Два «сміттєвих» пункти, яких не вистачає жителям Слов’янська

Знайомлячись з досвідом поводження з відходами у місті Хмельницький, я налічив щонайменше два пункти, яких не вистачає жителям Слов’янська, аби не тільки жити у більш комфортних умовах, а й бути упевненими в тому, що ми залишимо нащадкам чисте і безпечне довкілля.

Звісно, сьогодні, доки лінія фронту перебуває на відстані трьох десятків кілометрів від Слов’янська, немає сенсу вкладатися у впровадження нових стандартів у поводженні з відходами.

Але після війни питання розумного поводження з відходами буде одним з нагальних, бо вбивають українців не тільки ворожі снаряди і міни. «Повільний убивця» — і у наших контейнерах для збирання твердих побутових відходів. А ще більше — в лісопосадках, куди окремі не свідомі громадяни продовжують вивозити побутове сміття.

Чому слов’янці відійшли від «розумного довкілля»

Сьогодні, як відомо, у контейнерах для побутового сміття у Слов’янську можна знайти весь перелік відходів, які продукує пересічний житель міста. Роздільне збирання відходів фактично відсутнє. Добре, що хоч побутові тверді відходи вивозяться вчасно. Тому, власне, усі задоволені.

Спроба налагодити роздільне збирання сміття у нашому місті поки що зазнає поразки: нині цю функцію почасти виконують місцеві безхатьки, які збирають пластикові пляшки. Затим вони приносять їх на подвір’я підприємства «Друкарський двір», де один з місцевих підприємців влаштував пункт прийому вторинної сировини. По суті, це така собі «дільниця сортування» відходів, яка розташована у самісінькому центрі міста.

Була у Слов’янську і більш успішна спроба налагодити збирання небезпечних відходів. Для цього свого часу на ринку Центральний встановлювалися спеціальні контейнери, куди кожен житель міста міг принести вживані акумулятори від мобільних телефонів, батарейки тощо. Про таку можливість, як і про важливість цивілізованої утилізації небезпечних відходів, тоді багато писала місцева преса. Багато-хто з містян приносив на утилізацію батарейки, акумулятори: екологічний «лікнеп» таки дав певний результат.

Пізніше ця екологічна акція набула більш масштабних розмірів. У дворах деяких багатоквартирних будинків жителів Слов’янська, 2019 року були встановлені більш місткі контейнери для небезпечних відходів, куди можна було принести енергозберігаючі лампи побутового призначення, батарейки, ртутні термометри тощо. Нагадаємо, що ця акція по встановленню таких контейнерів проводилася тоді в рамках програми малих грантів Глобального екологічного фонду.

Це були гучні екологічні акції — важливі, корисні. Але епізодичні.

А працювати мала система, яка б створювала цивілізовані умови для розумного поводження з відходами. Приміром, така, яка запроваджена у місті Хмельницький.

З відходами тут працюють комплексно: від навчання жителів міста розумному поводженню з відходами — до потрапляння побутового сміття на полігон твердих побутових відходів.

Отже, пропоную увазі читачів Карачуна розглянути два важливих «сміттєвих» пункти, які я бачив у Хмельницькому, і яких не вистачає жителям Слов’янська.

Вчать поводженню з відходами

У вересні 2021 року у Хмельницькому почав працювати «Гуфі-центр», де жителів міста навчають розумному поводженню з відходами. Назва Гуфі пішла від прізвиська умовного песика, який, як вважається, супроводжує відвідувачів протягом екологічних екскурсій.

Вчать тут усіх бажаючих (вхід вільний). У випадку групових відвідувань «Гуфі-центру», попередньо треба зареєструватися. Перевагу віддають молоді, яка ще не має шкідливих «сміттєвих» звичок, і швидше за деяких дорослих розуміє, приміром, важливість сортування відходів. Тому майже уся «наочна агітація» та експонати розраховані передусім на молодіжну аудиторію.

У «Гуфі-центрі» п’ять залів: медійний, сміттєвого жаху, розумного поводження з відходами, сміттєпереробного комплексу, компостування. В кожному залі велика кількість різноманітних інтерактивних експонатів, макетів. Тут можна вмикати сортувальну лінію, пресувати відходи, посидіти в Екобусі, подивитися, як відбувається процес компостування сміття, пограти в гру «Баскетбол-прибирання», і навіть понюхати різні запахи сміття.

Перш ніж побувати в залах «Гуфі-центру», усім відвідувачам пропонують переглянути короткометражний фільм про історію сміття та грандіозну шкоду, яку воно завдає довкіллю, а також про небезпеку неконтрольованих відходів.

Подивися цей фільм і журналіст Карачуна. Враження: це справжній фільм жахів. Після його перегляду зовсім по-іншому починаєш дивитися на проблему відходів: приходить розуміння, що людство може само себе знищити, якщо не навчиться цивілізованого (розумного) поводження з відходами. Адже, як підрахували вчені, щороку кожна людина продукує в середньому 700 кілограмів побутового сміття. І хоча у багатьох цивілізованих країнах успішно переробляють відходи, значна частина побутового сміття забруднює нашу планету.

