Війна проти політики. Що насправді відбувається між Зеленським і Залужним

20 листопада на пероні вокзалу Київ-Пасажирський зустрічали високого американського гостя. Напередодні річниці Революції гідності до України з неоголошеним візитом приїхав глава Пентагону Ллойд Остін.

Його приїзд не мав бути чимось надзвичайним: просто данина пам’яті українським героям і констатація підтримки України з боку Вашингтона, що триває. Але саме цей візит, за даними УП, мимоволі став додатковим каталізатором напруги між військовим і політичним керівництвом у Києві.

Джерело — УП.

«Є таке враження, що після приїзду Остіна Зеленський наблизився до рішення про заміну Залужного. На ставках навпаки зникли сварки і почались жарти, але це дуже холодний і їдкий такий гумор. Президент питає, типу „що, ми героїчно наступаємо — відійшли на 200 метрів?“, а Валера гнівно мовчить», — переказує УП атмосферу у верхівці один із членів ставки.

В останні тижні провідні світові ЗМІ на різний лад смакують деталі «конфлікту» між українським президентом і головкомом ЗСУ. Банкова ж у відповідь клеймує всі такі заяви «російським ІПСО» і «роботою на Кремль».

Загалом не дивно, що між двома першими особами на війні є суперечки. Так відбувається під час усіх воєн. Навпаки, викликало б подив, якби між людьми з такими амбіціями, котрі в прямому сенсі слова пишуть історію, ніяких суперечок не було.

Однак перед обличчям загрози, яка нависає над Україною, вкрай важливо точно розуміти, що між президентом і головкомом відбувається насправді, а що є вигадками різного роду безуглих депутатів.

Звідки напруга

Перші паростки майбутніх політичних баталій актуалізувалися на Печерських пагорбах ще коли російські війська не відійшли від столиці України — навесні минулого року.

Вже на початку березня 2022-го соціологи почали цікавитися, як повномасштабна війна вплинула на довіру українців до державних інституцій. Дослідження показали, що президенту Зеленському на той момент довіряли 93%.

Здавалося би, чудовий результат, адже у найскладніші часи верховний головнокомадувач користується довірою абсолютної більшості громадян.

Але на Банковій більш прискіпливо поставилися до іншого рядка в дослідженні — 98% українців, тобто на 5% більше, в березні минулого року довіряли Збройним силам України.

Як тоді писала УП, оточення президента хвилювало, через кого персоніфікують армію. І це був не Зеленський. Це був головком ЗСУ Валерій Залужний.

Тоді ж причиною тертя між ОПУ та головнокомандувачем стало створення Залужним іменного благодійного фонду. В Офісі запідозрили, що фонд з часом може перерости в політичну партію.

«У Валерія Федоровича спершу і з президентом, і з усіма в ОПУ були нормальні відносини, але з квітня 22-го року почався якийсь капець. Федоровичу так морочили тоді голову з фондом, що він від нього відразу відмовився«, — пригадують у бесіді з УП співрозмовники з Генштабу.

Першого, кого минулої весни хвилювали можливі амбіції Залужного, був голова Офісу президента Андрій Єрмак. Перебуваючи з президентом в укритті, так званому «Об’єкті № 1», глава ОП регулярно звертав увагу всього оточення Зеленського на головкома.

«Ми ще ніхто ні про що не думали, а Андрій щодня щось про Валеру підкидав. То у нього фонд, то він дуже медійний, то у нього в оточенні „одні порохоботи“, то ще щось. Це виглядало дивно, але тоді було не дуже до того», — пригадує в розмові з УП один із членів владної команди, який мав доступ в «Об’єкт № 1»

Після неприємних загострень із політичним керівництвом Залужний свідомо не заходив у медійне поле. Його публічна активність досі зводиться до написання постів у соцмережах та кількох інтерв’ю за два роки про перебіг війни, і то — виключно іноземним виданням.

Але це не допомогло втихомирити побоювання Офісу щодо політичної конкуренції з головкомом. Річ у тім, що публічна відсутність Залужного створила ефект, як у серіалі «Молодий Папа»: оскільки головкома підкреслено не було в медійному полі, то кожна заява чи будь-яка інша його активність миттєво ставала явищем і викликала феноменальну реакцію суспільства.

