Бізнесмен номер один у Слов’янську — про втрату бізнесу, надій і перспективи міста

Слов’янськ — місто кераміків. До повномасштабного вторгнення росіян в Україну, в місті працювали сотні керамічних цехів. День кераміка — загальноміське свято, яке до війни слов’янці відзначали гучно і з розмахом.

Упродовж майже трьох десятиліть беззаперечними лідерами керамічної галузі у Слов’янську були підприємства братів Левітів.

Історія їх керамічного бізнесу веде початок від 1993 року, коли брати — Віктор, Анатолій, Михайло Левіти — створили підприємство «Южно-Октябрські глини „Юг“, яке розробляло видобуток глини у місті Дружківка та Добропільському районі. Шлях від видобутку глини — до виробництва керамічної продукції був пройдений за десять років: у 2005 році були введені в експлуатацію побудовані з нуля сучасний завод по виробництву керамічної плитки з європейськими інвестиціями „Зевс Кераміка“ та завод „Керамічні маси Донбасу“. 2018 року відкрилася „Монополія Крона“ — шикарний артмайданчик, який дуже швидко став справжнім центром культурного життя Слов’янська.

Загальні інвестиції у розвиток бізнесу вражають своїми масштабами: «Зевс Кераміка» — 45 мільйонів євро, «Керамічні маси» — 8 мільйонів, «Монополія Крона» — 1,5 мільйона доларів США. Півтора мільйона євро вкладено у відновлення історичних та покинутих будівель у Слов’янську.

Вражають і результати: до війни завод «Зевс Кераміка» щороку виробляв 4,5 мільйонів квадратних метрів керамічної плитки, майже половина продукції йшла на експорт, підприємства братів Левітів були в лідерах по наповненню місцевого бюджету, вони давали роботу і пристойні зарплати для півтисячі родин слов’янців…

Все забрала, зруйнувала, знищила війна.

Після перших обстрілів «Зевса» Віктор Левіт ще мав надію на відродження виробництва. Після наступних обстрілів заводів і збільшенням масштабів руйнувань ці надії поступово танули. Остаточну «крапку» на оптимізмі бізнесмена поставив недавній обстріл «Монополії Крона», який зруйнував її вщент.

«Останній постріл був прямо в серце!», — написав у Фейсбук Віктор Левіт.

— Може, ваш пост у Фейсбуці — це емоція, і ваша особиста бізнес-сторінка у Слов’янську ще не перегорнута? , — запитав журналіст Карачуна у Віктора Левіта. — Принаймні, на це сподіваються чимало жителів Слов’янська, які не тільки коментують ваші публічні одкровення, а й висловлюють вам щирі слова підтримки.

— Це не тільки емоція, а ще й зважена бізнес-думка, — не погоджується Віктор Левіт. — Поштовх до такого висновку дали руйнування головних бізнес активів і виробництв. Російська армія вщент зруйнувала сучасні підприємства «Зевс Кераміка» та «Керамічні маси Донбасу», суцільні руїни залишитися від «Монополії Крона»… Після обстрілу Зевс Кераміки у липні 2022 року були ще певні надії на відновлення бізнесу. У травні 2023 року російські ракети знову прилетіли по «Зевсу», потім по «Керамічних масах». Доки ще було не все зруйновано, можна було думати, що робити далі, тобто замислюватися про можливості відновлення підприємств. Але тотальне руйнування активів поставило крапку на будь-яких перспективах мого бізнесу у Слов’янську. Мені боляче про це говорити, але така реальність.

— Йдеться тільки про Слов’янськ, чи «на паузу» поставлено й усі інші ваші проекти?

— За будь-якого результату війни, поки що «світле майбутнє» Слов’янська не проглядається. Ще довго тут не буде і людей, які ходитимуть на концерти і в театри. З точки зору бізнесу, немає сенсу відновлювати те, що досить тривалий час не буде користуватися попитом.

— Але ж у вас була не тільки «Монополія Крона». Напевне, можна було б думати, приміром, про відновлення підприємства по виробництву керамічної плитки. Адже сировина — унікальна глина, якою багаті землі Донеччини, — нікуди не поділася.

— Але для цього потрібні гроші — величезні кошти. Орієнтовно 30-50 мільйонів доларів інвестицій. Де їх взяти? Навіть за умови, що Слов’янськ залишиться під українським прапором, хто ризикне інвестувати у зруйнований регіон?! Вже не кажучи про те, що неподалік, на кордоні, агресивний і непередбачуваний сусід — Росія. Успішний бізнес «поряд з війною» не можливий у принципі.

