Мер прифронтового Слов’янська Вадим Лях: Готуємось до гіршого варіанту. Він не за горами

Вадим Лях: «Повернемося до буржуйок»

Багатостраждальний Слов’янськ ще з 2014 року став символом спротиву українців. Спочатку там зміг окопатися Гіркін, але згодом був змушений тікати зі своєю бандою від української армії.

Але під час нової фази війни Слов’янськ знову став ціллю для росіян, які заявляють, що «звільнятимуть» весь Донбас. Можна впевнено прогнозувати: новий наступ на місто, попри нинішню оперативну паузу, не за горами. Принаймні, голова Слов’янської міської військово-цивільної адміністрації Вадим Лях в цьому абсолютно впевнений. Він прямо заявляє: місто взимку залишиться без газу і опалювального сезону цього року просто не буде. Тому керівник закликає мешканців Слов’янська, які досі не залишили місто, це зробити.

У розмові з «Главкомом» Лях пояснює, чому «лякає» містян, коли очікувати нового наступу та як місто під російськими обстрілами планує переживати зиму.

«У місті, де нема води, постійні обстріли, психологічно важко»

Що дає вам підстави для апокаліптичних заяв про те, що взимку місто може просто замерзнути? Керівники інших прифронтових населених пунктів такого не кажуть, хоча й визнають, що опалювальний сезон буде непростим.

На сьогодні є точна інформація, що газу у нас не буде. Бо відновити пошкоджений газопровід неможливо, якщо не відбити ворога з нинішніх позицій. А опалювальний сезон не за горами, і я не розумію, як можна його пройти. Це підтверджує і голова області Павло Кириленко: газу не буде. Тому багатоквартирний житловий фонд, що опалюється газом, такої можливості не матиме. Як альтернатива – люди можуть додати по калориферу до нинішніх потужностей. Але і це неможливо, оскільки сьогодні постачальники поставляють електроенергію в Донецьку область обмежено. Область вже перейшла на приготування їжі через електропечі. Якщо додати до цього ще й обігрівачі, енергосистема просто «ляже».

Місто постійно знаходиться під обстрілами, і навіть зараз, коли нема надто активної фази, містяни часто перебувають без електроенергії. Один-два-три дні. І за мінусової температури частина людей фактично буде мерзнути.

До того ж, місто вже два місяці без води, відновити водопостачання наразі неможливо. Два джерела води, що у нас були за містом, пошкоджені і відремонтувати їх зараз навряд чи вдасться через постійні обстріли. Відповідно, зараз вода по місту доставляється цистернами, і, в принципі, ми справляємося. Не завжди люди можуть постійно прати, але є певні запаси води, бо стоїть тепла погода. Зимою ці ємності будуть замерзати і можливість підвезти воду до житлових будинків та роздати буде обмежена. Є ще й проблема з каналізацією – куди люди взимку будуть ходити в туалет?

На сьогодні багатоквартирні будинки заповнені на 20-30%. Тобто в одному під’їзді з 20 квартир живуть лише у трьох. І от ці три квартири треба опалювати. Будинки перебувають у колективній власності, і їх треба зберегти і для тих, хто згодом повернеться, коли ми відженемо ворога і треба буде налагоджувати життя.

Ті, хто ще залишились, мають або переїхати до родичів в одноповерхові будинки, або все-таки виїхати. Ідеально було б законсервувати багатоповерхові будинки, переселити всіх на час холодів в пункти обігріву. Заварити двері в ці будинки, аби не було мародерства. А навесні, коли ми ворога відженемо, – будь ласка, повертайтеся.

Це стосується не тільки Слов’янська – просто я раніше починаю про це казати, бо у нас не така благополучна ситуація, як у Краматорську, де все-таки ще є вода.

Ви прямо закликаєте людей евакуюватися з міста?

Так, я стимулюю їх до від’їзду. Частина з наступом холодів, думаю, почне виїжджати, збільшення кількості обстрілів також сприяє евакуації. Але в зруйнованій Авдіївці люди досі по підвалах сидять і не хочуть нікуди виїжджати, і ми теж розуміємо, що зі Слов’янська не всі люди виїдуть. Тому готуємося до зими. У нас є 19 шкіл та дитячих садків, які мають альтернативне джерело опалення – пеллети. Ми будемо готувати їх як пункти обігріву. Люди будуть ночувати там в шкільних класах, на матрацах, працюватимуть харчоблоки – принаймні, ці люди не замерзнуть. Є ж ще критична інфраструктура – ті ж лікарні, які мають опалюватись і також бути пунктами обігріву. Потрібно буде повертатися до «буржуйок», мати якийсь запас генераторів.

