Дружній вогонь

Автор – Павло Казарін, Українська правда

Я пам'ятаю, як у перші тижні війни був ризик потрапити під friendly fire.

Соцмережі були захаращені історіями про те, як ворог пограбував десь автосалон (чи волонтерів, чи рятувальників) і тепер пересувається трофейними машинами конкретної марки та кольору. Якісь шибайголови могли сприйняти це як поштовх до дії – і в результаті ставалося лихо.

Рік по тому дещо схоже відбувається вже в тилу.

Наша країна обпалена війною. Війна накопичує в людях стрес. Стрес шукає вихід. Причому чим далі від фронту, тим сильніша подеколи фрустрація. Велика кількість людей у тилу вже другий рік живе всередині відчуття, що роблять недостатньо. У ситуації, коли до реального ворога не виходить дотягтися, виникає спокуса боротися з тими, до кого можна. З цього чорнозему здатні проростати найрізноманітніші метастази.

Україна завжди вирізнялася вмінням затято сперечатися з різних приводів. Просто тепер чужу позицію можна оголосити ворожою ІПСО, а її носія – агентом впливу.Виникає спокуса призначити себе черговим по країні – щоб відтак у соцмережах боротися з поганню та єрессю.Роль жупела може бути перехідною. Але якщо хтось вирішить приміряти на себе мантію інквізитора, то під свої знамена він гарантовано збере людей зі смолоскипами.

Можна звинуватити українців зі східних регіонів у тому, що війна почалася через них. Можна оголосити хрестовий похід проти бізнесу й вимагати, щоб він віддавав свої товари армії безкоштовно. Можна грати в соціалізм і ставити знак рівності між корупціонерами та багатіями.

На роль внутрішнього вододілу можна призначити будь-що. Адресу реєстрації. Мову повсякденного спілкування. Використання великих літер у назві країни-агресора. Будь-якому висловлюванню можна закинути нікчемність. Будь-якій емоції – легковажність. "Все, що ви скажете, буде використано проти вас".

Часом скидається на те, що чимало людей почали сприймати ідентичність як право ображатись від імені більшості. І цієї миті суспільство стає дуже вразливим. Тому що в атмосфері полювання на відьом суспільні інтереси можуть легко підмінюватись особистими. Ви можете вважати, що берете участь у війні за спільну справу, а насправді воюєте за чийсь інтерес.

Солідарність – величезна сила, але, як і кожна сила, її результат залежить від вектора застосування.Заряджена емоціями країна може зібрати гроші на лікування бійця та на дрони для передка. А може розігнати фейковий скрін, зруйнувати життя чи зупинити реформу.

Правило футбольного стадіону доводить, як легко перетворити людей на натовп. Щойно замість дискусії починаються дебати, кожен, хто виходить на них, бореться не за істину, а за те, щоб не програти. Більше того: коли суспільство перетворюється на стихію – сперечатися з якою собі дорожче – багато хто вирішує промовчати. Зрештою перемагає не той, хто говорить правду, а той, хто говорить голосніше.

"O sancta simplicitas" – свята простота. Вважається, що засуджений до спалення Ян Гус промовив ці слова, коли побачив, як релігійна бабуленція кинула в його багаття оберемок хмизу, що вона його принесла з собою. Сперечатись із соцмережами – все одно що сікти море різками. Суспільство це стихія і закликати його до стриманості – справа марна. Але тим більше вимог до тих, кому випала роль гейткіпера в нових інформаційних реаліях. Мова про засоби масової інформації та лідерів громадської думки.

Завжди є спокуса вирішити, що лайки не пахнуть. Що клікбейт важливіший за стриманість. Що Vox Populi це і є той самий Vox Dei, а тому резонанс виправдовує засоби. Але гойдатися на громадській думці – все одно, що їздити верхи на тигрі. Якоїсь миті він тебе стряхне й доведеться познайомитися з його зубами.

По ідеї ЛОМи та стейкхолдери повинні це враховувати, коли виступають публічно. Але хтось полює на популярність; когось затьмарює переконаність у власній правоті; комусь здається, що проміжна особиста перемога важливіша, ніж спільна фінальна. От лишень популярність точки зору зовсім не гарантує її правильності.

Деколи країна впадає в кому – і тоді емоції потрібні їй як удар дефібрилятора. Але в нашому разі все навпаки. Чотири роки тому ажіотаж президентських перегонів змінювався на ажіотаж парламентських. Затим прийшла пандемія. Відтак за пандемією відбулося вторгнення. Ми живемо в урагані пристрастей приголомшливо довго – і нам би не зашкодили стриманість і раціональність. Ті, хто сьогодні й надалі торгують емоціями, прикриваючи це "суспільним інтересом", схожі на мародерів.

Ми можемо перемогти лише в тому разі, якщо наші внутрішні суперечності будуть меншими, ніж наші відмінності від ворога. Ми зможемо не програти лише за умови, що наші внутрішні паркани не стануть вищими, ніж фортечний мур по периметру країни. Ми можемо не співпадати одне з одним у тисячі нюансів – й однаково бути по один бік барикад. Перш ніж відкривати вогонь, потрібно бути впевненим у тому, куди ти цілиш.

Найменше хочеться, щоб Україна перемогла себе самотужки.