В ожидании падения. Почему Порошенко, Тимошенко и Вакарчук не критикуют Зеленского

Роман Кравець, Роман Романюк, Українська правда

У політика Володимира Зеленського є одна цікава властивість. Політичні опоненти можуть його не любити, але мало хто може відкрито його критикувати.

Рівень народної підтримки Зеленського настільки великий, що будь-яка критика його особисто – це "мінус" до рейтингу. Але не нового президента, а того, хто критикує.

І саме ця властивість Зеленського станом натепер є ледь не визначальною для всієї української політики. Саме це визначає, що і як говорять партійні спікери, і як поводяться партійні лідери.

Неможливість відкрито йти на конфлікт із Зеленським стала головною причиною того, що у новообраній Верховній Раді досі не сформувалось потужної, об'єднаної, реальної опозиції. Хоч недругів та опонентів Зе там більш ніж досить.

Рік тому Петро Порошенко та Юлія Тимошенко були головними претендентами на розподіл влади в країні. Попри свою нелюбов одне до одного вони планували вивести одне одного у другий тур президентських виборів, щоб зустрітися у головній політичній сутичці. У спину їм дихав Юрій Бойко.

Здавалось, партії цих трьох політиків визначатимуть конфігурацію обраної у 2019 році нової Ради.

Але їхні плани зруйнувалися в один момент з появою на політичному горизонті Зеленського і його партії.

І замість того, щоб вершити долю країни, "старим" силам довелося приготуватися до чергової каденції досить посереднього політичного життя в ролі лідерів маленьких фракцій, які можуть виголошувати промови, але не мають реального впливу на прийняття рішень.

Раніше в Україні існував баланс влади у вигляді коаліційних об'єднань, компромісних призначень та впливової опозиції, яка блокувала трибуну, зривала голосування і виводила людей на мітинги.

Перед обличчям поки що невразливого Зеленського і його монобільшості система балансів дала збій. У нинішньому парламенті відсутня сильна опозиція, яка могла б змінювати порядок денний і блокувати президентські чи урядові законопроекти.

Зараз кожна фракція намагається шукати свою модель поведінки щодо партії Зеленського, і "Українська правда" з'ясувала, яку саме.

"Європейська солідарність" у собі

 Єдиною політичною силою у новому парламенті, якій критика Зеленського не страшна, стала "Європейська солідарність" Порошенка. 

Петро Олексійович став єдиним, хто пройшов через відкриту війну із Зе на президентських виборах. З тріском програв її, але зумів кристалізувати свій електорат – людей, які категорично не сприймають Зеленського і нову владу і які на парламентських виборах конвертувались у 25 депутатських мандатів для "ЄС".

Партія Порошенка не хоче, та й не може займати ніякої іншої позиції крім як прямої опозиції. Симптоматично, що вислів "пряма опозиція" віднедавна став слоганом телеканалу "Прямий", який пов'язують з Порошенком. 

З першого дня роботи нової Ради вустами Ірини Геращенко "ЄС" публічно заявила, що переходить в опозицію до монобільшості. 

"Подивіться, зараз всі бояться критикувати владу, бо не хочуть втрачати рейтинги. Ніхто крім нас не пішов у чисту опозицію до "Слуги народу" і до Зеленського. Навіть ОПЗЖ не в опозиції!" – констатує у розмові з УП інший близький соратник Порошенка. 

Часом у своїй опозиційності депутати "ЄС" не бачать берегів, як наприклад, у ситуації зі скандальною заявою депутатки Софії Федини про те, що Зеленський може "раптово загинути" на Донбасі, бо там "вибухають гранати". 

Проте загалом позиція партії зводиться до відкритої, але конструктивної опозиційності. Камертоном цієї позиції виступає сам Порошенко.

П'ятий президент після проходу у Раду не став очолювати власну фракцію. Формально він обрав роль рядового депутата. Подібно до Ярослава Качинського у Польщі, який теж є просто депутатом, але всі розуміють, хто саме насправді керує партією.