"Деякі іноземні організації нещодавно проводили фокус-групи в Україні, щоб для себе побачити, які політичні ніші у нас зараз з’явилися. Щоб ви розуміли — люди ототожнюють Залужного з божеством: «він нас захищає», «він оберігає наших хлопчиків". Така чисто ірраціональна віра», — розповідає УП впливовий український високопосадовець, який попросив не вказувати ані його імені, ані посади.

Поки ЗСУ мали відчутні успіхи на Київщині, на Харківському та Херсонському напрямках, тривала підготовка до контрнаступу, а історія українського спротиву була низкою перемог — напруга між політиками та військовими не була критичною.

Але після того, як український наступ на півдні застопорився — розбіжності почали отруювати атмосферу стосунків двох перших осіб війни аж до тієї міри, що вони стали публічними.

Військово-політична гра: природа напруги між Зе та За

Якщо відкинути політичну й емоційну мішуру, якою за останній час обросли стосунки Зеленського й Залужного, то природа напруження між ними постає з перемішування війни та політики.

Зеленський приніс елементи політики в керівництво армією, тобто зону відповідальності Залужного. Натомість головком ЗСУ поза власною волею став помітним явищем у політичній реальності, тобто сфері життєвих інтересів президента.

До і на самому початку повномасштабного російського вторгнення Зеленський як формальний верховний головнокомандувач приділяв набагато менше уваги військовим темам, ніж, скажімо, будівництву доріг чи боротьбі з олігархами.

Однак за два роки великої війни президент став користуватись статусом верховного головкома не формально, а реально долучатися до воєнного планування і командування. Цього об’єктивно вимагали обставини.

Коли Зеленський почав займатись війною, він не перестав бути політиком і приніс у жорстко ієрархізовану структуру ЗСУ невластиві для неї форми поведінки.

Саме Зеленський фактично створив паралельні треки для спілкування з командувачами різних родів військ, яке відбувається в обхід Залужного. Наприклад, із командувачами Сухопутних військ Олександром Сирським чи Повітряних сил Миколою Олещуком.

Очевидно, що прямий контакт із командувачами пришвидшує роботу для президента, але дестабілізує роботу головкома ЗСУ, який дізнається частину інформації від своїх формальних підлеглих хіба на ставках, якщо дізнається взагалі.

«Розумієте, часом є враження, що Зеленський має два види ЗСУ: „хороші“, якими командує Сирський та інші фаворити, і „погані“, які підпорядковуються Залужному. Це дуже демотивує головкома і головне — заважає командувати всією армією», – описує проблему в розмові з УП людина з близького оточення Залужного.

Іншим прикладом політичної поведінки Зеленського стала гучна медійна історія щодо чистки серед обласних військкомів. Після розслідування «Української правди» щодо нечуваного збагачення на війні одеського військкома, президент поставив вимогу звільнити всіх керівників обласних центрів комплектації та перевірити їхні статки.

«Керівник ДБР Сухачов прийшов влітку на Ставку і почав доповідати, як класно звільнили воєнкомів. І після нього слово дали Залужному, який прям вишукано його мокнув: „Хочу подякувати правоохоронцям, тема корупції важлива. Але також хочу озвучити свіжі дані по мобілізації“. А там різке падіння по всіх областях», — розповідає на умовах анонімності один із учасників того засідання.

Тобто те, що з політичної точки зору виглядало швидким і рішучим виконанням запиту суспільства на справедливість, насправді мало складні наслідки з точки зору військової.

Подібний ефект мають і кадрові перестановки, як звільнення командувача ССО Хоренка, командувачки медсил Остащенко чи можлива відставка командувача Об’єднаних сил Наєва.

Усі ці військові з орбіти головкома Залужного, і їхнє звільнення вносить нестабільність у командну вертикаль. Кримінальна справа проти Наєва за оборону півдня, яку у Залужного розцінюють як спробу підібратись саме до нього — ще одна глава в цій історії.

