Слов’янськ наче кинув виклик війні

Від початку великої російсько-української війни Слов’янськ є типовим прифронтовим містом Донеччини, яке періодично потрапляє під ворожі обстріли. У різні періоди інтенсивність цих обстрілів була більшою, або меншою. Найбільше потерпали слов’янці від ворога влітку 2022 року, коли російська армія наблизилася до Слов’янська на критичну відстань.

Нині ситуація з безпекою у Слов’янську хоч і є загрозливою, але не настільки, щоб люди масово виїжджали з міста.

Більшість містян, які повернулися до Слов’янська восени 2022 року (після того, як українська армія відкинула ворога подалі від міста), залишаються тут і по-сьогодні. І, звісно, вірять, що Сили оборони України не допустять, аби Слов’янськ став другим Бахмутом (Авдіївкою, Нью-Йорком, Торецьком).

Отож, Слов’янськ сьогодні щосили намагається жити звичайним життям.

Ще рік тому місто жило і працювало здебільшого у першій половині дня. Затим вулиці різко обезлюднювали.

Нині ситуація докорінно змінилася: життя у місті вирує майже до настання комендантської години.

Як і до війни, шанувальники здорового способу життя вранці вирушають на солоні озера Словкурорту, аби поплавати у освіжаючій воді. Хто — пішки, хтось — на велосипеді. Там же, на березі, проходять ранкові міні-«політінформації»: доки висихають плавки-купальники, люди обговорюють свіжі новини, а часто й підбадьорюють один одного.

Як і до війни, містяни прогулюються у парку Шовковичний, на бульварі Лесі Українки (колишня назва — бульвар Пушкіна). Хоча не всі ще звикли до нової назви бульвару, який було перейменовано 25 квітня 2024 року. А, може, не всі ще й знають про це.

У вільний час слов’янці ходять по магазинах, які тепер працюють до вечора, відпочивають на літніх майданчиках місцевих кафе.

Звісно, відвідувачів кафе тепер значно менше, ніж до війни (дається взнаки безгрошів’я містян). Аби залучити до свого кафе більше відвідувачів, їх власники стараються створити для відвідувачів максимальний комфорт.

В одному з кафе, наприклад, літній майданчик підняли з тротуару. Пити каву чи прохолодні напої на висоті такого майданчика, напевне, набагато приємніше.

А хтось з власників кафе намагається залучити відвідувачів оригінальним запрошенням:

Про оптимістичний настрій слов’янців свідчать й інші факти. Наприклад, як вони намагаються підтримувати порядок у дворах багатоквартирних будинків, з якою ретельністю слідкують за витратами бюджетних грошей.

Може, для когось це і виглядає дивно, але слов’янці нині ще й будують. Звісно, це не капітальне будівництво. Швидше — ремонти, або якісь добудови.

Ось, як, приміром у цій будівлі на розі вулиць Центральна та Василівська.

А місцеві безхатьки, як і до війни, зносять пластикові пляшки та макулатуру у двір друкарні.

Отож мимоволі складається враження, ніби слов’янці кинули виклик війні!

Хоча насправді у настроях багатьох слов’янців нині переважає тривога.

Серйозно замислюватись про подальшу долю рідного міста спонукає складна ситуація на фронті. Серед слов’янців тільки й розмов про Мирноград, Покровськ, Торецьк. Всі ж розуміють, для чого росіяни тиснуть-пруть на Покровському, Торецькому напрямках, і яка загроза у зв’язку з цим нависає над містами північної частини Донеччини.

Якщо фронт, не дай Боже, буде наближатися до Слов’янська, містяни знову почнуть збирати тривожні валізи. Хоча у багатьох з нас вони завжди стоять напоготові.

За оцінками деяких слов’янців, які не виїжджали з міста навіть влітку 2022 року, останнім часом у Слов’янську поменшало вікон, які з настанням темноти світяться вогнями…