Як сьогодні живуть люди в селі Богородичне, які повернулися до рідної домівки

Автор фото – Євген ГончаренкоСьогодні в селі Богородичне живуть дев’ять людей. Двоє з них – житель села Микола та його мати – залишалися тут упродовж усіх місяців окупації. Решта жителів повернулися до рідної домівки вже після визволення села. 

«До рідної домівки» – це більше образ, ніж буквально. Їх будинки зруйновано: у когось повністю, у декого – частково. 

Але тут – їх рідна земля, яка, якщо докласти руки, нагодує хоча б овочами. Тому й поспішають висадити в родючу землю хоч якусь городину: картоплю, цибулю, часник. Бо не можна ж безкінечно надіятися тільки на волонтерів! 

Та й споконвічна селянська звичка працювати на землі не дозволяє сидіти без діла. А ще селяни добре пам’ятають приказку: весняний день рік годує. 

Ну, і, звісно, мають надію на річку-годувальницю: Сіверський Донець протікає повз села, отож риби на юшку наловити завжди можна!

А от інший популярний місцевий «промисел» – збирання грибів, яких тут у лісі – на будь-який смак, поки що під забороною. Бо хто знає, скільки в тамтешніх лісах мін та снарядів, які не розірвалися?! 

Навіть у самому селі сапери розмінували тільки центральні дороги. Таблички з написом «Міни» сьогодні ще можна побачити в багатьох місцях села Богородичне. 

Отож, поки що єдина надія – на волонтерів, які періодично доставляють жителям Богородичного необхідні речі: свічки, сірники, ліхтарики. 

А от головний продукт – хліб – жителям Богородичного привозять із сусіднього Святогірска, до якого усього чотири кілометри. Але як дістатися до нього, якщо міст через Сіверський Донець підірвано? 

До початку весняної повені через річку можна було перейти вбрід – по конструкціям зруйнованого моста. Ці залишки моста на середині ріки занурилися у воду менше, ніж на метр. Але коли весняний паводок приніс велику воду, цей спосіб вже не працює.

То що ж робити – намотувати десятки кілометрів правим берегом річки до тимчасової переправи в районі Святогірська?

Незабаром було знайдено простий вихід. Хліб жителям села Богородичне доставляють із Святогірська: привозять на берег річки, затим хтось з чоловіків сідає в гумовий човен і підпливає до вцілілого прольоту моста, звідки на мотузках опускають хлібини просто в човен. Щоразу привозять три десятка хлібин, які ділять між жителями села.

«А де ночують жителі села, в яких повністю зруйновано будинки?», – напевне, запитає читач. 

Ночують у тих односельців, чиє житло було зруйновано лише частково. Отож, десь підлатали, щось полагодили – аби зі стелі не текло та вітер кімнатами не гуляв. 

Отак і живуть, немов одна велика родина. 

Живуть чи виживають?

Все-таки живуть! І потроху наводять лад у своїх подвір’ях: розгрібають будівельне сміття, акуратно складають вцілілу цеглу та гіпсоблоки, якими свого часу будували житло у Богородичному. І сподіваються, що прийде час, коли чи то добродії, чи місцева влада або держава допоможе відбудувати зруйноване війною житло. 

Але всі розуміють, що відбудовувати житло можна буде не раніше, ніж закінчиться війна.

Автор – Олександр Кульбака