Але найбільше градус напруги між президентом і головкомом ЗСУ піднявся після початку контрнаступу на півдні.

В претензіях Банкової є раціональне підґрунтя, адже саме військові приносили план наступальних дій і розрахунок необхідних сил і засобів для них. Саме виходячи з цих розрахунків, політичне керівництво вибивало допомогу у партнерів і комплектувало нові підрозділи.

Але реальні бойові дії виявились набагато важчими, ніж планувалось, а здобутки наступальної операції на Мелітополь разюче відрізнялися від плану.

Очевидно, що у цього були непереборні воєнні передумови: у росіян було достатньо часу, щоб збудувати страхітливих масштабів мережу оборони, ЗСУ мало відчутний брак сил для такої операції в таких умовах, не отримали всіх обіцяних поставок і наштовхнулись на повне домінування росіян у повітрі.

Біда ще й у тому, що у «великого контрнаступу» була не лише військова складова, але й політична.

Люди з ОП, які раніше брендували (!) криваву оборону «Фортеці Бахмут», розігнали очікування суспільства через «єдиний марафон», мережу своїх медійних ресурсів та інформкампанії брендованих підрозділів «Гвардії наступу» та інших підрозділів до таких висот, що звичайний обиватель очікував щонайменше звільнення Криму. А з ним — і західні партнери України.

Якби не було цієї політичної розкрутки, чисто воєнні проблеми боїв на півдні було б куди легше сприйняти, зрозуміти, прокомунікувати і визначити винних.

Тепер же, якщо спробувати, наприклад, покласти відповідальність за пробуксовку на півдні на Залужного, який безпосередньо відповідав за планування та підготовку контрнаступу, проблеми для ОП будуть не лише військового, а й медійного характеру.

Бо як Зеленський здійснив проникнення у воєнну сферу Залужного, так само головком — нічого, правда, для цього не роблячи, — вторгся на політичне поле Зеленського.

Залужний не виголошує політичних заяв, не має партії чи бодай якогось громадського руху чи фонду. Але ОПУ регулярно замовляє соціологію, а показники Залужного стабільно ростуть і ростуть.

Днями один із «офісних» telegram-каналів показав президентські політичні рейтинги, в яких Зеленський у першому турі отримує близько 47% голосів серед тих, хто визначився.

УП мала можливість ознайомитись із повними даними того дослідження, проведеного, але не опублікованого групою «Рейтинг». І головнй графік стосується не того, що чинний президент виходить у другий тур із генералом Залужним, а того, що цей другий тур Зеленський може не виграти.

Інших конкурентів у Володимира Олександровича точно немає. Тому передусім до Залужного були звернені слова президента в інтерв’ю «The Sun», де він застерігав військових від участі в політиці.

Чи зробив Залужний щось у політичному плані, щоб електоральна ситуація була саме такою? Абсолютно ні! Його як медійного політичного суб’єкта взагалі не існує.

Його потенційний рейтинг — це радше наслідок давно відомої тези, що Україна не Росія. Навіть в умовах великої війни українське суспільство прагне до політичного балансування сил, а українська демократія демонструє черговий приклад власної живучості.

Чи можлива відставка Залужного?

Ще до нового року Україні конче потрібні нові поставки зброї та боєприпасів. Про них завчасно треба було домовитися з партнерами, а також важливо було заздалегідь розпланувати виготовлення власної зброї.

Іншими словами, потрібно було наперед знати про потреби ЗСУ. А отже, Генштаб має представити політичному керівництву свій стратегічний замисел, під реалізацію якого військові муситимуть розписати потреби.

Очевидно, що цей замисел і план операцій не треба публікувати в «Голосі України», але його повинен бачити президент, Міноборони, Верховна Рада, яка виділяє бюджет, і виробники, які мусять законтрактувати комплектуючі.

«Ми чекаємо на комітеті план війни вже багато часу. Генеральний штаб має скласти планування: я хочу наступний рік воювати ось так, мені треба стільки-то людей, мені треба стільки-то грошей. І цього плану немає ні в кого», — обурювався в останньому інтерв’ю Наталії Мосейчук голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія.

