Переселенці другого сорту: за яким принципом влада «сортує» українців

За інформацією з відкритих джерел, в Україні за державною програмою єВідновлення видано понад 56 тисяч житлових сертифікатів на загальну суму 75 мільярдів гривень. Це означає, що приблизно 56 тисяч родин придбали нове житло у різних регіонах України.

Звісно, житловий сертифікат компенсує лише частину реальних майнових втрат, адже в знищених будинках і квартирах українців було коштовне майно, яке також «пішло прахом».

Але про компенсацію майна наразі не йдеться взагалі (можна лише подавати заявки до міжнародного Реєстру збитків для України). Добре, що держава компенсує хоча б втрату житла, хоча б комусь.

Українці, які втратили житло, безмежно радіють, коли отримують житловий сертифікат. Адже для більшості з них це єдина можливість знову жити у ВЛАСНОМУ житлі. Це житло, до речі, іноді буває навіть більш комфортним, ніж те, що було визнано знищеним.

Безхатьки другого сорту

До цієї категорії українців — безхатьків другого сорту — належать вимушені переселенці з тимчасово окупованих територій (ТОТ). На просторах інтернету можна знайти безліч гірких історій наших співгромадян, які обрали Україну (виїхали з ТОТ), але яких чомусь «не обрала Україна». Ось одна з таких історій.

Розповідає Світлана Мазалова, колишня жителька Маріуполя:

«Моя родина виїхала з Маріуполя буквально в одних трусах, навіть не маючи на руках усіх документів. Їхали в нікуди, у бік України, під бомбами та через мінні поля. Тому що ми — українці. Нехай і не україномовні, але українці, які народилися тут, жили тут і чесно сплачували податки, так само як і наші батьки, бабусі та дідусі.

Руку допомоги в перші, найстрашніші дні, простягнули звичайні люди, а не держава, якій наші батьки віддали понад 50 років свого життя. І тепер одні отримують житлові сертифікати, купують квартири, а такі, як вони, лише тому, що вони з Маріуполя, — НІЧОГО.

Знаєте, яке складається враження? Наче ти сам винен у тому, що вижив у Маріуполі.

Маріуполь, Бахмут… Міста й люди, які, здається, стали непотрібними державі, в якій вони чесно працювали й сплачували податки. Навіть люди із зон бойових дій отримують житлові сертифікати, а ті, хто пережив справжнє пекло окупації та облоги, — ні».

Це лише одна історія з сотен тисяч подібних трагедій українців, які пройшли через пекло окупації.

«Мирноград. Батьки втратили все. Тепер вони тут, біля мене. Сертифікат не дали, бо стіни ж стоять, хоч місто практично окуповане. Тато втратив роботу лікаря, лікарню розбомбили, і тут знайти роботу виявилося важко, бо пенсіонер вже. Наші батьки потрібні лише нам. Я розумію повністю людей, які виїхали за кордон, там в них хоча б виплати є, на які можна жити», — доповнює розповідь землячки Дарина Артеменко.

У грудні 2025 року український уряд дав, нарешті, можливість безхатькам з ТОТ придбавати нове житло. Але знову підійшов до цієї проблеми вибірково. Отримати житловий ваучер на 2 мільйона гривень має право обмежена кількість ВПО з окупованих територій: ті, що мають статус учасника бойових дій, або інвалідність, отриману внаслідок війни.

Безхатьки третього сорту

Найменш соціально захищена категорія ВПО — українці з тимчасово окупованих територій з 2014 року. Цих людей наразі нібито не існує. Про житлові сертифікати для них навіть не йдеться.

«Я — переселенка з 2014 року. У 2015 році оформила ВПО, і оскільки була студенткою, рік чи два отримувала ті нещасні 400 грн, за які я мала кожен місяць йти і стояти в черзі по три години в совбезі. У 2022 році мені відмовили у виплатах, бо я з 2015 року живу у цьому місці. Тільки різниця в тому, що на момент 2023 року мого міста вже немає повністю. Порадили поїхати в сусіднє місто оформити ВПО. Оформила, і аж 5 місяців отримувала ті 2 тисячі гривень», — ділиться своєю історією вимушена переселенка Олександра.

Минулого року українські законодавці, нарешті, збагнули, що чинні обмеження для ВПО зразка 2014 року є дискримінаційними.

26 березня 2025 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект № 13 136, який передбачає поширення механізму компенсацій на житло, яке було пошкоджене чи знищене, починаючи з 19 лютого 2014 року, і яке розташоване на окупованих територіях.

Однак досі цей законопроект чекає на розгляд депутатів.

Без грошей програма не працює

Як бачимо, у програмі єВідновлення є чимало прогалин, які потребують законодавчого врегулювання.

Але яким би досконалим не було законодавство, воно не зможе вирішити житлові проблеми людей, які втратили житло через війну. В Україні вже стільки знищеного житла, що якщо житлові сертифікати водночас роздати усім вимушеним безхатькам, вони перетворяться на папірці, за які майже нічого не можна буде купити. Житловий сертифікат — це лише можливість придбати нове житло, а не реальні квадратні метри.

До того ж, програма єВідновлення працює лише тоді, коли є фінансування. Зокрема, зараз, як свідчать ріелтори, фінансування по програмі єВідновлення поставлено на паузу до осені: житлові сертифікати видаються, а кошти по сертифікату забронювати неможливо.

Зрозуміло, що компенсації і надалі будуть здійснюватися відповідно до фінансових можливостей України.

У цій ситуації важливо забезпечити справедливість компенсацій по програмі єВідновлення — без жодних сьогоднішніх дискримінацій.

Фото згенеровано ШІ на запит видання “Карачун”.