У Ірану є зброя набагато небезпечніша за ядерну бомбу: про що ЦРУ попереджало десятиліттями — Bloomberg

Поки весь світ стежить за котируваннями нафти та перебоями в судноплавстві через Ормузьку протоку, справжня стратегічна зброя у протистоянні США та Ірану залишається поза увагою широкого загалу. Йдеться про питну воду, яку ЦРУ ще з 1970-х років вважає "стратегічним ресурсом" Близького Сходу, пише колумніст Bloomberg з питань енергетики та сировинних ринків Хав'єр Блас.

Країни Перської затоки — Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, Катар, ОАЕ та Оман — сидять на трильйонних запасах вуглеводнів, але мають катастрофічно мало прісної води. Починаючи з 1970-х, нафтові надходження дали змогу вирішити цю проблему технологічно: у регіоні збудовано близько 450 опріснювальних установок, які перетворюють морську воду на питну. Без них існування цих держав у сучасному вигляді було б просто неможливим.

Ще на початку 1980-х ЦРУ підготувало секретну аналітичну доповідь (згодом розсекречену), в якій зазначалося: старші урядовці ряду країн регіону вважають воду важливішою для національного добробуту, ніж нафту. Понад 40 років потому ця оцінка не втратила актуальності.

У зоні ураження — уся Перська затока

Ступінь залежності від опріснювальних станцій різниться, але для більшості країн затоки вона є критичною:

• Кувейт, Катар та ОАЕ повністю залежні від опріснення. Мегаполіси на кшталт Дубаю не мають жодної реальної альтернативи.

• Саудівська Аравія, і насамперед її столиця Ер-Ріяд, також значною мірою покладається на ці установки.

• Завод з опріснення Джубайль на узбережжі Перської затоки постачає прісну воду в Ер-Ріяд трубопроводом протяжністю приблизно 500 кілометрів. Понад 90% питної води саудівської столиці надходить саме звідти.

У 2008 році, згідно з депешею американського посольства в Саудівській Аравії, оприлюдненою WikiLeaks, дипломати попереджали: "Ер-Ріяд довелося б евакуювати протягом тижня, якби завод, його трубопроводи або пов'язана енергетична інфраструктура були серйозно пошкоджені або знищені. Нинішня структура саудівського уряду не могла б існувати без опріснювального заводу в Джубайлі".

Відтоді Саудівська Аравія зміцнила свою водну мережу та побудувала резервні потужності. Інші країни регіону також підвищили надійність своїх систем. Однак усі ці установки залишаються однаково вразливими — і всі вони перебувають у зоні досяжності іранських ракет.

Атаки вже відбуваються

Ескалація відбувається вже зараз. Іран атакував електростанцію в Фуджейрі (ОАЕ), яка забезпечує роботу одного з найбільших у світі опріснювальних комплексів. У Кувейті уламки від перехопленого дрона спричинили пожежу на одному з опріснювальних підприємств країни. За нормами міжнародного права, такі об'єкти захищені. Але, як зазначає автор матеріалу, бачивши достатньо близькосхідних воєн, він добре знає, якою є реальна вага Женевських конвенцій, коли починають летіти ракети й бомби.

Стратегічний вибір Тегерану зрозумілий: у прямому військовому протистоянні з об'єднаною американо-ізраїльською машиною Іран приречений на поразку. Тому Ісламська Республіка обрала іншу тактику: перечекати та завдавати ударів по вразливих "легких цілях" — енергетичних об'єктах, аеропортах та водній інфраструктурі, сподіваючись зробити конфлікт економічно невигідним для противника. Для Тегерану вижити — означає перемогти, навіть ціною величезних втрат.

Удар по кількох опріснювальних станціях поставив би країни Перської затоки у неможливе становище. Поза межами військових кіл ця тема майже табуйована: людям складно повірити, що хтось може навмисно вдарити по об'єктах, настільки критичних для виживання мирного населення.

Прецедент був

В історії Близького Сходу такий прецедент вже існує. У 1991 році іракські війська під командуванням Саддама Хусейна навмисно відкрили крани ключового кувейтського нафтопроводу, виливши нафту в Перську затоку. Мета була подвійною: перешкодити морській десантній операції сил США та їхніх союзників для визволення Кувейту, а також забруднити море в розрахунку на пошкодження сусідніх саудівських опріснювальних установок.

Паралель із нинішньою ситуацією очевидна. Іранський режим, загнаний у кут і такий, що бореться за власне виживання, може вдатися до тих самих тактик, які колись застосовував його колишній заклятий ворог Саддам. Тим більше що Росія вже демонструвала подібну логіку, обстрілюючи Запорізьку АЕС та підірвавши дамбу Каховської ГЕС в Україні. Те, що здається немислимим, на наших очах стає реальністю.

Опріснювальні установки Перської затоки залишаються поза увагою широкого загалу, хоча являють собою найбільш вразливу ланку всієї регіональної безпеки. Цілеспрямована або випадкова атака, через випадкову ракету чи дрон, здатна спровокувати гуманітарну катастрофу, яка затьмарить усі «нафтові потрясіння». Нафта, безперечно, важлива. Але вода — незамінна.