Загалом за півроку ситуація для Порошенка змінилася докорінно. Ще недавно він сидів на четвертому поверсі Адміністрації у кабінеті голови держави, щодня у нього були черги відвідувачів, і кожен хотів стати "другом президента". 

Програш на президентських виборах для Порошенка, як розповідають в його оточенні, не став сюрпризом – він бачив тенденцію після першого туру.

"Петро Олексійович – професійний політик. Політика – його життя. Він чітко не артикулює – навіть команді ні разу про це не говорив, – але дуже помітно, що програш його підкосив. Але, думаю, він вичікує момент, щоб повернутися назад. Зверніть увагу, коли він приїжджає за кордон, то досі поводиться, як президент", – додає він.

Загалом, люди, які працюють з Порошенком у щоденному режимі, розповідають, що впродовж літа експрезидент відходив і звикав до того, що йому не треба довго сидіти на роботі, що сьогодні на день він має набагато менше зустрічей чи нарад. 

Якщо раніше на Банковій він був нервовим, різким до оточення і вибагливим, то зараз Порошенко набагато м'якший, спокійніший, став приділяти більше уваги команді. Команда, фракція і партія – це його опора, у тому числі на випадок, якщо прогнози з Telegram-каналу Андрія Портнова матеріалізуються у справи ДБР. 

"Європейська солідарність" критикує депутатів "Слуги народу" і намагається зачепитися за будь-який скандал. Проте паралельно з цим партія Порошенка продовжує підтримувати генеральну лінію обох виборчих кампаній – "Армія! Мова! Віра!" 

Стратегія не змінилася – мовляв, ми захищаємо право України рухатися в ЄС та НАТО і будь-які кроки убік будемо критикувати. 

Тому Порошенко не дозволяє собі ігнорувати Віча на Майдані під гаслами "Ні капітуляції" чи подібні заходи.

Послідовна і системна критика Зеленського за "поступки Путіну" і "капітуляцію" у війні з Росією – головний лейтмотив виступів Порошенка цієї осені. 

Крім цього, месидж-бокси "ЄС" стосуються війни, армії, міжнародних відносин і усе того ж церковного питання. Поки нова влада дистанціюється від релігійних тем, Порошенко регулярно зустрічається з Епіфанієм і не забуває вітати ПЦУ з першим актом визнання її іншою церквою. 

Засідання фракції "ЄС", як колись і БПП, відбувається щопонеділка ввечері. Депутати обговорюють порядок денний і узгоджують позиції щодо голосувань. 

Часом у Порошенка відбуваються стратегічні наради з Олегом Медведєвим, Святославом Цеголком, Ростиславом Павленком та політтехнологом Ігорем Гринівим, який потроху відходить від програшу президентської кампанії. 

На "ЄС" також продовжує працювати Володимир Горковенко, який в АП Порошенка відповідав за так звані "темники". Зараз він консультує депутатів фракції перед ефірами та інтерв'ю. А Віталій Гайдукевич та Віктор Уколов відповідають за фідбек, аналіз того, як люди сприймають ситуацію у країні. 

Прессекретарем фракції "ЄС" працює колишній глава пресслужби АП Андрій Жигулін. 

"Батьківщина" у засідці

Фракція Юлії Тимошенко про свою опозиційність не оголошувала. Та й не могла. Упродовж усієї парламентської кампанії "Батьківщина" позиціонувала себе як майбутнього партнера "Слуги народу". 

Коли ж результати виборів до Ради дозволили "СН" обійтись без жодного "партнера", Юлія Володимирівна все одно не змогла піти в опозицію. 

Як кажуть депутати "Батьківщини", їхня партія не в опозиції, а в меншості.

Спричинено це згаданою на початку неможливістю критикувати Зеленського. Востаннє Тимошенко дозволяла собі випади на адресу Зе одразу після програного першого туру президентських виборів, називаючи його "небезпечним експериментом". Після перемоги нового президента ані лідерка "Батьківщини", ані її депутати публічно Зеленського не критикують.

