова. Для наших партнерів — це вибір, допомагати нам чи ні. Навіть для Росії війна — це вибір. У нас його немає».

Свириденко, яка також обіймає посаду міністра економіки, описує свій план щодо підтримки життєдіяльності країни в умовах тривалої, виснажливої боротьби: кредити для і повернення біженців додому, субсидії для фермерів на розмінування полів, страхування воєнних ризиків для заохочення іноземних інвестицій. Це може здатися мрією. Але вона зазначає, що існує черга з 40 тисяч людей, які подали заявки на отримання державної іпотеки для купівлі житла в зруйнованій країні.

«Війна в Україні одночасно розбиває серце і підбадьорює. Люди не можуть приховати свою втому чи горе. Конфлікт знекровлює країну. Українці, з якими я спілкувався під час чотириденного візиту, знають, що вони не можуть вічно воювати, прагнучи, можливо, недосяжної перемоги. Але вони також не зупиняються«, — пише в статті для Washington Post американський журналіст і письменник Девід Ігнатіус.

«Якщо зупинитися, все втратить сенс. Ми відвідали так багато похоронів за останні 18 місяців. На кожному з них я говорю зі сльозами на очах: я не зупинюся, поки ми не досягнемо нашої мети«, — каже депутат з Харкова Марія Мезенцева, додаючи, що ця мета — це вигнання росіян з усієї окупованої території.

«Ми повинні бути чесними. Люди втомилися. Минулого року була впевненість, можливо, надмірна впевненість. Зараз люди відчувають, що це класична війна на виснаження… Майже в кожній родині хтось загинув. Я б не намагався підсунути людям варіант, який не передбачає перемоги. Тому що це особисте«, — сказав колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

З наближенням зими надії на те, що контрнаступ, який розпочався цього літа, принесе прорив, не виправдалися. Але прем’єр-міністр Денис Шмигаль каже, що боротьба триватиме, і що він планує бюджет на наступний рік, який передбачає ще 12 місяців війни. Він виступив у середу на зустрічі з групою з Інституту МакКейна, учасником якої був і автор статті. До групи входили представники таких компаній, як Microsoft, Palantir, а також виробників безпілотників Fortem Technologies і Skydio, які допомагають Україні.

«І все ж українці зараз готові більш відкрито говорити про шляхи припинення війни, ніж під час моїх минулорічних візитів. За вечерею з групою парламентарів у ресторані на березі Дніпра розгорнулася галаслива дискусія про найкращу стратегію порятунку країни, яка варта того, щоб про неї докладніше розповісти«, — пише Ігнатіус.

Він цитує депутата Олексія Гончаренка, який взявся критикувати правлячу партію президента Володимира Зеленського.

«Я дуже стурбований. Чому? Подивіться на фронт. Він не змінюється. Рік не змінюється. Але за це заплачено величезною кількістю життів… Україна не може воювати «скільки треба». Це буде катастрофа«, — сказав він.

Замість того, щоб боротися, як того хоче Зеленський, до повного вигнання Росії з окупованих з 2014 року територій, Гончаренко пропонує шукати гарантії безпеки від НАТО для тих територій, які Україна зараз контролює. Але інші парламентарі з цим категорично не погоджуються.

«Друзі, у нас немає вибору, нас хочуть стерти з лиця землі. Військовий шлях захисту нашої країни — єдино можливий«, — каже Мезенцева.

Олена Хоменко, яка працює в парламентському комітеті з питань зовнішньої політики, погоджується, що Україна повинна боротися доти, доки не відновить суверенітет в межах свого кордону від 1991 року.

«Ми не можемо відмовитися від Криму«, — наполягає вона.

Гончаренко майже кричить, коли відповідає: «Ми всі хочемо все і одразу. Але це реальний світ, і ми повинні приймати рішення, виходячи з реальних можливостей. У нас немає необмеженого часу, і у нас немає необмежених людей«. Наступного дня українські військові описали те, що вони бачать як незмінну реальність на полі бою.

«Я не думаю, що ми закінчимо війну найближчим часом. Але ми переконані, що це вимушена війна«, — сказав представник Міноборони України полковник Геннадій Коваленко.

Він та інші посадовці Міноборони кажуть, що продовження (і, якщо можливо, розширення) поставок зброї з США вкрай необхідне.

«Ми на 100% залежимо від США«, — визнав Коваленко.

Ігнатіус пише, що як і інші українські посадовці, з якими зустрічалися члени делегації США, український полковник висловив щиру подяку за американську допомогу. Здавалося, що він не стурбований нещодавніми потрясіннями в американському Конгресі і тим, що вони можуть підірвати допомогу США для України.

«Я задумався над питаннями, які так сильно мучать українців. Яким був би правильний шлях для нації, яка відчуває витрати війни, як вибух шрапнелі? У справедливих конфліктах найкращою стратегією, безумовно, було б продовження курсу, особливо коли люди починають впадати у відчай. І якщо Україна має волю продовжувати, а США і їхні партнери залишаються твердими у своїх зобов’язаннях щодо підтримки, то «стільки, скільки знадобиться» — це правильний курс. Але якщо Україна серйозно сумнівається, чи зможе вона вижити у боротьбі, яка може затягнутися на довгі роки, тоді їй потрібно подумати про спосіб заморозити цей конфлікт на її власних умовах. І гарантії безпеки від США повинні стати частиною такої угоди«, — пише Ігнатіус.

Україна не буде благати про мир. Багато українців дали чітко зрозуміти це американському журналісту. Як наддержава, США можуть спробувати спрямувати цей конфлікт до врегулювання, яке захистить Україну і не винагородить російську агресію. Але не варто просити українців відмовитися від своєї боротьби. Вони цього не зроблять.