На Закарпатті є багато вакансій для жителів Донеччини

Прийнято вважати, що західні регіони України страждають від дефіциту робочих місць. Чи відповідає це дійсності?

Почасти так: робота є, але не для всіх. Або — за скромну зарплату. А коли шукачам роботи пропонують лише мінімальну зарплату, то чи можна вважати це нормою і відсутністю безробіття?

Принаймні так було раніше: безробіття гальмувало розвиток економіки у більшості західних областей. Тому тут розквітло масове заробітчанство: на роботу у сусідніх країнах Європи, де можливостей для пристойних заробітків набагато більше, виїхали десятки тисяч жителів західних областей.

Але у кожному регіоні правобережної України — своя ситуація на місцевому ринку праці. Приміром, на Закарпатті нині існує гострий дефіцит робочих рук на спеціалістів багатьох професій.

Справжня перлина України

На перший погляд, це дуже дивно, адже Закарпаття — один з кращих регіонів України. Тут комфортний (схожий на кримський) континентальний клімат, мальовничі краєвиди, м’яка питна вода (у Закарпатській області розвідано 360 джерел мінеральних вод з лікувальними властивостями).

Це досить толерантний край, де мирно уживаються не просто представники понад 30 національностей, а й цілі громади з різним етнічним складом.

Закарпатці раніше за жителів східних (і навіть центральних) регіонів України позбулися «совкових» традицій. І хоча, приміром, бюст Пушкіна біля мукачівської школи № 1, яка до квітня 2022 року носила ім’я цього російського поета, прибрали тільки після повномасштабного вторгнення росіян в Україну, політично жителі Закарпаття попрощалися з «радянщиною» ще у перші роки незалежності України. Щодо їх ментальності, то вони завжди прагнули бути ближчими до Європи.

Врешті-решт на Закарпатті дуже красиво і майже все побудовано «по-західному». Якщо, скажімо, поміняти вивіски на магазинах та будівлях у містечку Хуст, то складеться враження, ніби ти перебуваєш десь у Швейцарії.

Закарпаття — нині один з найбільш безпечних регіонів. Сюди лише одного разу прилітало, і це єдиний в Україні регіон, де немає і ніколи після 24 лютого не було комендантської години.

А ще тут є багато чого не звичного для жителів східних регіонів. Приміром, у тому ж Хусті, де проживають усього трохи більше 28 тисяч людей, працює Закарпатський обласний театр драми та комедії (розповідь про цей театр — невдовзі на Карачуні).

Закарпаття ніколи не мало якісного ринку праці

Фраза «Закарпаття ніколи не мало якісного ринку праці», що винесена у підзаголовок, належить голові Закарпатської обласної військової адміністрації Віктору Микиті.

Чому він так вважає?

— Тут не було виробництва. Тому закарпатці роками були орієнтовані на заробітки у країнах Європи, — розповідає Віктор Микита. — Коли заходить мова про економіку регіону, хтось говорить про контрабанду, хтось — про незаконну вирубку лісу. Але одним з потужних «фінансистів» регіону були люди, які виїхали на заробітки за кордон. Звідти вони відправляли своїм сім’ям гроші, які здебільшого осідали тут, у нашому регіоні: хтось купував або будував житло, хтось інвестував в освіту дітей, хтось лікувався тощо.

Упродовж трьох днів перебування на Закарпатті журналіст Карачуна спілкувався з чиновниками та підприємцями у містах і селах. І всюди чув від них розповіді про нестачу кадрів. Коли я просив назвати, працівники яких професій є у більшому дефіциті, мої співрозмовники озвучували довгий перелік спеціальностей, які потребує економіка регіону. Казали: простіше назвати професії, де є кадровий надлишок. Але таких, дійсно, мало.

Робочі місця створює і релокований бізнес

Дефіцит кваліфікованих кадрів ще більше загострився після 24 лютого 2022 року, коли на Закарпаття почав масово виїжджати бізнес з прифронтових територій. Станом на літо 2022 року, у Закарпатську область релокувалися 294 підприємства. Близько двохсот компаній були з нуля створені релокованим бізнесом уже тут, на Закарпатті.

Майже половина з них — підприємства IT індустрії. Чверть релокованих підприємств — торгівельні. Майже стільки ж — із сфери будівництва.

Працюють на Закарпатті і наші земляки. Зокрема, до міста Перечин перевели свій бізнес: ПрАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування», ТОВ «Фурлендер Віндтехнолоджі», ФВТ Сервіс, ТОВ «Стройуком» (Краматорськ), ТОВ «Кормо-Транс-Логісти» (Маріуполь), ТОВ «Всесто» (Лиман).

Деякі релоковані підприємства привезли на Закарпаття частину своїх працівників. Але більшість намагаються заповнювати вакансії місцевими кадрами.

За словами Віктора Микити, місцева влада докладає максимум зусиль, аби релокований бізнес працював успішно:

— З перших днів війни ми розуміли важливість підтримки бізнесу. Бо якщо немає економіки, не буде й перемоги. Тому кожному керівнику релокованого підприємства ми спершу казали: дайте нам технічне завдання: що ми повинні зробити для того, аби ви якомога скоріше налагодили свій бізнес на новому місці. Ми працювали, як інвестняня.

— А що має регіон від такої кількості релокованого бізнесу?

— Економічне життя у регіоні помітно пожвавилося, — розповідає Віктор Микита. — Зокрема, на 18 відсотків зріс ВВП, на 27 відсотків збільшилися надходження до бюджету за рахунок ПДФО від бізнесу. І це при тому, що релокований бізнес ще тільки-но «стає на ноги». Якщо ми створимо ринок праці, і якщо ці підприємства ще хоча б пів року будуть показувати таку позитивну динаміку, то Закарпаття буде повністю фінансово спроможним краєм. Це дасть можливість більш активно підтримувати Сили Оборони України. Ніколи за тридцять років Закарпаття не було настільки економічно суб’єктним, як воно стало сьогодні. В цьому є також і заслуга релокованого бізнесу.

Які мінуси Закарпаття?

При усій привабливості Закарпаття (інвестиційній, географічній, культурній, кліматичній), українці не їдуть сюди масово. І навіть вимушені переселенці, для яких місцева влада у багатьох громадах намагається створити належні побутові умови, також обживають інші регіони України (на Закарпатті нині перебувають близько 300 тисяч ВПО).

Усіх потенційних переселенців зупиняє єдиний (але вагомий) чинник: висока вартість житла — як оренди, так і купівлі. Закарпаття входить до трійки регіонів, де найдорожче житло. За словами місцевих жителів, навіть старенький сільський будинок без зручностей буде коштувати не менше 25 тисяч доларів.

Звісно, вимушеним переселенцям можна жити і у шелтерах. Багато хто з ВПО скористалися цією можливістю. Але більшість далекоглядних українців розуміють: шелтер — житло тимчасове. А заробити на власне житло зуміють далеко не всі.