Зараз ми евакуюємо людей в Коростень Житомирської області з безкоштовним розміщенням і харчуванням. До цього везли в Рівне і вивезли не одну тисячу, але ресурс Рівненської області не безмежний. Також мешканців, якщо у них є фінанси для самостійного проживання чи десь у родичів, ми веземо до Покровська, далі у Львівську область і потім вони за свої гроші кудись виїжджають. Кожного дня вивозимо автобуси: коли відбуваються обстріли, буває до 100-200 людей. Хтось повертається за речами на день-два та знову виїжджає, бо в місті, де нема води та обстріли, психологічно важко перебувати. Це ми вже тут загартувалися.

«Якщо ти задіяний у критичній інфраструктурі і кудись поїхав – отримаєш повістку»

Скільки мешканців лишилося в місті і скільки виїхало?

За нашими розрахунками, лишилось від 20 до 22 тис. зі 100 тис., що були раніше. Та навіть цю кількість, тих, хто залишилися, треба ще зменшувати. А то є такі випадки, коли пропонуєш лежачій жінці з опіками, що перебуває під обстрілами, кудись виїхати, а вона про це навіть чути не хоче. Але це вона зараз чути не хоче.

Насправді, в цій ситуації нема нічого нового. Все розвивається за сценарієм Сєвєродонецька, Лимана. Поки нічого особливого не відбувається, у всіх все добре. Коли починаються обстріли, частина людей виїжджає, залишають старих вдома, а потім починають дзвонити на гарячу лінію з Німеччини, Польщі, Львівської області і хвилюватися, аби їм дідусям-бабусям забезпечили тут гуманітарну допомогу.

А після того, як посиляться бойові дії, обстріли та спроби наступу (а це, на жаль, буде), ті ж люди, які не думали, як вивозити своїх родичів, почнуть в істериці дзвонити і звинувачувати всіх, що їхніх батьків не вивозять. Сподіваюся, що, серед тих, хто поки залишається, знайдуться й такі мешканці, на яких подіють ці «залякування», аби потім не було претензій, що їх не попередили і так далі. Звісно, ми сподіваємось на краще, але об’єктивно готуємось до гіршого варіанта, який у нас не за горами.

До речі, є ще такий прошарок людей, які свого часу виїхали, забезпечили себе виплатами як переселенці, повернулися до міста і ні за що не платять. Блага, які надаються в місті, – ту ж воду – безкоштовно отримують. І вони ж потім будуть казати – а де ж тепло? А прильоти зараз йдуть, зокрема, і по комунальних підприємствах, і їхні можливості не безмежні. Ті ж електрики, що виїжджають за місто відновлювати мережі, лізуть на 30-50 метрів на висоту під обстрілами. А люди вважають, що це така норма життя, бо електрики ж за це гроші отримують.

Слов’янськ свого часу був своєрідним хабом, через який люди їхали з Ізюма, Сєвєродонецька, Лисичанська. І я ж бачу таких людей, які свого часу казали, що нікуди звідти не поїдуть, а потім в різних капцях та одному халаті тікали. У нас був останній «прильот», коли в квадрат з чотирьох будинків влетіло дві ракети. Вікна повилітали разом з дверима. Було лише три поранених тільки тому, що в одному під’їзді вже ніхто не мешкає. А ті, хто виїхав і шкодував про це, коли бачать «прильот» в їхній дім, потім дзвонять мені і, заїкаючись, дякують.

Заступник голови Харківської ОДА Роман Семенуха в інтерв’ю «Главкому» навпаки критикував тих, хто залишив Харків у важкий момент і залишив місто без робочих рук. А у вас вистачає працівників критичної інфраструктури? Ту ж воду хтось має розвозити.