«Гуфі-центр» — унікальний навчальний простір, який поки що не має аналогів в Україні. На його створення з міського та обласного бюджетів було витрачено три мільйона гривень. За майже два роки існування, «Гуфі-центр» відвідали близько 10 тисяч людей.

Є навіть Центр управління відходами

Роздільне збирання побутового сміття — звична норма для більшості жителів Хмельницького. Поряд з традиційними сміттєвими контейнерами всюди стоять контейнери зеленого кольору — для скла, та жовтого — для пластика.

У Хмельницькому на сьогодні підприємством «Спецкомунтранс» обладнано 165 майданчиків для збирання побутових відходів, на яких встановлено 373 контейнера.

Це, приблизно, половина від потрібної кількості. Решту контейнерів встановили приватні підприємці. Збирання і сортування відходів — їх бізнес. Причому, доволі вигідний.

Зібрані і відсортовані на дільниці сортування пластик і скло міське комунальне підприємство «Спецкомунтранс» затим продає підрядникам.

У складі КП «Спецкомунтранс» є дільниця сортування відходів. Від початку її роботи (з листопада минулого року) відсортовано (і, відповідно, зібрано) 112 тонн скла і 56 тонн пластикових пляшок.

Пластик сортується по кольорах. Відпускні ціни на пластик — від 6 до 15 гривень за кілограм. Найбільше цінуються прозорі ПЕТ пляшки. Найнижча ціна — за пляшки з-під олії.

Але крім звичних відходів, які накопичує протягом дня у своєму сміттєвому відрі кожен пересічний громадянин, та відходів з пластика і скла, бувають й інші відходи, або якісь речі, які зайві у будинку, квартирі, на подвір’ї.

Приміром, хтось робить у квартирі ремонт — куди дівати будівельні відходи? Нести до сміттєвого контейнера?

У Слов’янську багато-хто так і чинить: кидає мішки з будівельним сміттям просто у контейнер. Він же не чує матюки, якими криють таких горе-ремонтників працівники комунального автотранспортного підприємства, що випорожнюють той контейнер… А бува й так, що ремонтники складують будівельні відходи поряд з контейнерами. Тоді це стає додатковою проблемою для двірників ОСББ.

Також до сміттєвих контейнерів жителі Слов’янська часто несуть інший непотріб: старі меблі, побутову техніку, одяг, взуття тощо. Несуть, тому що треба ж кудись все це дівати!

У Хмельницькому знайшли рішення і для цієї проблеми. Тут створили Центр управління відходами — місце, куди кожен житель міста може безкоштовно здати будь-які відходи для їх подальшої переробки чи утилізації.

На спеціальному майданчику розташовані десяток контейнерів різної місткості. Окремо — для кожної категорії відходів: для меблів, одягу, паперу, поліетилену, скла, упаковок, побутової техніки, металу.

Є тут і контейнер для збирання бляшанок.

— Ці бляшанки наші волонтери пускають в діло: роблять з них свічки, які захисники України використовують в окопах, — розповідає представниця офісу проекту «Розумне довкілля. Хмельницький» Світлана Каритун.

Окремий контейнер — для небезпечних відходів. Причому, везуть сюди не тільки всілякий непотріб, а й вживані, але ще придатні для використання речі: телевізори, холодильники, одяг тощо.

Дещо з цього «добра» потім розбирають люди з низьким рівнем доходів, пенсіонери, вимушені переселенці. Бува, що залишають працівникам Центру заявки на працюючий холодильник чи на якісь меблі: «Коли прибуде, зателефонуйте мені».

А ще містом (за спеціальним графіком, у кожному мікрорайоні) їздить Екобус, який безкоштовно забирає у містян небезпечні відходи (батарейки, акумулятори, електричне, електронне обладнання, люмінесцентні лампи, миючі засоби, зіпсовані медикаменти, фарби, клеї, розчинники).

Усі відходи затим направляються на переробку або утилізацію.

Є цікаві цифри і факти: за рік роботи Центру управління відходами, жителі міста Хмельницький самотужки привезли сюди 1350 кг меблів, 37 000 кг будівельних і 3000 кг «зелених» відходів, 10 600 кг одягу, близько 4000 кг побутової техніки, 4500 кг паперу, 380 кг ПЕТ-пляшок, 850 кг поліетилену, 8500 кг скла, 580 кг комбінованих упаковок, 2500 кг металу.

Вражає? А тепер порівняймо Слов’янськ і Хмельницький.

У Слов’янську вдвічі менше жителів, ніж у Хмельницькому. Відповідно і відходів ми продукуємо вдвічі менше. Куди потрапляють ці відходи? В кращому випадку — до контейнерів для побутових відходів. Звісно, без будь-якого сортування. У гіршому випадку — до найближчої лісопосадки.

Враження і реальність

Під час розмов з працівниками хмельницького КП «Спецкомунтранс», я задав їм, як згодом з’ясувалося, два недоречних запитання:

— Чи займаються у вас безхатченки «роздільним збиранням побутових відходів» (тобто лазять по контейнерах для сміття)?

— Чи були випадки підпалювання пластикових контейнерів для збирання відходів?

На мене дивилися, як на дивака…

А от жителі Слов’янська добре розуміють актуальність цих запитань.