Утім, це не заважає Тимошенко публічно атакувати уряд Олексія Гончарука. В умовах, коли до президента не пристає жодна критика, новий прем'єр став для "Батьківщини" зручним "хлопчиком для биття".

"Гончарук – абсолютно не фахова людина, яка не відповідає займаній посаді. Він хороший хлопець, але, як говорили у моєму дитинстві, хороший хлопець – це не професія", – пояснює УП позицію партії Сергій Власенко.

Гончаруку дістається від Тимошенко без перебільшення за усе на світі, починаючи від приватизації і закінчуючи бюджетом, ГТС та комунальними тарифами.

Але головний плацдарм для наступу Тимошенко на уряд Гончарука – земельна реформа і запровадження ринку землі.

Саме Тимошенко через громадські організації збирає мітинги проти земельної реформи під Радою і готується подавати документи у Конституційний суд щодо тлумачення статей, де йдеться, що земля України належить народу.

Загалом, співрозмовники УП у парламентських фракціях сходяться в тому, що питання ринку землі буде одним із найгарячіших цієї осені та стане маркером живучості уряду Гончарука.

Юлія Тимошенко вирішила зробити цю тему своєю уже зараз, щоб в момент найбільшого напруження очолити цю хвилю, яка може знести новий Кабмін чи частину його міністрів.

Концентрація Тимошенко на критиці уряду не випадкова. Для цього є зрозуміла причина – Юлія Володимирівна не проти стати прем'єром втретє.

За даними УП, Тимошенко мала кілька зустрічей на Банковій, де намагалась стати корисною новій владі. Як вдалося дізнатися, на початку жовтня Тимошенко приходила на Банкову з довгим списком кандидатів на різні пости, але домовитись так і не змогла.

"Найцікавіше, що каже вона нам: "Ви призначте мені людей, але голосувати ми будемо не за все". Її акуратно послали. Тому, повірте, більше сюди вона не ходить", – емоційно розповідає УП джерело в ОПУ.

Крім цього, як зізнаються деякі депутати "Слуги народу", до багатьох із них з "дружніми розмовами" підходять депутати "Батьківщини". Суть розмов проста – мовляв, подивіться, який у вас посередній прем'єр, якби уряд очолила Тимошенко, то вона б дуже підсилила президента.

"З точки зору необхідності для країни прем'єрство Тимошенко було би набагато кращим! Безумовно! Чи прийме таке рішення більшість? Не знаю", – каже в розмові з УП соратник Тимошенко Сергій Власенко.

"Юля опинилася у такій ситуації, що вона вже потрохи починає думати про відхід з політики і розуміє, що треба поставити жирну крапку. Такою крапкою могло би бути президентство. Але… Тепер вона, звісно, хотіла би бути прем'єркою, щоб залишити якийсь слід в історії", – додає не під запис інший депутат від "Батьківщини".

Після виборів Тимошенко дуже змінилася. Співрозмовники УП у її фракції кажуть, що вона стала більш закритою. Після президентських виборів на Турівській було кілька "розборів польотів", де Тимошенко начебто визнавала, що сама винна у програші.

Зараз Юлія Володимирівна щотижня проводить стратегічні наради. Її гості зазвичай: консультант Олексій Мустафін, Катерина Лебедєва в ролі медіаконсультанта, Валентин Трохимчук, який керує пресслужбою партії, Олександр Абдулін, який відповідає за стратегію розвитку партії.

Час від часу на Турівську заїжджає екснардеп Віталій Чепинога, який допомагає Тимошенко готуватися до промов чи виступів на важливих ефірах.

"Ми зараз у засідці – дивимося результати успішних/неуспішних реформ, далі точково будемо критикувати міністерства. У нас вже є претензії до Новосад, є багато претензій до Милованова. Зеленського поки що ми не чіпаємо. Але згадайте, у перший рік ми і Порошенка не чіпали", – резюмує позицію фракції співрозмовник УП у "Батьківщині".

