Відмовився тікати від війни: історія Миколи з Богородичного

У селі Богородичне Донецької області проживало близько 600 людей. Коли в червні 2022 року село окупували російські війська, його жителі виїхали, за винятком Миколи Гончара, який залишився, щоб доглядати за своєю літньою матір’ю

Це історія 58-річного Миколи з Богородичного на Донеччині. Чоловік відмовився евакуюватися і залишився у зруйнованому селі, щоб доглядати за літньою мамою. Там прож

ивало близько 600 людей. Коли в червні торік Богородичне окупували російські війська, його жителі виїхали. Тож Микола з мамою залишилися самі. Джерело: EPA-EFE.

«Це моя батьківщина. Моя мати росіянка, але я тут народився… Куди мені було йти?», — каже він.

Микола шукає матеріали для ремонту свого будинку, перевозить ящики з їжею, яку привозять волонтери. Також приходить на могилу до своїх рідних, які загинули внаслідок обстрілів Росії.

Та попри усі труднощі, намагається залишатися позитивним. «Скоро зима, — каже Микола. Ми посадили картоплю й помідори. Вони виростуть, якщо не буде обстрілів»

58-річний Микола Гончар відмовився евакуюватися зі свого села Богородичне, коли його окупували російські війська у червні 2022 року. «Це моя батьківщина. Моя мати росіянка, але я тут народився... Куди мені було йти?»
Микола та його 92-річна мати Ніна (на фото ліворуч) пережили два місяці окупації влітку 2022 року, покладаючись на харчові пайки від російських солдатів. «Нам дали цигарки і сухі пайки, включно з м’ясними консервами, – каже чоловік. – Головне було мати що
Їхній будинок, як і багато інших у селі, напівзруйнований від обстрілів. Незважаючи на погані умови проживання, Микола відмовляється залишати матір
Коли торік в середині вересня село було відвойоване Збройними силами України, у ньому не залишилося життя, говорить Микола: «Єдине, що ви можете робити, це ходити серед руїн. (Немає) нічого
Старий телевізор – це зараз підставка для рослин у їхньому саду. Станом на кінець травня до поруйнованого Богородичного повернулися лише 18 людей
Безробітний Микола (другий праворуч) тепер перевозить ящики з їжею, яку привозять волонтери. Міст через річку Сіверський Донець, через який колись жителі села ходили на роботу, – тепер під водою
Собака Миколи – Путін – так його назвали українські військові, «бо він злий, усіх кусає», – чекає на господаря біля розбитого осколками хреста на сільському кладовищі
Брат Миколи Василь із дружиною Любов’ю загинули від російських мінометних обстрілів 10 липня 2022 року. Через постійні обстріли села Микола, каже, був змушений поховати їх на своєму подвір’ї
Навесні племінник Миколи приїхав із Києва ексгумувати тіла своїх батьків. «Ми їх перепоховали на цвинтарі, як людей», – сказав Микола
Микола перевіряє двох гусей, які раніше належали родині його брата. Не маючи роботи, він витрачає час на пошуки матеріалів для ремонту свого будинку. «Мені потрібні будівельні матеріали та інструменти, але я не хочу збирати їх у чиємусь зруйнованому будин
Микола стоїть в одній із частин свого будинку, придатних до життя. Йому сказали, що дадуть дрова та пелети для печей, але «це лише обіцянки», вважає Микола
Незважаючи на труднощі, Микола намагається залишатися позитивним. «Будинки деяких людей зруйновані повністю – це горе. Ми виживемо», – каже він
«Скоро зима, – каже Микола. – Ми посадили картоплю й помідори. Вони виростуть – якщо не буде обстрілів»