Як живуть села Святогірської громади через рік після деокупації

Якому з населених пунктів Святогірської громади під час боїв дісталося найбільше? Напевне, Долині. Цьому селу не пощастило з географією: розташована обабіч крупної автотраси Київ-Довжанський, Долина прийняла на себе найбільш потужні удари росіян, які наступали з боку Ізюма. Як і в часи Другої світової війни, село стало полем жорстокої битви.

Після звільнення від німецьких фашистів, цю територію люди довго називали «Долина смерті». Через майже вісімдесят років вже онуки жителів Долини відчули на собі усі жахи війни. Тільки тепер — через нових, російських окупантів.

До російсько-української війни в Долині проживало близько півтисячі людей. Нині тут не живе ніхто.

Богородичне: як зимувати у зруйнованому селі

Після того, як росіянам не вдалося захопити Долину, вони поперли на Богородичне. Наступали з боку сіл Пасіка та Яремівка Ізюмського району. Окупанти сподівалися швидко захопити село, яке, у разі успіху, відкривало б їм дорогу на Слов’янськ та Краматорськ. Упродовж усього літа тут точилися настільки жорстокі бої, що лише кілька будинків зазнали часткових руйнувань. Решту зруйновано вщент.

Після того, як 12 вересня 2022 року Богородичне було звільнено від окупантів, в село протягом місяця не пускали навіть його жителів. Відбувалася зачистка території — звичайна процедура для кожного звільненого населеного пункту. Тільки-но було дозволено в’їзд в Богородичне, в село почали повертатися жителі.

Приїздили і дачники, яких до війни тут було чимало. Спочатку — «на розвідку»: оцінити стан будинків та побачити, чи лишилося на подвір’ї хоч щось живе.

Але зимувати наважилися одиниці. Бо як би хто не любив рідну домівку, в зруйнованому сільському будинку, та ще без електрики, важко (майже не можливо) пережити зиму.

До того ж моторошно від розуміння, що навколишня територія густо усіяна вибухонебезпечними залишками війни — снарядами, мінами, що не розірвалися, розтяжками тощо. А куди ж, як не в ліс, іти по дрова?

Повесні жителі села посміливішали і почали активніше повертатися до рідних домівок. Пригрівало сонечко, і люди розуміли: земля заростає бур’янами, і якщо земельну ділянку не засадити городиною, то потім городу важко буде дати ладу.

До середини минулого літа у Богородичне повернулися 25 людей. До початку цієї осені додалося ще десять сміливців.

Людей не зупиняє відсутність електрики, магазинів. Головна радість — «Ми, нарешті, вдома!». А ще люди задоволені тим, що біля зруйнованого мосту через Сіверський Донець є більш-менш нормальний мобільний зв’язок. А зарядити мобільний телефон можна і від акумулятора сонячної батареї, яку теж привезли волонтери.

Вони також привозять хліб. І обіди жителям села щодня доставляють із сусіднього Святогірська.

Волонтери ж обіцяють допомогти і з будівельними матеріалами, аби можна було хоч якось відремонтувати частково пошкоджені будинки.

Ті жителі села, у кого є якийсь транспорт або можливість переправитись на інший бік річки Сіверський Донець, привозять односельцям продукти, ліки і речі першої необхідності. Саме односельцям, бо сусідів у звичному сенсі слова тут тепер немає, адже в селі важко знайти хоча б два придатних для проживання будинки поряд.

Влітку хорошою підмогою для селян були свіжі овочі та фрукти, вирощені на своїх городах. Дехто ходить рибалити. Отож у теплу пору року тут жити можна. А до настання холодів жителі села сподіваються встигнути підготувати до зими своє житло, аби зимувати вдома.

Як розповів журналісту Карачуна начальник Святогірської військової адміністрації Володимир Рибалкін, наразі у населених пунктах громади ремонтують близько 400 приватних будинків жителів громади, пошкоджених під час бойових дій. Ці ремонти виконуються за кошти міжнародних благодійних організацій.

Життя входить у звичну колію

Села Маяківського старостату — Маяки, Сидорове, Тетянівка, Пришиб — гірка доля російської окупації оминула.

Найбільш постраждала з них Тетянівка. Це село межує з окупованим влітку минулого року Святогірськом. Через постійні обстріли, було повністю або частково зруйновано 80 відсотків будинків жителів Тетянівки.

Усі села цього старостату врятували дві потужні сили: українська армія і річка Сіверський Донець, яка розділяла вільну територію від окупованої.

Швидше за інших оживають Маяки — найбільше село Святогірської громади. До початку повномасштабної російсько-української війни у Маяках проживало 1286 людей. Скільки жителів змушені були залишити через війну свої домівки і евакуюватися? Офіційна інформація про це мовчить. Але достеменно відомо, що на сьогодні приблизно половина жителів села вже повернулися додому. У сусіднє Сидорове також повернулися 130-150 жителів.

Це загалом хороші показники.

Масовому поверненню селян сприяли кілька суттєвих факторів.

