Слов’янська «Мрія» втілюється в життя на Полтавщині

Свого часу (до війни) Карачун розповідав про цікавий досвід вирощення і переробки фруктів у садівничому товаристві «Мрія», що розташоване біля села Адамівка (Святогірська громада). Нагадаємо: місцеві підприємці, які об’єдналися навколо ідеї «оживити» покинуте дачниками здичавіле садівниче товариство, привели сад до ладу, висадили чотири тисячі саджанців яблунь, а затим організували переробку фруктів. Натуральні соки та яблучний оцет, які випускало товариство, користувалися попитом. Проект обіцяв бути прибутковим.

Грандіозні плани перекреслила війна

Організаційно-правова форма садівничого товариства — обслуговуючий кооператив — дає можливість залучати до товариства нових членів.

До речі, членство в товаристві — це не тільки додаткові доходи від внесків, а й надійна гарантія збуту, адже члени товариства мають право замовити бажаний обсяг і асортимент продукції. Причому, придбавати фрукти і соки вони можуть за внутрішніми цінами, які не перевищують собівартість продукції.

Розмір вступного внеску — суто символічний: один день роботи в саду, або 560 гривень. Далі потрібно сплачувати щорічні внески (сьогодні це 112 гривень).

Що дає членство в кооперативі?

Крім придбання продукції за пільговими цінами, учасники товариства отримують додатковий дохід: відповідно до Статуту товариства, внески є накопичувальними. Пропорційно сумі внесків, частина врожаю (20 відсотків) щороку розподіляється між членами товариства (нині товариство налічує 140 людей).

Ця бізнес модель працювала досить успішно. Щороку сад радував хорошими врожаями яблук, вишень, смородини. Левова частина фруктів йшла на переробку. Соки з торговою маркою «Адамівка» продавалися швидко і без проблем, адже їх смак дуже нагадував той, яким пишалися домашні господарки. За консистенцією, ці соки дещо густуваті (немов кисіль), і насичені настільки, що інколи хотілося розбавити адамівські соки водою (це особисте враження).

Заклали розплідник дерев, мали плани висадити більше десяти тисяч кущів смородини, але не судилося.

Велика російсько-українська війна не тільки перекреслила грандіозні плани засновників садівничого товариства, а й змусила їх перевезти виробництво у більш безпечний регіон — на Полтавщину.

І знову осиротів фруктовий сад в Адамівці — 46 гектарів родючих чорноземів. Його ж не перевезеш!

«Біля Решетилівки у нас „заскрипіло“ колесо…»

Від липня минулого року садівниче товариство «Мрія» працює в невеличкому місті Решетилівка, що в тридцяти кілометрах від Полтави.

— Чому для релокації вашого бізнесу обрали саме Решетилівку? — запитую у Івана Дегтяра.

— Весною та влітку 2022 року ніхто не знав, як будуть розвиватися події на фронті. І коли ми побачили, що лінія фронту майже упритул підійшла до села Адамівка, вирішили, що прийшов час виїжджати з Донеччини, — розповідає Іван Петрович. — Спочатку поїхали до Києва. Стали своєю ГАЗелькою, з завантаженою діжкою оцту на Хрещатику, аби привернути увагу, та пішли по міським департаментам. Наші вимоги до влади були прості: допомогти з виробничими приміщеннями. Поліція намагалася «згорнути» нашу акцію, але ми були дуже наполегливі, і врешті-решт на нас звернула увагу місцева влада. Пропонували для виробництва різні локації. Від «Житнього ринку» — до хімічного заводу. А реально допомогла Академія наук України, яка надала в оренду на прийнятних умовах приміщення під склад готової продукції на Харківському шосе.

А згодом ми й самі зрозуміли: де Київ і де яблука… Вирішили повертатися назад, і як в тій легенді, дорогою додому «спіткнувся кінь на роздоріжжі»… Біля містечка Решетилівка у нашого автомобіля «заскрипіло» колесо. Треба було його підремонтувати. Ми сприйняли цей факт, як своєрідний знак: мовляв, може, треба тут зупинитися?

Завітали до тамтешньої міської ради, обмалювали ситуацію, розказали про наміри організувати переробку фруктів та овочів. Невдовзі нам виділили чотири бокси під виробництво. Через кілька днів ми уже завозили сюди технологічне обладнання.

Був липень 2022 року. Вивозили обладнання під суцільними обстрілами. Звичайно, було моторошно.

Ми вам — розсаду та гарантований збут, ви нам — томати

Перше, що зробили після переїзду наші підприємці, влаштували презентацію своїх планів міській владі, а також налагодили комунікацію з місцевими жителями. Для цього викупили на рік колонку у місцевій газеті, в якій розміщували усю необхідну інформацію. Таким чином, наприклад, закуповували у людей овочі і фрукти, які потім йшли на переробку, придбавали у жителів порожні банки для розливу соків, запрошували містян на роботу тощо.

