Хірург зі Слов’янська став військовим медиком і рятує бійців на фронті

Для лікаря Олександра Возовіка, який нині служить у батальйоні «Донбас» Нацгвардії, це вже друга війна у житті.

«Я родом із Докучаєвська Донецької області, школу я закінчив в Абхазії. У 1992 році там почалася війна, і ми з родиною звідти поїхали в Україну. Тут я знову потрапив на війну», — розповів каналу “Суспільне Донбас“ гвардієць.

До лютого 2022 року Олександр працював лікарем на Донеччині.

«У 1999 році я закінчив Донецький медичний університет, за розподілом потрапив до Слов’янська. Спочатку працював хірургом у лікарні. Нині це центральна клінічна лікарня міста Слов’янськ. Працював у залізничній лікарні хірургом та заступником головного лікаря. Останні три роки я мав свій бізнес, невелику приватну клініку», — розповів Олександр Возовік.

У лютому 2022 року він пішов добровольцем на фронт.

«У мене не було військової кафедри, у мене не було досвіду строкової служби, то я прийшов просто рядовим, як це говорили раніше добровольцем, потрапив санінструктором п’ятої роти Рубіжанського батальйону. Перша бойова робота у мене була в Рубіжному, тоді велися оборонні дії, тоді Рубіжне було ще наполовину наше», — поділився спогадами лікар-нацгвардієць.

Медичного досвіду та знань на той момент мав достатньо, проте, визнав, психологічно було тяжко.

«Найважче, це сидіти та слухати рацію. Ми цілодобово слухаємо переговори, які ведуться в бойових умовах, для того, щоб можна було відстежувати події, там, на якій позиції з’явився „трьохсотий“, на якому етапі евакуації він знаходиться, тяжкість його стану. І в цей момент ти нічого не можеш зробити, ти просто слухаєш, ти розумієш тяжкість ситуації, але до моменту, поки ти не отримаєш в руки бійця „трьохсотого“, ти можеш тільки переживати».

Вдома на Олександра чекає дружина та двоє дітей. «Дружина, діти підтримують мене. Це дуже важливо, це психологічно додає сил, додає сенсу в тому, що ми робимо. Знаєте, як кажуть: „Ми воюємо не тому, що ми ненавидимо тих, хто перед нами, а тому, що ми любимо тих, хто за нами“, — каже військовий лікар. Після перемоги Олександр планує повернутися до цивільної медицини, розвивати власну справу.

«Є мрія та є мета. Мета — перемогти у війні. Мені дуже хочеться поїздити Україною і подивитися географію країни. На жаль, я цього не зробив до початку війни. Мрія в мене, щоб мої діти та діти інших батьків ніколи не бачили більше війни».