Перший: відновлення постачання електроенергії. Як розповів журналісту Карачуна житель села Едуард Стукало, підготовчими роботами займалися самі жителі, які виконували обрізку дерев на шляху ліній електромереж, складали схеми обриву дротів, не давали спокою керівництву Слов’янського РЕМу тощо. Результат: електропостачання було відновлено у короткі терміни.

Другий: взаємодія з регіональним підрозділом ДСНС. Місцеві рятувальники знешкодили чимало вибухонебезпечних предметів, якими була щедро усіяна територія навколо сіл Маяківського старостату (здебільшого — касетними засобами ураження). Звісно, грандіозна кількість територій ще містить смертельну небезпеку, але, принаймні, вже є чітко визначені місця, де можна безпечно ходити, рибалити, купатися у річці. А ті трагічні випадки (у селі Сидорове, селищі Райгородок), коли селяни підривалися на розтяжках та нездетонованих касетах, траплялися через нехтування попередженнями працівників ДСНС.

Третій: налагоджена робота магазинів. Нині у Маяках працюють три. На їх полицях — широкий перелік продуктів харчування (крім забороненого в Донецькій області алкоголю) та інших товарів повсякденного попиту.

До речі, один з цих магазинів не припиняв роботу і в найбільш важкий період, коли окупанти майже упритул наближалися до сіл на правому березі Сіверського Донця (російські ДРГ з окупованого села Щурове періодично підходили до берегової лінії).

Серед досягнень місцевої влади селяни називають регулярні рейси соціального автобуса, який їздить тут за спеціальним графіком. Ним можна дістатися в тому числі і до міста Слов’янськ. А от відновлення доступу до інтернету у селах Маяки і Сидорове, то вже заслуга приватного бізнесу.

Проте жителі сіл могли б повертатися до своїх домівок більш активно.

Що заважає:

1. Відсутність роботи.

Крім згаданих підприємств торгівлі та двох місцевих фермерів (ФГ «Любов», ФОП Наталія Володимирівна Стукало), які ведуть підприємницьку діяльність на землях Маяківського старостату, нині тут нічого не працює.

Найбільше сільськогосподарське підприємство — ТОВ «Агрофірма „Слав-Агро“, яке до війни вело господарську діяльність в тому числі на території Маяківського старостату, тільки нещодавно почало виконання польових робіт: нині готують грунт під посіви (виконують поверхневу обробку землі), адже поля густо позаростали бур’янами. А чи будуть у цьому році щось сіяти — не відомо.

Інше бюджетоутворююче підприємство — ТОВ «Птахофабрика „Фенікс“ (до 2016 року — ТОВ „Слов’янська хохлушка“) також поки що не відновило роботу. Виробничі приміщення птахофабрики через обстріли росіян зазнали значних руйнувань. Особливо постраждав новий корпус пташника, в який до війни вклали солідні інвестиції (близько півтора мільйона євро). Крім цього внаслідок війни тут загинули близько 800 тисяч голів птахів.

Зазначимо, що до війни ця птахофабрика була одним з найбільш потужних виробників яєць у регіоні: її потужність — півмільйона яєць на добу.

Але керівництво підприємства потроху готує пташник до відновлення роботи. Процес гальмує близькість фронту. Як тільки Сили оборони України відженуть росіян подалі від північного регіону Донеччини, «Фенікс» швидко «відродиться з попелу».

2. Зруйновані заклади соціальної сфери

В результаті обстрілів повністю знищено школу у селі Маяки.

Було зруйновано і Маяківський сільський будинок культури.

3. Відсутність старости

Села Маяківського старостату тривалий час живуть без свого старости (тут є тільки діловод). 12 лютого з посади старости було звільнено Євгена Білоуса. Керівництво Святогірської міської військової адміністрації досі не призначило на цю посаду нову людину.

Дехто з місцевих жителів вважає, що причина цієї тривалої невизначеності в тому, що начальник Святогірської МВА Володимир Рибалкін підшукує лояльну до себе людину.

Як розповів Карачуну житель села Маяки Едуард Стукало, нині проблемами жителів сіл Маяківського старостату опікується працівник Святогірської МВА Сергій Чевела. Як це відбувається? Наїздами: приїхав, видав гуманітарну, поговорив з людьми і — був такий…

Чому так відбувається? І головне: чому у Маяківському старостаті тривалий час немає старости?

— Колишнього старосту звільнено, а нового має призначати депутатський корпус, — коментує проблему на прохання журналіста Карачуна Володимир Рибалкін. — Наразі, як відомо, у Святогірській громаді керівництво здійснює міська військова адміністрація, а повноваження депутатського корпусу призупинено. Що стосується сіл Маяківського старостату, то вони постійно в зоні нашої уваги. Там ситуація під контролем. Маяки курує староста Хрестищенського округу Сергій Білик. Йому також допомагає Сергій Чевела, який відповідає за відновлення територій. Я так само тримаю на контролі усі життєво важливі процеси, які відбуваються у Маяківському старостаті.