 "Опозиційна платформа – За життя" в чеканні "відкату"

Головною "жертвою" виборів 2019-го року прийнято вважати Петра Порошенка, який втратив місце президента. Є ще одна сила, яка втратила, можливо, більше ніж Порошенко – "Опозиційна платформа – За життя".

Найбільшою втратою партії Льовочкіна-Медведчука стали навіть не гроші чи медійні ресурси вкладені на розкрутку опозиціонерів, а виборці. Їхній базовий електорат Півдня та Сходу зробив найбільший перетік в бік Володимира Зеленського та "Слуги народу". Як наслідок, власники цілого пулу каналів і маси підприємств, з прямим доступом до Володимира Путіна отримали скромні 44 місця в Раді.

Найгіршим у цій ситуації виявилось те, що ОПЗЖ, як і більшість противників Зеленського, не можуть його критикувати: їхній виборець поки що любить Зе.

Тому у партії Бойка-Рабіновича не лишається іншого варіанту, ніж той, який обрала Юлія Тимошенко – критикувати не Зеленського, а уряд.

"Ми підтримуємо розведення військ і мирний процес. Але ми не підтримуємо бюджет і уряд", – пояснює УП Юрій Бойко позицію своєї партії, яка перегукується з висловами соратників Тимошенко.

Не під запис депутати ОПЗЖ додають ще один важливий нюанс.

"Нам не можна допустити, щоб "зелені" надто швидко посипались. Бо замість них можуть прийти радикали. Але у нас з ними ("Слугою народу" – УП) перетинання електорату 10%. Тому ми чекаємо, коли нам повернуть наші 10% назад. 10% – це нормальний "відкат", – напівжартома пояснює один із колег Бойка по партії.

Фракція Льовочкіна-Медведчука не атакує відкрито президента ще й тому, що чекає шансу стати йому партнером.

Перші приклади такого ситуативного партнерства уже були. Наприклад, голосування за зміну ЦВК. За даними УП, про підтримку такої ротації команда Зе домовилась напряму із Сергієм Льовочкіним.

"Розумієте, Зеленский однаково муситиме прийти до нас. Порошенко і Вакарчук будуть його валити. І Юля теж. А він, глобально, наш хлопець – російськомовний пацан із Кривого Рогу. Ми світоглядно ближчі, ніж він зараз думає", – переконує в розмові з УП один із лідерів ОПЗЖ.

Єдиний, хто у цій партії може і мусить уже зараз критикувати нову владу – це Віктор Медведчук.

Одразу після приходу Зеленського на Банкову, у пулу пов'язаних з Медведчуком каналів почалися проблеми. Нацрада з питань телерадіомовлення уже відмовилася продовжувати цифрові ліцензії каналу "112 Україна". Можут початись проблеми і в ZIKa та NewsOne.

Що дозволяє Медведчуку на цих каналах каналах критикувати Зе за "наступ на свободу слова".

Іншою важливою особисто для нього темою є зв'язки з росіянами і обмін полоненими. Скільки б він не возив сала українським бранцям в російські тюрми, але визволили їх звідти без його участі. У Зеленського знайшовся свій переговірник з Кремлем, який зумів організувати обмін.

Якщо так піде і надалі, Медведчук може втратити свій головний актив – монополію на доступ до Путіна, яку він утримував впродовж президентства Порошенка.

Тема миру і припинення війни на Донбасі стала у Медведчука головною для критики Зеленського. В своїх ледь не цілодобових коментарях каналам із холдингу "Новини", Медведчук постійно повторює, що Зеленський не кращий за Порошенка і війну, схоже, припиняти не хоче.

Акцентовано нагнітати тему миру Медведчука змушують ще й внутрішні партійні інтриги. Поки що в ОПЗЖ немає видимого розколу, всі одне одному посміхаються, вітають у месенджерах зі святами.

Але напруга між акціонерами потрохи наростає.

