Один долар за пошив куртки: як у двотисячних роках намагалася виживати Слов’янська швейна фабрика

На прохання Карачуна, про цю сторінку історії швейної фабрики розповідає тодішній директор підприємства Тетяна Степанова:

— Згодом нами зацікавився Михайло Тютюнник (ПП «Кокс», м.Слов’янськ). Якось він прийшов до мене і каже: я ваш новий власник. Тобто зміна власника фабрики відбулася навіть без нашого відома.

Це вже були складні для нас часи. На підприємстві не було належного обсягу завантаженості трудящих. Почалися відпустки за власний рахунок, звільнення пенсіонерів.

Але новий власник браво пообіцяв забезпечити фабрику замовленнями, підвищити зарплатню…

До речі, він прийшов не один. З ним була спеціаліст, яка задавала чимало запитань. І я одразу все зрозуміла… З’явилося бажання не заважати новим власникам у здійсненні намічених ними планів.

Але мене тоді таки умовили залишитися на посаді директора. Спеціаліст, що прийшла з новим власником, потім стала головним бухгалтером підприємства, а згодом — і директором фабрики.

Незабаром фабрика розпочала співпрацю з іноземними компаніями на давальницькій сировині. Були налагоджені контакти з митницею, з Торгово-промисловою палатою. Ми шили куртки. Технології застосовувалися американські, а сировина була китайська. Сировина: чиста синтетика — поліестер. Пил у цехах стояв такий, що…

Офіс цієї фірми був у Києві, звідти приїжджали навчені технологи. Якось приїхав до нас мільйонер з Америки. До речі, виходець з Вінниці, але на той час уже років двадцять жив у Америці, став там мільйонером. Він показував нам майстер-клас з обробки окремих вузлів виробу.

Для Німеччини ми шили штани, для Франції — дитячий одяг. Словом, заробляли, де тільки могли.

Але рівно половину заробленої нами валюти одразу забирала держава. Вона конвертувала ці гроші за курсом, незалежно від того, чи вигідним був той курс на даний момент, чи ні. А решту валюти ми мали право конвертувати на власний розсуд.

Для нас це були не зовсім вигідні з комерційного боку контракти. Зокрема, за пошиття однієї куртки нам платили від 1,2 до 3,25 доларів США. Це копійки. І при цьому — завищені вимоги і стислі терміни виконання замовлень.

Крім цього ми старалися покращити фінансове становище підприємства за рахунок продукції, яку шили для українського споживача.