У мене робочих рук для забезпечення міста вистачає. Питання в іншому – є речі, які від мене не залежать, те ж постачання електроенергії. Якщо працівники комунальних підприємств виїжджають, то ми беремо нових з тих, хто залишився. Але є проблема з технікою. Якщо ти задіяний в критичній інфраструктурі, то маєш «броню» від служби в армії. Кудись поїхав – отримав повістку. Але це вибір кожної конкретної людини. Якщо нам буде не вистачати, умовно кажучи, водіїв, ми можемо брати на роботу військових, аби вони виконували ці функції.

«Росіяни однозначно не видохлися настільки, аби не наступати»

Ви кажете, що навколо Слов’янська, навіть з урахуванням цих постійних обстрілів, очікується ще більше загострення. Чого в воєнному плані можна очікувати надалі?

Де буде основний удар – ми не знаємо. Концентрація російських військ і те, що вони налагодили свою логістику так, аби перекинути свої підрозділи протягом доби умовно з-під Ізюму під Сіверськ або навпаки, очевидні. Останні 20 днів вони добивають артилерією, яка прилітає що вдень, що вночі. Такими ударами по місту вони компенсують відсутність наступальних дій і імітують, що вже ведуть бої за нього. Це робиться для картинки. Інакше незрозуміло, для чого. Вони б’ють ракетними системами залпового вогню осколковими снарядами – це не має сенсу, якщо вони цілять саме в воєнні об’єкти, від цього страждають в більшості мирні мешканці.

Ви ж спілкуєтеся з військовими. Наскільки і коли вважається реальним штурм Слов’янська?

Я чую про захоплення та оточення Слов’янська з перших днів війни. Єдине можу сказати, що ця оперативна пауза, яку вони взяли, може тривати тиждень-два, а потім почнеться наступ. Вони однозначно не видохлися настільки, аби не наступати. Питання в тому: де, з якого боку, куди вони перекинуть основні сили. Але дізнатися про це і протидіяти – більше задача Генштабу.

У вже окупованих росіянами районах росіяни намагаються робити ставку на місцевих колаборантів. Як ви вважаєте, скільки таких потенційно у Слов’янську?

СБУ вже ловило не тільки тих, хто проросійські пости розміщував, а й тих, хто конкретно здавав позиції та координати ворогу, фіксував переміщення української техніки. Це не поодинокі випадки. Їх стало менше, бо багато хто побачив, що з себе представляє «руський мір», але вони є і нікуди не поділися. Як і в інших містах. І дискутувати з ними нема сенсу, коли люди кажуть, що це ЗСУ їх обстрілює. Я ж навіть на базарі такі розмови чую.

Святогірську лавру, що знаходиться поруч зі Слов’янськом, росіяни неодноразово обстрілювали. Спочатку вони лаври називають святинями, а потім їх нищать. Чи була якась реакція УПЦ МП з цього приводу?

Ви її чули? І я не чув. Може, вони теж вважають, що це роблять українські війська, «Правий сектор» та нацисти.

Є знакові для Слов’янська люди. Наприклад, Неля Штепа, яка була вашим конкурентом на виборах, або ж Юрій Солод, який двічі обирався від 47 округу з центром у Слов’янську в Верховну Раду. Зараз вони якось опікуються життям міста?

Я не бачу жодної їхньої діяльності.

Вас вважають людиною, близькою до Ріната Ахметова. А як саме він допомагає?

Не знаю, хто вважає близьким, я, може, і радий був би цьому. Ми отримуємо допомогу від його фонду, плюс його «ДТЕК» в найскладніших умовах відновлює електрику. У них навіть водія нещодавно поранили. При цьому неплатежі є величезними: ніхто не платить за електрику – ані компанії, ані люди. Тому я цьому підприємству вдячний. Якби не їхня ця робота, давно б вже і електроенергії не було.

Якась економіка в місті, що під постійними обстрілами, ще лишилася? Зрозуміло, що працюють ринки, кіоски, а щось серйозніше?

Сфера послуг працює – перукарні, шиномонтаж… Та й все. Промислові підприємства не працюють, хтось поїхав розвивати бізнес в інших містах. Якщо казати про бюджет, то у нас дуже знизились видатки: багато грошей йшло на соціалку, харчування в школах і так далі. Зараз цього всього нема і грошей на оплату комунальникам вистачає.