Отож історія «Зевса» у Слов’янську повністю закрита. Ступінь руйнування підприємства такий, що завод не може бути відновлений. Навіть, якщо війна завершиться на бажаних для України умовах, у цю територію не можна вкладати солідні гроші.

— Пане Вікторе, давайте згадаємо, що завод «Зевс Кераміка» постраждав від сепаратистів, яких підтримувала Росія, у 2014 році під час відомих подій у Слов’янську. Напевне, уже тоді ви розуміли усі ризики, пов’язані з нашим північним сусідом. І, тим не менше, інвестували величезні кошти в розвиток свого бізнесу у рідному місті!

— Трагічні події, що ми пережили весною-влітку 2014 року, дійсно, підказували нам, що воєнний конфлікт на цій території можливий. Але все-таки не вірилося, що почнеться така жорстока повномасштабна війна. Було сподівання, що обійдеться якимись політичними, дипломатичними рішеннями.

Тепер ми згадуємо період з 2014 по 2022 роки, як світлий проміжок. Ми відновили «Зевс» — витратили на це три мільйона. Побудували «Монополію Крона», яка «зробила лице міста».

2022-й рік показав, що з точки зору грошей, це були помилкові рішення і невиправдані інвестиції. Радує лише те, що гроші працювали на благо міста та його жителів.

— Слов’янці щиро вдячні вам за все те, що бізнесмен Віктор Левіт зробив для міста. Читали, напевне, відгуки містян, які відгукнулися на ваш пост у Фейсбук. Там сотні коментарів! І в кожному — слова підтримки. А ще — розділений з вами біль від сумного фіналу вашого бізнесу у Слов’янську.

— Звісно, приємно було читати такі відгуки. Але, якщо відверто, хотілося б, аби такі слова звучали раніше — коли ми інвестували та будували заводи…

— Згоден з вами. Пам’ятаю, скільки критики і навіть образ висловлювали деякі наші земляки на адресу вашого брата Анатолія, коли він, будучи міським головою, ремонтував дорогу, якою можна було доїхати, у тому числі, до заводу «Зевс Кераміка». Мовляв, Левіт будує дорогу до Зевса… Але повернемося до останніх подій. Ви написали: «Мої ілюзії на відновлення закінчилися». Цікаво: яким відрізком часу обмежувалися ці ваші ілюзії?

— Переломним став 2024-й рік. Що значить «відновити роботу крупного підприємства»? Це наявність трьох базових умов: час, гроші, люди (їх можна поміняти місцями). На сьогодні з цим є серйозні проблеми. Люди роз’їхалися, технологічне обладнання на «Зевсі», яке через руйнування заводських будівель опинилося просто неба, остаточно вийшло з ладу і перетворилося на металобрухт. Ну, і з кожним роком йде той ресурс, який взагалі неможливо відновити — час і люди. Особливо люди, які не можуть роками чекати відновлення виробництв.

На жаль, не бачу хороших перспектив і для Слов’янська. Давайте поглянемо на демографічну ситуацію у місті. Хто тут наразі залишився, або залишиться? Місто, де більшість жителів — люди похилого віку і маргінали, приречене на загасання. Тому Слов’янськ для великого бізнесу фактично уже помер.

А втім буду тільки радий, якщо виявиться, що я помилявся в оцінці ситуації.

— Боюся, що вас, пане Вікторе, після цих рядків, частина наших земляків звинуватить у надмірному песимізмі. Вас це не бентежить?

— Зазначу: це моя оцінка і моє бачення перспектив Слов’янська, як території для розвитку великого бізнесу. На запитання: чи можна тут буде робити великий бізнес у якійсь найближчій перспективі, моя відповідь: ні, це не реально. Принаймні, мого життя на це точно не вистачить.

— Чи вдалося вам вивезти у відносно безпечні регіони України хоча б частину свого бізнесу?

— Я ніде не казав, що виходжу з бізнесу. Наразі працюю над одним цікавим проєктом (поки що не хочу його озвучувати).

Також ми займаємося юридичними питаннями, що пов’язані з компенсаціями заподіяних збройною агресією росіян збитків. Отож, роботи наразі вистачає.

— Ви зараз в Україні?

— Так.

— Знаю, що ви, як людина медійна, регулярно відвідуєте різні бізнесові столичні заходи. Зустрічався з вами у Києві на «Донбас медіа форумі». Для чого це вам, бізнесмену — «тримати руку на пульсі часу»?

— Мені 62 роки. А бізнесмени, як відомо, на пенсію не виходять.

Фотографії, використані в цій публікації, з особистого архіву Віктора Левіта.