Не уявляла, як жити в окупації: педіатриня зі Слов'янська, яка нині живе та працює в Луцьку

Не уявляла, як жити в окупації: педіатриня зі Слов'янська, яка нині живе та працює в Луцьку

Педіатриня Тетяна Неклюдова у Луцьк приїхала торік у квітні зі Слов'янська. У рідному місті працювала медичною директоркою обласної дитячої лікарні

Педіатриня Тетяна Неклюдова у Луцьк приїхала торік у квітні зі Слов'янська. У рідному місті працювала медичною директоркою обласної дитячої лікарні, – розповіла жінка Суспільному.

Жінка каже, що коли сусіднє місто Ізюм опинилося під окупацією, вирішила, що потрібно виїжджати. Розповідає: люди в паніці втікали, куди очі дивилися, навіть у піжамах в потяги сідали, аби лише не залишитися під обстрілами та в окупації.

"Страшніше окупації нічого немає, ніхто так жити не захоче. Ну, я не знаю, як ніхто, але для себе я точно знаю, що я б не змогла. Ми ж українці, це наша держава, а ту прийдуть чужі люди і як, ми їм служити повинні?", – говорить лікарка.

Пригадує, коли приїхала до Луцька, то одна жінка відмовила їй в оренді житла, дізнавшись, що вона переселенка з Донеччини, а тоді зустріла іншу, яка надала безплатне житло, де мешкає й донині.

Тетяна Неклюдова каже, що найважче на новому місці було повністю перейти на українську мову, проте як почались перші бомбардування на Київ, Харків, то перша думка була – ніколи більше російською не розмовляти. А якось, – каже, – в Луцьку на дверях в магазин за склом прочитала плакат :"шановні російськомовні, коли ви пробуєте говорити українською – ви не смішні, а милі". Я це прочитала і мене так це вразило, з того часу я намагаюся розмовляти українською, – говорить переселенка.

Жінка каже, що щодня думає про перемогу й чекає дня, коли зможе повернутися додому.