Завод без даху і частини стін: як зимуватиме одне з «живих» підприємств Слов’янська

Росіяни «полюбили» два найбільш сучасних підприємства Слов’янська: АТ «Зевс Кераміка» та ТОВ «Керамічні маси Донбасу» — їх обстрілюють частіше за інших. Від початку повномасштабної російсько-української війни було кілька прильотів на обидва підприємства. Особливо дісталося від обстрілів «Зевсу». Але і «Керамічні маси Донбасу» постраждали так, що ледь змогли відновити невеличку частину виробничого процесу. Грандіозні руйнування, знищення будівель, інженерних комунікацій, обладнання, сировини тощо — такі наслідки атак росіян на підприємства, які давали роботу і пристойну зарплату сотням жителів Слов’янська.

У результаті обстрілів підприємство «Зевс Кераміка» розбито повністю. Після війни його доведеться відбудовувати майже з нуля.

А от підприємство «Керамічні маси Донбасу» після потужного ракетного удару росіян по підприємству, який стався 3 вересня минулого року (тоді прилетіли дві ракети), зуміло відновити роботу частини виробничих дільниць.

Яких зусиль коштувало відновлення виробничого процесу на підприємстві, де були пошкоджені або зруйновані майже усі інженерні споруди, де розбито дах і частину стін виробничих цехів, пошкоджено частину обладнання, склад сировини, насосну станцію, достеменно знає лише директор заводу.

Для розуміння масштабу руйнувань, наведемо такий факт: аеродромні залізобетонні плити, яким вимощена територія біля головного корпусу підприємства, під час авіаційного удару по підприємству літали, немов паперові листочки. Виникла воронка глибиною близько п’яти метрів та десять метрів у діаметрі. Дах виробничих приміщень площею дві тисячі квадратних метрів, зруйновано повністю.

Але, попри усі труднощі, упродовж місяця були відновлені усі комунікації, і вже у жовтні ТОВ «Керамічні маси Донбасу» на вцілілій частині виробничого обладнання почало випускати продукцію: керамічні маси і суміші, які необхідні для виробництва кераміки. У листопаді завод виробив і відвантажив керамікам двісті тонн шамотної маси.

Паралельно з цим, у Київській області була налагоджена робота виробничого підрозділу, який спеціалізується на виготовленні будівельних виробів з керамічного граніту: плінтуса, підвіконня, сходи тощо. Вироби з керамограніту під торгівельною маркою «Керамічна мануфактура Донбасу» до війни користувалися пристойним попитом, тому було вирішено перевезти виробництво у більш безпечний регіон — під Бориспіль. Сюди ж переїхали і два десятки працівників зі своїми родинами.

— А чому не перевезли у тил увесь завод? , — запитую у директора ТОВ «Керамічні маси Донбасу» Володимира Меленця.

— Перевезти завод кудись на інше місце фізично не можливо. Як можна перевозити обладнання вагою десятки тонн? Приміром, у нас є млин, який важить 56 тонн! Як, чим його перевозити? До того ж під більшість нашого обладнання треба будувати спеціальні пальові фундаменти. Отож повністю релокувати «Керамічні маси Донбасу» — це майже те саме, що побудувати завод з нуля.

Робота — до перших заморозків

Торік, після відновлення основного виробництва, завод у Слов’янську працював до перших морозів. Бо як можна випускати продукцію у цехах без дахів і частини стін?

Тому у середині листопада підприємство було законсервовано до настання весняного тепла. На початку червня завод знову почав випускати продукцію.

Працює підприємство і сьогодні. Але, як і торік, подальша робота заводу залежить від … погоди. Володимир Меленець сподівається, що погодні умови дозволять працювати до середини листопада. А далі — знову перерва до весни.

Отакий тепер робочий графік у підприємства, яке до війни працювало успішно, стабільно і, звичайно, у цілорічному режимі.

Запитую у директора:

— Після того, як підприємство відновило роботу, які найбільші труднощі довелося долати?

— Перш за все, було чимало технічних проблем. Адже в результаті авіаудару була пошкоджена значна кількість технологічного обладнання. Все це треба було відновити, відремонтувати, налагодити. Зараз виникли певні труднощі з сировиною, оскільки частину сировини завозили з Волновахи, з Катеринівки Запорізької області. Тепер ці населені пункти окуповані.

Але існують і штучні проблеми, які треба вирішувати на державному рівні. Приміром, облгаз досі нараховує нам борги за подачу та розподіл газу. Хоча у перший день війни ми відключили завод від газопостачання і повідомили про це газовиків.

До речі, це загальна проблема для усіх промислових підприємств Донеччини. Усі мають колосальні борги за неіснуюче транспортування газу.

— Чи вдалося після початку війни зберегти трудовий колектив ТОВ «Керамічні маси Донбасу»?

— Основну частину колективу ми зберегли. Звичайно, певні втрати є: хтось евакуювався до більш безпечних міст, дехто виїхав з країни, хтось воює на фронті. Але цікаво, що навіть ті наші працівники, які виїхали за кордон і там працевлаштувалися, бува телефонують мені і запитують: «Коли війна закінчиться, ви мене приймете знову на роботу?».

Це і є показником принципової позиції власника підприємства: люди — перш за все. Адже без хорошого персоналу, будь-яке підприємство — це бетон і метал.

— Наскільки просів рівень заробітної плати на підприємстві від початку війни?

— Що стосується інженерно-технічних кадрів, то довелося перевести їх на половину ставки. А у от робітників — плюс 30 відсотків від рівня зарплати на початок війни.

— Чи є попит на продукцію торгової марки «Керамічна мануфактура Донбасу»?

— Ми першими зайшли на український ринок будівельних матеріалів з керамічного граніту. «Підгледіли» в Італії цей вид бізнесу і започаткували його в Україні: розробили технології, навчили персонал.

Наші вироби — продукція середнього та високого цінового сегменту. До війни попит на неї був. Але нині чимало будівельних об’єктів заморожено. Отже з попитом, дійсно, нині складно. Тим більше зараз, коли будівельний сезон йде до завершення. Тому наразі ми ставимо перед собою дві цілі: 1) зберегтися на ринку; 2) зберегти команду.

«Наша стратегія — розвиток»

— Виходить, завод виживає за рахунок основного виробництва, яке півроку працює, а решту часу — законсервоване?

— Попит на керамічні маси такий, що у нас — черги за продукцію: крупні виробники керамічного посуду хочуть забезпечити сировиною свої виробництва аж до весни. Але навряд чи ми встигнемо задовольнити усіх споживачів нашої продукції до кінця цього сезону.

— Чи були у вас, як у директора підприємства, після початку війни якісь «хвилини відчаю», коли і руки опускалися, і життя не в радість?

— Не було такого. Так, війна триває. Але впадати у відчай — не в моїх правилах. У нас на підприємстві нині чимало планів, беремо участь у різних проектах, шукаємо нові сегменти ринку, обговорюємо з нашими західними партнерами нові технології.

— Ваші слова про розвиток підприємства під час війни звучать якось не зовсім природно. Тим більше, коли лінія фронту на відстані 30 кілометрів від Слов’янська. У прифронтових містах усі більше думають не про розвиток, а про виживання…

— Так, часи нині дуже складні. Але якщо компанія приймає стратегію виживання, а не розвитку, краще одразу вішати замок на ворота.