Business Insider: Битва за Бахмут стає схожою на Сталінград «без важливості»

Що було б, якби в часи Другої світової війни Сталінград не був названий на честь Йосипа Сталіна? Якби місто не ототожнювали з заклятим ворогом Адольфа Гітлера, можливо німецький диктатор не був би настільки одержимий його окупацією. Або принаймні не настільки одержимий, щоб втратити в цій битві 300 тисяч солдатів, а разом з ними – будь-які шанси на перемогу нацистської Німеччини в Другій світовій війні.

Втім, Сталінград був хоча б індустріальним містом з великим портом на Волзі, яка стала критично важливою транспортною артерією військово-промислового виробництва СРСР. В місті також жило півмільйона людей. Тож захоплення чи утримання Сталінграда мало певну стратегічну цінність. Яка ж цінність Бахмута? – пише Business Insider.

Це одне з багатьох міст Донецької області. До російського повномасштабного вторгнення тут жило всього 71 тисяча жителів. В місті була винокурня, а ще кілька автошляхів проходили через нього. Але чи справді Бахмут вартий життя 30 тисяч російських життів, а також кількох тисяч українських солдатів, втрату яких Київ не може собі дозволити? Західні експерти не можуть зрозуміти, чому обидві сторони вливають великі ресурси, а також інвестують свій престиж в битву за Бахмут.

«Обидві сторони справді дивно поводяться там. Вони зазнали великих втрат. Вони витратили багато боєприпасів. Це стає схожим на Сталінград, тільки без важливості Сталінграду», – сказала експерт аналітичного центру RAND Corp Дара Массікот.

Видання Washington Post писало, що окупація Бахмута «дасть Росії відправну точку для наступу на північний захід вздовж траси E40 на Слов’янськ або на північ до міста Сіверськ». Але навіщо їм це? Washington Post нагадує, що російські сили намагалися захопити ці міста в минулому, але провалилися. Україна вже збудувала оборонні лінії за Бахмутом. Тому будь-які російські спроби скористатися окупацією міста буде підірвати або заблоковане українською обороною.

«Гітлер був зациклений на захопленні міста, названого на честь Сталіна. Кремль може бути зацикленим на Бахмуті через внутрішню ворожнечу», – пише Business Insider, додаючи, що замість солдатів регулярної російської армії, чиї успіхи були дуже поганими в Україні, місто атакують найманці «Вагнера», організації з глибокими зв’язками з урядом Путіна. Рівно так само, як СРСР використовував «штрафні батальйони» під час Другої світової війни, «Вагнер» використовує засуджених росіян в якості гарматного м’яса, щоб виснажити українську оборону. Тим, хто вирішить відступити чи здатися, погрожують розстрілом. Лише потім в бій ідуть краще підготовлені солдати.

У свою чергу, президент України Володимир Зеленський пообіцяв зберегти контроль над Бахмутом, оскільки якщо російські сили зможуть його захопити, це дасть їм «пряму дорогу» до інших українських міст. Але про які саме міста йдеться?

«Війна може бути схожою на дитячу бійку за іграшку: інколи одна сторона переслідує мету лише тому, що інша сторона хоче цього теж. Для Росії провал у спробі перемогти Україну від самого початку було приниженням. І лідер «Вагнера» – близький друг Путіна Євгєній Прігожин – дивиться на перемогу як на необхідність, щоб взяти гору у його протистоянні з російським військовим керівництвом», – пише Business Insider.

Україна ж тепер хоче повернути контроль над усіма територіями, які окупувала або анексувала Росія. Тож захист Бахмута дасть психологічний стимул. А відмова від території може мати політичні і психологічні негативні наслідки.

«Напевне, обом сторонам варто подивитися на уроки Сталінграда. Ця битва запам’яталася нищівною поразкою нацистів. Але німці захопили тоді 90% міста, лишивши радянським військам невеликий сектор на узбережжі Волги. Без операції «Уран» – несподіваного радянського контрнаступу, який призвів до оточення 6-ї німецької армії в листопаді 1942 року, – місто, зрештою, було б окуповане. Втім, навіть якби Сталінград впав, СРСР воював би й далі. Нацистська Німеччина втратила цілу армію в Сталінграді. Але в неї все одно лишилися сили, щоб вести бої ще два з половиною роки. В Бахмуті, зрештою, одна сторона отримає перемогу, а інша – зазнає поразки. Але війна на цьому не закінчиться», – йдеться в статті.