«Ми маємо працювати, як оркестр, а в нас кожен грає щось своє». Три причини, чому Україна втратить Покровськ

«Ми можемо розраховувати на підкріплення чи хоча б на якесь посилення лише у випадку, коли про наш напрямок напишуть ЗМІ або відбудеться прорив противника далеко в тил. А про глобальні зміни годі й говорити. Думаю, їх ніколи не буде», — каже Роман, лейтенант однієї з бригад ТРО, які обороняють напрямок південніше Покровська.

Джерело - ZN.UA.

Нам вдається поспілкуватися близько години в той момент, коли військовий відвозить на ремонт своє авто. Він небагатослівний, але підкреслює: напрямок можливо втримати, якщо перекинути сюди значну кількість резервів, які мають на озброєнні бронетехніку та, головне, пройшли якісне злагодження. Однак наразі ситуація південніше Покровська не має тенденцій до покращення.

12 грудня журналіст Юрій Бутусов заявив, що поблизу населеного пункту Шевченко окупанти захопили цілий укріпрайон ЗСУ, який не встигли зайняти наші військові. Буквально через два дні самі росіяни продемонстрували фото та відео із зайнятих ними оборонних споруд. Із наявного матеріалу видно, що це якісно збудований бункер з облаштованими місцями для сну та запасом провіанту.

Підрозділ ТРО Романа, військового, з яким спілкувався кореспондент ZN.UA, тримає оборону неподалік цього місця. Лейтенант констатує: проблема дуже багатогранна і проявляється далеко не вперше. Подібна ситуація раніше складалася в н. п. Новогродівка, який був окупований ворогом улітку, а також на інших ділянках фронту неподалік Покровська.

Поспілкувавшись із Романом та двома іншими командирами нижчої ланки, які тримають оборону на цьому напрямку, нам вдалося виокремити три причини таких прорахунків:

• відсутність чітко налагодженої взаємодії бригад / батальйонів, що відповідальні за певну ділянку фронту;

• невчасне донесення обстановки на лінії фронту через боязнь окремих командирів повідомляти нагору про невдачі;

• нестача людей для утримання позицій, у тому числі через масові самостійні залишення військових частин (СЗЧ), які за останні кілька місяців набули глобального масштабу.

Військові одностайні в тому, що розв’язання цих проблем завдяки ініціативі окремих командирів на місцях неможливе. Однак вони мають обережний оптимізм після призначення на посаду командувачем Сухопутних сил Михайла Драпатого та кажуть, що за наявності потрібного ресурсу той зможе виправити ситуацію. Однак простору для прийняття рішень, на думку військових, існує доволі небагато.

Для покращення взаємодії між підрозділами «на нулі» може бути прийняте лише одне рішення: перехід до дивізійної структури Збройних сил. Завдяки збільшенню самих структурних одиниць, така архітектура зможе врегулювати більшість питань щодо взаємодії на передньому краї. Однак в цей же час варто пам’ятати, що сам подібний перехід — дуже довга та складна процедура, яка не може бути реалізована в розрізі кількох місяців чи навіть пів року. Також це потребує залучення додаткових ресурсів для навчання офіцерського складу, дообладнання підрозділів та систематизації роботи.

«От умовно: ми тримаємо одне село, а поруч інший батальйон іншої бригади тримає ще одне село. Це не наша смуга відповідальності, ми різні підрозділи і маємо різне підпорядкування. І навіть увійшовши у взаємодію, ми можемо не розуміти, які плани має та бригада. Були випадки, коли якісь підрозділи просто „драпали“ з позицій, через що ми теж мали відходити, щоб нас не оточили. А якби була дивізійна структура, ми працювали б, як один механізм, як оркестр. Бо зараз ми просто сідаємо всі гуртом, і кожен грає щось своє», — підсумовує Роман.

Ще одна проблема, про яку не під запис кажуть військові, — це нерозуміння командуванням чіткої ситуації на місцях. Причина цього — дуже довге плече донесення інформації « з нуля» до командирів, які приймають остаточні рішення. Дуже часто командири бригад (не кажучи вже про комбатів) бояться приймати рішення навіть тактичного масштабу без погодження «з Києва», боячись відповідальності.

Ситуація складається справді унікальна. Ні для кого не секрет, що у відбитті наступу росіян у лютому-березні 2022-го Україна багато в чому завдячує саме ініціативі нижчого керівного складу. Сержанти та лейтенанти, які повели свої взводи та роти в бій, не очікуючи наказів згори, змогли перевернути хід боїв з ворогом. Адже він у той час для вирішення будь-яких питань чекав зв’язку з Москвою.

Тоді ворожі ОТРК «Іскандер» отримували наказ на удар через годину-півтори після виявлення потенційних цілей, а командири бригад були пішаками в руках Герасімова, які робили крок лише у разі отримання наказу згори.

Однак минув час, і тенденції змінилися. Зараз ворожі «Іскандери» б’ють по цілях через 2–3 хвилини після виявлення їх розвідкою, що означає повне стирання всієї вертикалі надання наказів. Тобто оператори безпілотників надають координати напряму на пускові ОТРК, не очікуючи будь-яких погоджень. Здійснення штурмів на кожному з напрямків «повісили» на командирів бригад, які тепер своєю головою відповідають за проведення тих чи інших дій на передньому краї.

Водночас українське командування рухається в зворотному напрямі. За словами джерел ZN.UA в силових структурах, накази на проведення оперативних і подекуди навіть тактичних дій на лінії зіткнення схвалюються безпосередньо Головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. На жаль, його рішення часто є невчасними, а зволікання коштує людських життів і квадратних кілометрів втраченої території. В цей же час командири бригад та офіцери менших структурних одиниць бояться приймати рішення самостійно, очікуючи на «відповідальність», якою їм часто погрожують.

З вищесказаного випливає іронічна теза, яку полюбляє висловлювати голова фонду «Повернись живим» Тарас Чмут: «Маленька радянська армія ніколи не переможе велику радянську армію». І в цьому реченні значно більше істини, ніж здається від початку.

Третя проблема, про яку кажуть командири підрозділів на Покровському напрямку, — велика кількість самовільних залишень військової частини. Вона має чи не найменший простір для можливого вирішення. За даними джерел ZN.UA в Міноборони, кожного місяця Україна втрачає від чотирьох до п’яти тисяч військових, враховуючи загиблих, важкопоранених і СЗЧ. Відновлювати таку кількість втрат на даний момент вдається дуже складно.

При цьому проблема не тільки в безпосередньому проведенні мобілізації, а й в якості середньостатистичного мобілізованого військового. Це тема для окремої статті, але зазначимо лише одне: наявних показників мобілізації достатньо лише для вирішення тактичних загроз у короткостроковій перспективі, а говорити про будь-яке стратегічне планування зараз не доводиться взагалі.

Уже найближчим часом ми побачимо, як три наведені вище проблеми позначаться на обороні Покровська — міста, яке має неймовірне як військове, так і промислове значення для України. Жоден із трьох опитаних ZN.UA військових не дав відповіді на запитання, чи вдасться захистити Покровськ у випадку відсутності розв’язання цих проблем.

При цьому ворог перебуває у восьми кілометрах від траси Покровськ—Дніпро та поволі бере її під контроль FPV-дронів. Зрештою, рівно на такій самій відстані від передових підрозділів окупантів перебуває кордон із Дніпропетровською областю.