Претензію Арахамії продовжила одна з депутаток фракції «СН», яка договорилась до того, що військове керівництво має піти у відставку.

Водночас в останньому випуску «УП.Чат» нардеп фракції «Голос» і член комітету з нацбезпеки Сергій Рахманін заперечив, що будь-які документи стратегічного планування мають передаватися на розгляд комітету ВРУ. Адже це не входить до його компетенції.

Але насправді проблема не в тому, що плану немає. Проблема в тому, що реальний план виходу на кордони 1991 року не влаштовує ні політичне керівництво, ні західних партнерів.

За даними УП, розрахунки Генерального штабу показують, що для виконання завдання президента зі звільнення всієї території України потрібно сил і засобів на 350-400 мільярдів доларів.

Деякими ідеями планування Генштаб поділився з главою Пентагону Ллойдом Остіном під час його останнього візиту в Київ у листопаді.

"Остіну озвучили потребу в 17 мільйонів снарядів. Він, м’яко кажучи, здивувався, бо в усьому світі не зібрати стільки снарядів«, — розповідає УП не під запис один із високопосадовців Сил оборони.

Ше більше представників Пентагону здивувала щирість українських колег щодо внутрішньої ситуації в країні.

«Остін потім нам же розказував, що Залужний скаржився, як йому заважають, що Офіс не такий, той не такий, інший не такий. Ну ясно, що й президент про такі розмови дізнався. І вони не сприяють довірі«, — додає вже згаданий високопосадовець Сил оборони.

Знаючи емоційність Зеленського, можна припустити, що така надмірна відвертість Залужного в розмовах із партнерами може перевести питання його відставки з чисто гіпотетичної площини у практичну.

Це викликає наступне запитання: а хто наважиться замінити головкома на його посаді? Поки що з доступних очевидних опцій у Зеленського є кандидатура хіба командувача сухопутних військ генерал-полковника Сирського.

Але попри те, що саме з ним пов’язані такі успішні операції як оборона Києва, битва за Харків та блискучий контрнаступ на Харківщині, у Сирського є дві головні проблеми.

Перша — генерал-полковник не викликає належного медійного зацікавлення, скільки б Зеленський особисто не їздив до нього на позиції, а офісні канали не перепощували його пости. Друга — Сирський ніяк не може позбутись в армії важкого амплуа командира, який не рахується із втратами.

Але головна проблема з таким призначенням, що потенційне підвищення Сирського не зможе медійно перекрити створення нової суперзірки української політики, якою неминуче стане Залужний просто в момент відставки.

І, як переконують співрозмовники УП в оточенні Зеленського, на Банковій це чудово розуміють. Принаймні значна частина команди президента категорично проти відставки нинішнього головкома.

Хай там як, але якщо хтось і має можливість думати про заміну Залужного, то це той, хто його призначав — президент Зеленський.

Перед таким без перебільшення доленосним рішенням главі держави слід задуматись, а чи зніме таке кадрове рішення засадничу причину останнього загострення його стосунків із головкомом ЗСУ?

Мова про подальшу стратегію ведення війни. Залужний виклав свій погляд на цю проблему у своїй гучній колонці в «The Economist».

Головна думка того тексту зводилась до дуже логічної тези: за нинішніх умов Україна не має ресурсу для великої перемоги. Потрібно спершу вивести систему рекрутингу, навчання і оснащення своєї армії на якісно новий рівень і добитися від партнерів стрибка в технологічному забезпеченні ЗСУ.

Усі ці позиції, так чи інакше, потребують певної стратегічної паузи для якісного ривка.

Натомість президент Зеленський і чути не хоче про «глухий кут» чи зупинку у війні. Його логіка так само залізна — пауза призведе до заморозки, втрати інтересу партнерів і зменшення допомоги. Якщо зараз взяти паузу, то з неї можна буде не вийти.

Чи здатна відставка Залужного вирішити цю стратегічну суперечку? Ні.

До чого така відставка приведе гарантовано, то це до втрати ключової стратегічної переваги України над агресором: втрата єдності між двома лідерами може перерости у втрату внутрішньої єдності всього суспільства.