Але найбільш вдалу маркетингову акцію керівники товариства «Мрія» провели навесні цього року: закупили у фермерів 15 тисяч кущів розсади томатів і безплатно роздали їх усім охочим місцевим жителям. Умова була одна: вирощений врожай продати садівничому товариству «Мрія». Контракти уклали з 17 домогосподарствами.

Влітку почалися «томатні жнива»: аби здати продукцію, треба було вистояти чергу! Але жителі були задоволені. Приміром, півтисячі кущів розсади давали близько 700 кілограмів помідорів. Приймали томати по 7 грн.\кг. Трушені яблука — по 3 грн.\кг. Начебто невеликі гроші, але у підсумку — непогане доповнення до сімейного бюджету. І, що важливо, на ринку містянам не треба було стояти, аби продати помідори-яблука, і є гарантія, що садівниче товариство викупить увесь вирощений урожай.

Цього року викупили близько 40 тонн помідорів. Отож, вигода — обопільна. Наступного року планують продовжити видавати людям розсаду помідор. Причому, таку практику будуть розширювати: видаватимуть також саджанці фруктових дерев — на тих же умовах.

Як розповів Іван Дегтяр, про наміри укласти контракти з кооперативом «Мрія» на наступний рік уже заявили близько півсотні домогосподарств.

«Залили» соками регіон

У цьому році садівниче товариство переробило за сезон більше 100 тонн яблук і близько 80 тонн томатів. «На виході» вийшло близько 120 тисяч літрів готової продукції: фруктових та овочевих соків, оцту, кетчупів, морсів.

Реалізація продукції йде успішно. Вона широко представлена в популярних на Полтавщині супермаркетах. А ще соки «Адамівка» полюбляють у різних бюджетних установах. Садівниче товариство освоїло систему «Прозоро», часто виграє торги. Серед оптових замовників — психоневрологічні інтернати, навчальні заклади, дитсадки Полтавської, Київської, Кіровоградської областей. Суми договорів на поставку продукції — до двохсот тисяч гривень.

Відпускні ціни на продукцію «Мрії» цілком ринкові: 120 гривень за трилітрову банку фруктового натурального соку (опт — 90 грн.). А от ціни на яблучний оцет суттєво відрізняються від тих, що ми бачимо сьогодні у торгівельній мережі: 75 — 95 грн. за пляшку місткістю 0,5 л.

— Дорогуватий у вас оцет! , зауважив я у розмові з Іваном Дегтярем.

— Так, але ж якість нашого натурального оцту така, що його можна використовувати у лікувальних та косметичних цілях, та й визріває він дев’ять місяців. Виготовляємо його за класичною «орлеанською» технологією, — пояснив Іван Петрович.

Переробка фруктів на Полтавщині — неорана цілина

Основними труднощами була відсутність грошей на новому місці. Тому садівниче товариство брало участь в усіх можливих грантових проектах. «Стукали» в усі двері, і нарешті знайшли потрібні ресурси та допомогу.

Зокрема, солідні кошти садівниче товариство отримує від європейських донорів — гранти. За рік — понад двох мільйонів гривень, які витратили на придбання сучасного технологічного обладнання. Товариство тісно співпрацює з обласним офісом євроінтеграції та місцевим відділом залучення інвестицій. Цей підхід виявився дієвим, тож тепер у товаристві є спеціаліст, який готує грантові проекти.

Наразі підприємство займається розширенням виробничої бази, оскільки у наступному році планують освоїти виробництво томатної пасти. Сировини на Полтавщині достатньо, адже кілька фермерських господарств почали вирощувати томати, оскільки Херсонщина постраждала через російську навалу.

— Хто ваші найближчі конкуренти тут, на Полтавщині? , — запитую у Івана Дегтяра.

— У Решетилівці та сусідніх районах конкурентів немає. Коли ми почали розвивати тут свій соковий бізнес, люди дивувалися: чому раніше за це ніхто з місцевих не брався? Сировинна база на Полтавщині колосальна. Чому ніхто не займався переробкою? Не знаю. Мабуть, це приблизно так, як було у нас: поряд зі Слов’янськом є чудові місця відпочинку — Святогір’я, Голубі озера, куди приїжджали з усієї України. А ми, слов’янці, ці можливості не цінували. Не розуміли, що живемо в раю.

… Мрії здійснюються, каже Іван, якщо послідовно та наполегливо йти до цілі. І далі розмірковує вголос:

— Може, дещо пафосно звучить, але найбільша мрія, якою я живу (і її поділяють усі нормальні люди), щоб війна — це жахіття — закінчилася. Щоб повернулися додому захисники та біженці, возз’єдналися розділені війною сім’ї, щоб ми відбудували міста і ростили в мирі, теплі та достатку дітей, вирощували сади та насолоджувалися смачним яблучним соком на березі голубих озер під мирним небом!