Україна змушена обирати — між поганим зараз і ще гіршим пізніше — FT

Росія наполягає, щоб Україна вивела свої війська з усіх частин Донецька, які вони зараз утримують, включаючи важливі опорні пункти Слов’янськ і Краматорськ, які Росія не змогла захопити, попри майже чотири роки інтенсивних бойових дій.

Для Києва розумно відхилити «мирний» план, що вимагає капітуляції без опору, — але, продовжуючи бій, країна ризикує довести боротьбу до безглуздості в міру погіршення військової ситуації: серед ризиків — нестача особового складу, втрата техніки та просування російських військ.

Якщо Україна продовжить опір, то погіршення динаміки на полі бою до 2026 року може дозволити Росії захопити весь Донбас (або навіть більше), усунувши головну перешкоду для припинення вогню і залишивши Україну з тим самим підсумковим результатом, тільки на значно важчих умовах, вважає військовий аналітик Франц-Штефан Гаді.

«Україна опинилася в пастці логіки, за якої будь-який раціональний вибір може призвести до однакового катастрофічного результату. Ця дилема не є новою. Дейтонська угода, укладена в 1995 році, поклала край болісній війні в Боснії після втручання НАТО. Алія Ізетбегович, перший президент Боснії й Герцеговини, публічно визнав нерозв’язну дилему своєї країни — неможливість досягти хорошого миру, але й неможливість продовжувати справедливу війну, щоб досягти кращого результату», — додає аналітик.

Україна стикається з чимось дуже схожим: вона змушена вибирати між недосконалим миром, невизначеним виконанням угоди та ризиком продовжувати боротьбу, щоб в результаті отримати ще гіршу угоду.

Політолог Ден Рейтер стверджує, що існують дві ключові умови, за яких закінчуються війни: по-перше, обидві сторони повинні бути впевненими, що їхній опонент не порушить мирну угоду — це проблема зобов’язань. По-друге, сторони мають володіти достовірними даними про силу та рішучість одна одної.

Війни на виснаження, як в Україні, зазвичай прояснюють другий пункт: після років боїв стає зрозумілим відносний баланс сил. Але проблема зобов’язань майже завжди залишається, адже обидві сторони мають бути впевненими, що угоду не порушать одразу після зміни обставин. Саме тому Україна опинилася в настільки складному становищі.

Мирні угоди зазвичай працюють тільки тоді, коли обидві сторони можуть довіряти одна одній, або коли потужна сила, що забезпечує дотримання угоди, робить порушення надто дорогими. Коли контроль за дотриманням угоди слабкий, ймовірні «війни наступників».

«Сьогодні США та Європа не мають єдиної волі чи спроможності гарантувати майбутню безпеку України. Росія розглядає конфлікт як регіональну війну проти НАТО — нібито екзистенційну битву, заради якої Москва готова терпіти роки кровопролиття, доки не досягне своїх цілей. Проблема зобов’язань залишається в основному невирішеною», — стверджує аналітик.

Гарантії безпеки вже провалювалися раніше: Будапештський меморандум 1994 року не зміг захистити Україну, коли Росія окупувала Крим або розпочала повномасштабну війну у 2022 році. Так само й нещодавно запропонований мирний план із розмитими положеннями щодо контролю за виконанням не здатен усунути фундаментальний дефіцит довіри.

Без залізних зобов’язань — підкріплених європейською присутністю на місці, а не лише обіцянками — Київ ризикує поступитися територіями зараз лише для того, щоб Москва знову завдала удару, коли обставини стануть сприятливими.

Якщо Україна відхилить нинішні пропозиції та продовжить бойові дії, вона зіткнеться з подальшим виснаженням. Водночас військова ситуація не є настільки критичною, щоб погоджуватися на диктат миру. Лінія фронту не перебуває на межі обвалу, а українська армія й надалі залишається потужною бойовою силою.

«Росії буде вкрай складно успішно захопити Слов’янськ і Краматорськ у 2026 році. Однак загальна динаміка війни лишається несприятливою для України. Росія зазнала значних втрат, але її здатність їх компенсувати та поповнювати війська перевищує українські можливості. Якщо Київ втратить додаткові території або його війська суттєво ослабнуть, позиції Москви на переговорах лише посиляться», — вважає Гаді.

Прийняття мирного плану зараз, який передбачає здачу важко виборених територій, обмеження суверенного права на оборону, амністію за воєнні злочини та відмову від захисту НАТО — і все це в обмін на непевне стримування — може спричинити серйозний розрив між цивільною та військовою владою й дестабілізувати Україну загалом.

Поточна військова ситуація не виправдовує здачі цих територій, а такі поступки майже напевно розпалять серед військових наратив про «удар у спину», підриваючи довіру до цивільного керівництва України.

Ведучи переговори з ослаблених позицій, країна часто стикається з трагічним вибором: продовжувати боротьбу в надії на кращу угоду або прийняти тяжкі втрати зараз і ризикнути внутрішніми потрясіннями. Лідери часто «ризикують заради відродження» — продовжують воювати навіть тоді, коли поразка видається ймовірною, сподіваючись уникнути звинувачень удома.

«Вибір України може зводитися до формули „погано зараз або, можливо, ще гірше потім“. Донбас не можна просто залишити без бою, але продовження боротьби загрожує такими самими поступками, тільки нав’язаними за значно гірших умов, тоді як обіцянки західної підтримки стають менш певними, а перспектива справді справедливого миру віддаляється. Іноді жорстока логіка війни полягає в тому, що гіркий компроміс стає єдиним виходом — навіть якщо розумієш, наскільки він далекий від бажаного», — підсумував військовий аналітик.