Річ у тім, що коли партію створювали, то присутність Медведчука була важлива, перш за все, через прямий контакт з Путіним, що для проросійського електорату мало великий вау-ефект. Тепер, коли контакти із Кремлем перебрали на себе люди Зе, інші акціонери ОПЗЖ починають запитувати у себе, для чого їм в партії "миротворець" без миру.

 Знайти свій "Голос"

Партію Святослава Вакарчука в парламенті часто порівнюють із "Самопоміччю" у минулій Раді. Але це не зовсім правильно. У "Голосу" ситуація ще складніша.

Фракція не позиціонує себе опозицією, але й частиною влади теж. Як висловився Вакарчук в інтерв'ю УП, "Голос" перебуває у "надпозиції".

Кілька людей зі списку партії отримали місця заступників міністра економіки Милованова, у відсотковому співвідношенні "Голос" отримав найбільше керівних посад в комітетах. Часом "Голос" виручає "Слугу народу", як в історії з арештом депутата Дубневича: коли люди Коломойського у СН та всі "старі" партії відмовились голосувати, питання пройшло завдяки підтримці фракції Вакарчука.

В той же час глава фракції Сергій Рахманін випрацював уже цілий новий жанр – метафоричне знущання над ініціативами Зеленського та його партії. В питаннях миру Рахманін, а відтак і "Голос", взагалі вимагають "поховати "Мінський формат".

Партія зайнята розбудовою регіональної мережі, але найголовніше завдання "Голосу" зараз – виробити і вибороти собі позицію окремої політичної одиниці, здатної досягати результату без жодних об'єднань.

На даному етапі партія Вакарчука робить ставку на "оновлення" та "високу експертність".

"Голос" навіть найняв собі невеликий, як депутати самі кажуть "аналітичний центр", що складається близько з 10 людей. Це юристи й аналітики, які допомагають писати законопроекти, вивчають порядок денний, випрацьовують позиції.

Поки що бажаного ефекту це не дало. Навіть виборці партії не знають, як їй бути.

Кілька тижнів тому "Голос" проводив зустріч із соціологами. Більше години керівникам партії пояснювали, що ситуація у них дуже двозначна: половина електорату "Голосу" хоче, щоб вони об'єднувалися зі "Слугами народу", інша половина – за об'єднання з "ЄС".

"Ми вже сміялися, чи можна вибрати інших виборців" – жартує один із депутатів "Голосу".

Між іншим, лідер "ЄС" Петро Порошенко щось відчуває: він регулярно особисто телефонує Вакарчуку, шукає підтримки і намагається створити певну маленьку "коаліцію".

Поки що Вакарчук, за даними УП, не проявляє жодного ентузіазму у питанні зближення з "ЄС". "Голос" воліє вичекати.

"Ми зараз не можемо відверто критикувати "Слугу народу", тому що втратимо частину електорату і це досить проблематично. Тому мусимо дочекатися, аби у них почав падати рейтинг", – пояснює співрозмовник УП у фракції.

А чекати, насправді, залишилось не так і довго. Відцентрові рухи у фракції Зеленського розкручуються з усе більшою амплітудою.

Як сформулював в інтерв'ю УП глава Офісу президента Андрій Богдан, "далі воно буде гірше й гірше, робота буде уповільнюватися".

Скандал із фінансовим комітетом, публічне проходження поліграфів, інтимна переписка депутата Яременка – лише перші ластівки, які віщують важку політичну весну для партії президента.

За даними УП, у середовищі "слуг" зараз обговорюють дві вкрай важливі проблеми. Перше – депутати невдоволені керівництвом фракції, яке не розібравшись в ситуації всередині команди, винесло історію з поліграфом на публіку. Друге – майже тотальне несприйняття фракцією прем'єра Гончарука.

Обидва питання здатні розхитати будь-яку фракцію, куди більш згуртовану ніж "Слуга народу".

А як тільки фракція президента почне сипатись, теперішні "попутники" і "друзі" по залу миттєво переключаться у гру на її знищення.