The Guardian: В Бахмуті українські і російські солдати часом воюють на відстані 100 метрів один від одного

Коли Назар і його побратими вирушили атакувати село поблизу Бахмута, вони думали, що будуть там один день. Тож українські солдати прибули на позиції без спальних мішків чи додаткових пайків, хоча вже випав сніг.

Їх попередили, що в селі базуються 15 росіян. Але виявилося, що їх там 50. Ворог окопався в посадці. Тож почалася битва, яка тривала кілька днів.

«В деяких місцях між нами було всього 100 метрів. Ми були на одному невисокому пагорбі, а вони – на іншому. Інколи ми могли навіть почути, як вони сміються», – розповів Назар журналістам The Guardian, – ZN.UA.

Для 19-річного кулеметника з 24-ї механізованої бригади це був перший бій після закінчення підготовки. Але для багатьох інших солдатів у його батальйоні це була лише чергова сутичка. Вони пройшли бої поблизу Попасної, брали участь в битві за Херсон, а тепер прибули в Бахмут, який став найбільш кривавою точкою на лінії фронту. Навіть за 8 кілометрів від лінії фронту звук ракетних і артилерійських обстрілів не вщухає. Російська армія витратила майже 6 місяців, намагаючи прорвати українську лінію оборони, сподіваючись після цього захопити Слов’янськ, Краматорськ і Костянтинівку.

В п’ятницю біля Бахмута і Авдіївки знову точилися найбільш криваві бої. Хоча російська армія обстрілювала всю лінію фронту на Донбасі, про що сказав голова Донецької ОДА Павло Кириленко. Він розповів, що обстріли вбили п’ятьох мирних мешканців і ще двох поранили.

Танки ховаються серед дерев, хоча їхні вогневі позиції можна відстежити за слідами на снігу. Потік бронетехніки і машин з солдатами безперервно рухається між «нулем» і тиловими позиціями. Трохи далі від лінії фронту в точці прийому втрат карети швидкої і підрозділи, які забезпечують прикриття, чекають поранених, щоб евакуювати їх. Коли українська артилерія стріляє, російські гармати починають вести вогонь у відповідь через лічені хвилини.

«Але солдати кажуть, що непокоїтися варто тоді, коли російська артилерія спочатку довго веде обстріл, а потім різко замовкає. Це означає, що російська піхота за кілька хвилин почне атаку», – пише The Guardian.

Видання зауважує, що розповіді Назара і інших українських військових до болю нагадують ті, які розповідають інші учасники жорстокої битви на цьому кривавому фронті, де обидві сторони постійно беруть під контроль і втрачають території без вагомої вигоди. Москві гостро бракує успіхів після низки гучних поразок. Але українським військовим просто потрібно вистояти і стримати російські зусилля. Їхнє завдання полягає лише в цьому.

«Коли ми зайшли в село і побачили, як багато там росіян, наша місія змінилася», – сказав Назар.

Везіння, якщо це можна так назвати, було в тому, що на такій малій відстані від українських військ росіяни не могли викликати вогонь артилерії. Більшість з них були тими, кого нещодавно мобілізували.

«Ми бачили, як вони стріляли всліпу, ніби вони були десь в Сомалі, не бажаючи висовувати голову», – розповів українських кулеметник.

У першій сутичці загинуло кілька росіян. Після цього битва переросла у російські спроби витіснити Назара і його колег з пагорба, який вони займали. Російські солдати атакували українські позиції невеликими групами вночі. Але їхнє пересування виявили за допомогою тепловізорів. Перші ночі українські солдати змогли пережити без спальних мішків, лежачи на замерзлій землі і розпалюючи багаття. Їхня форма і берци місцями обпалені, що говорить про те, як близько вони гуртувалися навколо вогню.

«А потім хтось мені дав спальний мішок, а ще хтось знайшов мат. Холод був нестерпний. Спочатку у нас не було гарячої їжі, а вода замерзла», – розповів Назар.

29-річний заступник командира батальйону на ім’я Василь влітку брав участь в боях у Попасній. Якраз тоді російська армія активно наступала на Лисичанськ і Сєвєродонецьк. За його словами, артилерійські обстріли тоді були значно гіршими, ніж зараз.

«Вони стріляли з усього. Це була стіна з вогню. Тепер, здається, у них менше боєприпасів. І вони використовують їх більш ощадливо. Ми захопили одну з їхніх рацій нещодавно в боях. Чули, як російський підрозділ навпроти нас просив доставити додаткові артилерійські боєприпаси. Але їм сказали, що боєприпасів немає», – сказав Василь.

Українські солдати кажуть, що росіяни атакують часто з невеликою підтримкою танків. Піхоту доставляють на місце і наказують атакувати з певних напрямків. Бахмут став критичним об’єктом для обох сторін після того, як російська і українська армія перекинула сили з Херсонської області на інші ділянки фронту.

«Складається враження, що вони використовують найманців «Вагнера» як штурмові загони, а нещодавно мобілізованих солдатів для оборони позицій. Ми бачили їх з безпілотника під час нещодавніх дій. Вони поводилися хаотично і неорганізовано. Саме тому нам вдається вбити так багато», – сказав Василь.

Деякі російські солдати хотіли здатися. Але інші намагалися завадити їм це зробити.

«Ми наштовхнулися на одну групу, яка хотіла здатися. Але інші трохи далі стріляли в нас, щоб вони не могли здатися», – додав Василь.

Він також розповів, що забезпечення росіян дуже старе. Деякі мобілізовані ходять «в кедах і металевих касках часів Другої світової війни». У вбитих російських солдатів часто немає ані телефонів, ані документів. Багатьох солдатів на фронті дивують вперті спроби Росії окупувати Бахмут, хоча тут розташований залізничний вузол. Навіть якби росіяни змогли захопити місто, територію, яка лежить за ним, було б дуже важко атакувати. Оскільки вона дуже добре захищена. Назар чекає на нове завдання. Він підмітив, що село, яке його підрозділ нещодавно покинув, не атакували вже три дні. Ще через три дні буде його день народження.

«Мені буде 20. Наше наступне завдання може початися в мій день народження, – сказав український солдат, взяв паузу, а потім додав: – Або це може статися сьогодні».