Atlantic Council: Контрнаступ України ще зарано списувати з рахунків

Більш ніж через 3 місяці після початку контрнаступу українських військ повільний прогрес українських військових підживлює новий раунд закликів до повернення за стіл переговорів. Але хоча багато хто на Заході зараз стверджує, що якась компромісна угода з Кремлем неминуча, пропонувати Владіміру Путіну будь-які поступки на даному етапі було б передчасно і небезпечно.

Угода в дусі «земля в обмін на мир», яка дозволила б Росії зберегти контроль над окупованими українськими землями, винагородила б Путіна за його вторгнення, водночас дозволила б Москві відновити війну після перегрупування і переозброєння. Щоб зрозуміти, чому такі домовленості були б дуже поганою ідеєю, важливо оцінити імперські амбіції, які стоять за цією війною, — пише в статті для Atlantic Council канадський професор порівняльної політики Денніс Солтіс.

Незважаючи вигадки кремлівських чиновників і пропагандистів режиму, вторгнення Росії в Україну не було викликане законними інтересами національної безпеки, пов’язаними з розширенням НАТО. Цей факт підтвердила напрочуд спокійна реакція Росії на вступ Фінляндії і Швеції до Альянсу.

Водночас Путін і інші кремлівські лідери чітко заявили про свій намір покласти край існуванню України як незалежної держави і нації. Вони розглядають Україну як невід’ємний елемент своєї країни і вважають, що вона була штучно відокремлена від Росії внаслідок «історично несправедливого» розпаду СРСР. Путін і багато представників російського істеблішменту також розглядають консолідацію української демократії як екзистенційну загрозу для власної авторитарної імперії.

Російський автократ бачить свою місію в тому, щоб знищити українську державність і відновити імперське російське панування над Україною. Існує достатньо доказів цього в усіх окупованих Росією українських регіонах, де російська окупаційна влада працює над викоріненням усіх проявів української національної ідентичності.

«Враховуючи масштаб російських імперських амбіцій та очевидне бажання Кремля знищити Україну, будь-яке припинення вогню буде лише паузою. Воно означатиме перемогу Росії і поразку міжнародного порядку безпеки. А головне, прирече мільйони українців на жахіття постійної російської окупації. Українська влада має моральний обов’язок не допустити цього, і вона чітко дала зрозуміти, що не буде жертвувати своїми співвітчизниками. Так само мають вчинити і партнери України«, — пише Солтіс.

Він додає, що значна частина песимізму навколо нинішнього українського контрнаступу — це результат нереалістичних очікувань, а також хибного сприйняття можливостей і цілей України. Критики звинувачують українських військових у повільному просуванні вперед, але не визнають, що Київ не отримав зброї, необхідної для більш швидкого наступу. Це стосується конкретних категорій озброєнь, таких як ракети великої дальності і винищувачі F-16, а також меншої, ніж очікувалося, кількості танків, бронетранспортерів та іншого життєво важливого обладнання. Як наслідок, Україна була змушена наступати проти добре озброєного і глибоко укріпленого ворога переважно пішки і без повітряного прикриття.

Міжнародні партнери України також наклали низку обмежень на зброю, яку вони надають, включаючи заборону на атаки по цілях на території РФ. Як наслідок, Росія може вільно бомбити українську цивільну інфраструктуру, в той час як її власна промисловість і логістичні мережі залишаються в безпеці від українських атак. Це ставить Україну у вкрай невигідне становище і створює нерівні умови, які неминуче будуть на користь Росії.

«Також невірно судити про контрнаступ України виключно з точки зору території, звільненої від російської окупації. На цьому етапі кампанії більш релевантним показником була б оцінка кількості знищених російських військ і техніки. Такий підхід дає значно більш багатообіцяючу картину з української точки зору«, — вважає автор.

Усім основним перемогам України протягом перших півтора року війни передували масштабні операції з ослаблення російських сил і ускладнення їхньої логістики. Так було у битві за Київ у перші тижні війни, у Харківській області півроку потому, а також у Херсоні в листопаді 2022 року. Подібні процеси зараз відбуваються у набагато більших масштабах уздовж лінії фронту на півдні та сході України.

На цьому етапі контрнаступу українським військам вдалося перетнути декілька найбільш щільних мінних полів і прорвати перші лінії складних оборонних укріплень Росії. Цього було досягнуто без залучення всіх військ, які пройшли підготовку разом з партнерами України з НАТО навесні 2023 року.

За словами начальника української розвідки Кирила Буданова, оскільки українська бронетехніка вразлива до ударів російської авіації, артилерії і безпілотників, українське командування і надалі сильно покладатиметься на піхоту. Тому немає підстав вважати, що просування українських військ буде зупинено через настання більш вологої або холодної погоди в найближчі місяці, — сказав Буданов 9 вересня.

«Українським військовим також не обов’язково долати всю відстань до Азовського моря на півдні країни. Багато аналітиків вважають, що достатньо буде перекрити ключові залізничні та автомобільні коридори Кремля через так званий сухопутний міст, що з’єднує Росію з окупованим Кримом. Це могло б ефективно ізолювати російські війська на півдні України і залишити їх сильно залежними від маршруту через Кримський міст для поповнення запасів«, — йдеться в статті.

Хоча більшість нещодавніх повідомлень про контрнаступ України були доволі негативними, не слід недооцінювати виклики, з якими стикаються українські військові. Росія зберігає перевагу в повітрі і збудувала потужний потенціал безпілотників. У той час як українські війська просуваються вперед і долають початкові оборонні рубежі, побудовані протягом першої половини 2023 року, російські війська вже створюють нові перешкоди в глибині.

Зараз очевидно, що так званий літній контрнаступ України насправді не сезонне явище і триватиме протягом наступних місяців до зими. На даному етапі ще занадто рано оголошувати про провал наступу. Багато українських аналітиків вважають, що кампанія просувається задовільно, і очікують подальших значних успіхів до кінця року. У той час як загартовані в боях українські військові просуваються вперед, життєво важливо, щоб міжнародні партнери країни залишалися відданими і продовжували надавати військову допомогу, необхідну для забезпечення перемоги України.