В The Times розповіли про те, чому контрнаступ України у 2023 році був невдалим

На початку літа 2023 року, коли українська армія розпочала довгоочікуваний «весняний наступ», одна з ключових операцій отримала кодову назву не на честь відомої української постаті чи місця, а на честь британського політика.

Операція «Вісь Воллеса» була названа на честь Бена Воллеса, тодішнього міністра оборони Великої Британії, який відіграв провідну роль у забезпеченні України необхідною зброєю на ранніх етапах війни. Його підтримка принесла йому прізвисько «людини, яка врятувала Київ», за словами одного з українських військових джерел.

Хоча незмінна підтримка Британії свого східноєвропейського союзника не була секретом, масштаби її залученості та впливу — термінові поїздки до Києва, допомога у розробці бойових планів і зборі важливої розвідки про росіян — залишалися здебільшого прихованими. До цього часу, зазначає Лариса Браун, редакторка із питань оборони в The Times.

За зачиненими дверима українці називають військове керівництво Великої Британії «мозком» антипутінської коаліції, до якої входять США, Велика Британія та десятки інших однодумців. Відомі своєю рішучістю розмістити війська в Україні тоді, коли ніхто інший не наважувався, британці відіграли у війні значно глибшу роль, ніж може здатися на перший погляд.

Найважливіше, як з’ясувала The Times, — поки американці надавали Україні найкращу зброю та точні дані для її ефективного використання, саме британське військове керівництво підтримувало непрості відносини між Вашингтоном і Києвом.

Українці чітко дали зрозуміти, що навесні 2023 року вони хочуть перейти в наступ на Росію — те, що в суспільстві з нетерпінням очікували як «весняний наступ». Однак і американці, і британці мали сумніви щодо готовності України.

«Було очевидно, що вони збираються це зробити. Тож логіка була такою: якщо вони збираються це зробити, то давайте зробимо це якомога потужніше», — сказав один британський офіцер, знайомий з дискусіями, що відбувалися в той час.

Редакторка зазначає, що контрнаступ у 2023 році мав стати поворотним моментом у війні. У коаліції панувало відчуття оптимізму, що ця битва буде останньою для України й Путін буде змушений укласти мир.

За кілька тижнів до початку наступу генерал Джеймс Гокенгал, голова стратегічного командування і колишній керівник військової розвідки, зустрівся з Кирилом Будановим, керівником української військової розвідки. Вони обговорили, як спільними зусиллями досягти цілей удару у відповідь — у розпорядженні Гокенгала були вельми секретні військові засоби. Зокрема Гокенгал надавав розвіддані про росіян.

Натомість планувати контрнаступ допомагали британські генерали Ролі Вокер і Чарлі Стікленд.

Але в українців виникла проблема. За планом уся зброя зі США, Великої Британії та інших країн мала прибути до кінця березня. Але кінець березня перетворився на кінець квітня, а потім на кінець травня.

«Україна все чекала, коли у них буде все необхідне, а ми всі говорили: „Вам потрібно просто почати, Росія не сильна. Ви повинні кинути їм виклик, у вас достатньо озброєння“, — повідомило британське військове джерело.

Проте Україна перенесла початок наступу з березня на травень-червень, оскільки чекала на нові поставки зброї. Редакторка додає, що на той час в України було стільки ж зброї, як у всієї британської армії. Але Київ чекав, що дало Росії час скористатися можливістю й окопатися.

Британські та американські військові керівники радили Україні зосередити війська та вогневу міць в одній точці фронту, де був найвищий шанс прориву.

Але президент Зеленський мав інший підхід. Він прислухався до генерала Олександра Сирського, який запропонував одночасно завдати ударів на півночі та здійснити потужний наступ на південному сході. Замість того, щоб прорвати оборону на півдні та перерізати сухопутний коридор між Росією та окупованим Кримом, українці розділили свої сили. Як наслідок, прориву так і не вдалося досягти.

Це розчарувало американців, як і той факт, що українські сили на місцях просувалися повільніше, ніж того вимагали США.

«Американці втрачали терпіння. Вони дійшли до стадії, коли вони провели свої військові випробування, і настав час дійти», — сказав один колишній високопоставлений військовий чиновник.

Українці ж вважали, що всі, включаючи американців і британців, недооцінили російські перешкоди попереду і реалії сучасного поля бою. Шлях був завалений російськими мінами, і ті, хто намагався їх знешкодити, ризикували бути ураженими безпілотником.

Водночас тодішній головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний пояснив британським військовим керівникам, що багато українських солдатів, серед яких чимало мобілізованих у віці 30–40 років, а не молодих двадцятирічних, проводили на передовій лише три дні.

Перший день йшов на адаптацію, другого дня вони просувалися на 200–300 метрів, а третього — закріплювали позиції та готувалися передати їх наступній зміні. Найближчі союзники України вважали, що такий темп надто повільний і виснажливий.

Американці не приховували свого роздратування. Саме тоді відносини між Україною та США досягли критичної точки. Американці були розчаровані Залужним, а він — ними. Тоді британці стали посередниками й допомогли залагодити розбіжності.