Як війна видавлює приватний бізнес із Донецької області

Відео

Село Адамівка на околиці Слов'янська Донецької області вже кілька місяців перебуває практично на лінії фронту. Воно розташоване на Ізюмському напрямку, від початку відкритого вторгнення Росії в Україну регулярно обстрілюється російськими військами. Мешканці села здебільшого виїхали. А ті, хто залишилися, більшу частину часу проводять у підвалах. Вирви від вибухів, залишки ракет на дорогах чи городах місцевих жителів тут зовсім не рідкість.

Протягом п'яти років, доки не почалися бойові дії в самій Адамівці, підприємець із Слов'янська Іван Дегтяр вирощував тут яблука та виробляв натуральний яблучний сік на продаж. Він зі своїм напарником залишалися тут до останнього, доки самі кілька разів не потрапили під обстріл.

Виробництво було майже кустарним, соковарка стояла у дворі, для нагрівання використовували дрова. Плоди збирали з сорока шести гектарів яблуневих садів, які Іван узяв у найм, організувавши садове товариство. Але навіть такого рівня виробництва вистачало, щоби забезпечувати продукцією не лише Слов'янськ, а й любителів натурального продукту в інших містах.

Але з початком війни тут працювати неможливо. Постійні обстріли, відсутність електрики. Більшість садів постраждала. Дерева знищені, а для того, щоб їх відновити, тепер потрібно витратити роки. Потрібно висаджувати нові яблуні, доглядати їх. У разі близькості до фронту це неможливо. Тому на початку липня підприємець вирішив вивезти виробництво подалі від боїв. Вибір припав на невелике містечко Решетилівка у Полтавській області.

Приклад Івана Дегтяря далеко не єдиний для Донецької області та Слов'янська, зокрема. Бізнес усіх форм та рівнів масово почав виїжджати з регіону ще на початку березня. Зі Слов'янська виїхали практично всі підприємці. Хто мав нагоду, вивіз обладнання. Деякі, як Іван, розпочали роботу заново на новому місці. Хтось просто заморозив свою справу. Нині у місті із приватного бізнесу працюють лише кілька продуктових магазинів. Решта закрилося вже давно.

Іван Дегтяр розвивав свій бізнес п'ять років, але зараз каже, що навіть після закінчення війни своє виробництво до Адамівки не поверне.

Основне обладнання Іван уже вивіз. На місці, де колись кипіла робота, тепер через близькість війни залишається занедбаність та невизначеність у майбутньому.