Маестро зі Слов’янська не тільки воює, а й пише на фронті пісні

Позивний Маестро «прижився» до нього дуже швидко: у військовій частині за першої нагоди наш земляк взяв у руки гітару, заграв, заспівав.

— Ти справжній Маестро! , — одразу визначили побратими, які свого часу дивилися фільм «В бой идут одни старики».

Музикант за освітою і покликанням, наш Маестро у цивільному житті був професійним музикантом. Грав на кількох музичних інструментах: гітарі, баяні, сопілці, кобзі… А ще класно співав: сольно та у складі різних музичних ансамблів.

Якби не клята війна, він радував би своїм виконавським мистецтвом слухачів десь у концертних залах України або Європи, де свого часу також успішно гастролював.

Майже одразу пішов до військкомату

Він мобілізувався через два місяця після початку великої російсько-української війни. Від ТЦК не бігав ні у Слов’янську, ні на Закарпатті, куди евакуювався разом з родиною. Прибувши на нове місце проживання, як і належить, з’явився до ТЦК СП, аби стати на військовий облік.

Далі події розвивалися швидко: ВЛК, бойова повістка, направлення у військову частину. І нова військова професія — зв’язківець Державної прикордонної служби України.

За три з половиною роки війни Маестро пройшов чимало фронтових доріг: служив на українсько-білоруському кордоні, захищав від ворога рідну Донеччину. Останнє місце служби — Лиманський напрямок (район Серебрянського лісу). Нині бойовий підрозділ Маестро перебуває на відновленні в одному з західних регіонів України.

Скільки триватиме цей період відновлення — місяць, три, чи більше — ніхто не знає.

— Як вирішить командування військового підрозділу, — коментує Карачуну мій співрозмовник. — Але навряд чи довго будемо лікуватися-відпочивати, адже на фронті зараз ситуація складна.

Отож поки у Маестро з’явилося трохи більше вільного часу, журналіст Карачуна скористався паузою між чергуваннями нашого земляка, аби поспілкуватися з ним.

… І на фронті є місце для творчості

Маестро не тільки виконує твори українських авторів, а й складає власні пісні — тексти, музику до них, а також сам їх аранжує.

Пісенною творчістю він почав займатися ще у студентські роки. Звісно, тоді це були скоріше учнівські твори. Проте, початок було зроблено.

До повномасштабної війни його творчий доробок налічував кілька пісень, створених на цілком професійному рівні. Виконував їх здебільшого сам автор.

Війна суттєво пригальмувала творчий процес. І це зрозуміло. Бо коли пальці музиканта стискають автомат, а не гриф гітари, коли слух ловить постріли, а не акорди, то яка вже там творчість: треба бойові завдання виконувати!

До того ж, аби скласти пісню, одного натхнення замало. Треба принаймні мати вільний час, фізичні і моральні сили. І тільки тоді брати в руки музичний інструмент.

І, тим не менше, під час війни Маестро написав кілька пісень, які звучать в мережі і вже знайшли свого слухача.

— Розкажи, як тобі вдається поєднувати військову службу і творчість, як можна водночас воювати і писати пісні? І взагалі — як народжується пісня? , — запитую у нього.

— Творчий процес непередбачуваний. Народження пісні не можливо запланувати. Бува так, що десь у польових умовах приходить якась ідея, тема пісні, її мелодична лінія. Народжуються перші рядки тексту. Під нього інколи в голові звучить якась мелодія, потім вона збагачується акордами. Звісно, тримати у пам’яті все це не завжди виходить, тому я стараюся записати ці музично-текстові нотатки (ескізи).

— Як це можна зробити у польових умовах?

— Записую на диктофон у смартфоні, який завжди зі мною. Пізніше, коли з’являється можливість, повертаюся до цих ескізів, і вже на ноутбуці відшліфовую тексти, мелодику тощо. Я придбав ноутбук, який налаштований тільки на музичні програми. Ці програми дають можливість віртуальними інструментами записувати мелодії та акорди, які народжуються в моїй голові. Затим я роблю аранжування, оркестровку пісні, аби викристалізувався стиль твору. Останній етап — запис пісні у професійній студії. Але це можливо лише під час відпустки.

— Чи використовуєш ти штучний інтелект під час роботи над складанням пісні?

— Я пробував експериментувати зі штучним інтелектом. Приміром, намагався, аби ШІ написав якусь музичну доріжку по акордах. На жаль, з цього нічого не вийшло. Чому? Поки що не можу відповісти на це питання. Або я щось не розумію в тонкощах функціонування ШІ, або він поки що не в змозі робити те, що мені потрібно. Але, як на мене, як би там не розхвалювали штучний інтелект, 90 відсотків того, що він пропонує, не є тим, що мені, як автору пісні, потрібно. Хоча, можливо, я ще не зовсім правильно розумію можливості штучного інтелекту. Власне, у мене немає гострої потреби у ШІ. Моєї музичної освіти достатньо, аби створювати пісні власним інтелектом, серцем і душею.

— Чи допомагає тобі, військовослужбовцю-прикордоннику, музика на фронті?

— Звісно, музика лікує душу, дозволяє розслабитися, відволіктися від суворої реальності війни. Тобто зробити психологічну розрядку. Зазвичай більшість моїх побратимів після служби відпочивають з телефоном в руках: гортають тік-ток, інстаграм, фейсбук тощо, або займаються спортом. Я знімаю психологічну напругу тим, що беру в руки музичний інструмент і працюю над якимось музичним твором.

— Чи часто маєш можливість пограти-поспівати для своїх побратимів?

— На жаль, дуже рідко є умови навіть для таких міні-концертів. Частіше хлопцям треба банально виспатися.

— До війни ти був російськомовною людиною. Зараз спілкуєшся виключно українською. Це свідомий вибір, чи вимога командира?

— Я почав розмовляти українською одразу після мобілізації. Це моє свідоме рішення.

Пропонуємо увазі читачів Карачуна одну з пісень Маестро, яка називається «Тримаємось, брате…».