Слов’янський Фенікс. Російські ракети зруйнували сучасний завод з виробництва керамічної плитки Zeus Ceramica. Як планується відновити його з руїн

Віктор Левіт — один із перших підприємців, бізнес якого постраждав від російської агресії. У квітні 2014 року його завод керамічної плитки Zeus Ceramica у Слов’янську знаходився буквально на лінії вогню між блок-постом росіян і підрозділом Нацгвардії. «Вони постійно перестрілювалися і, на жаль, з обох боків влучали по заводу», — згадує Левіт. Тоді збитки від зруйнованого приміщення з обладнанням і вигорілого складу продукції оцінили в 3 млн €. Акціонери відновили виробництво власними ресурсами протягом трьох місяців після звільнення Слов’янська. Джерело — Forbes.ua.

Наслідки повномасштабного вторгнення 2022-го більш драматичні. Перший удар чотирьох російських ракет у липні 2022 року по Zeus Ceramica пошкодив будівлю та вікна. Ракети Х-22, які прилетіли у травні 2023-го майже повністю знищили приміщення, обладнання та електричні мережі заводу. Такі руйнування підприємцям не подолати власними силами.

До великої війни Zeus Ceramica щорічно виготовляла 4,5 млн кв.м плитки, 40% якої експортувалося в Європу та США. У 2021 році виторг компанії становив 577 млн грн, а у 2022-му обвалився до 135 млн грн. Чи є у підприємця план?

Від видобутку глини до преміум-плитки

Перший бізнес Левіта був пов’язаний із видобутком глини. Запаси вогнетривкої глини в Донецькій області оцінюють в 444,96 млн тонн, або 75,8% від запасів в Україні. «Ми відкрили можливість експорту білої глини на всі керамічні виробництва Європи та Азії», — стверджує він. Підприємець отримав досвід співпраці з іноземними інвесторами у компанії «Глини Донбасу», співвласником якої була спочатку британська компанія Watts Blake Bearn, а пізніше — бельгійська Sibelco.

«25 років тому не так багато компаній в Україні проходили міжнародний аудит, тому що просто не мали такої можливості», — пригадує бізнес-консультантка Діна Немірович, яка тоді працювала аудиторкою Ernst&Young і перевіряла в 1997 році «Глини Донбасу». Коли побачила, що в Слов’янську існує успішне прозоре підприємство, яким керують українські менеджери, то сприйняла це наче диво, каже вона.

«Віктор — має чудове бізнесове розуміння, що потрібно інвестувати в розвиток, в яких напрямках, що потрібно мати прозору компанію та ефективні бізнес-процеси», — зазначає Немірович. Підприємницьке бачення привело Левіта до того, що виробляти кінцевий продукт із доданою вартістю бажано на італійському обладнанні. Тому він запросив у партнери італійця Вільяма Тіолі, засновника Emilceramica. З ним Левіт був знайомий ще з середини 1990-х. Компанія Тіолі купувала у Левіта слов’янську глину. Emilceramica отримала в Zeuc Ceramica частку в 51%.

Початкові спільні інвестиції його «Української керамічної групи» та «Emilceramica» в новий завод становили 4 млн €, ще 2 млн € — кредит від OTP-банку та 14 млн € від постачальників обладнання, каже Левіт. Потім були 9 млн € кредиту від IFC. Сумарні інвестиції за весь період діяльності — 45 млн €.

Новий завод мав широкий асортиментний ряд — від інтер’єрної плитки для підлоги та сходів до облицювального керамограніту для фасадів будівель і тротуарів.

На початку компанія займала близько 10% українського ринку, але поступово зменшила частку, націлившись на середній і високий ціновий сегмент. Об’єми виробництва не розширювали, щоб триматися у наміченій ціновій ніші, пояснює Левіт. Головні конкуренти — українські «Голден Тайл», «Атем», Cersanit, «ІнтерКерама» та «Епіцентр».

«Я щиро поважаю бізнеси, які створюють додану вартість, тому підтримую Zeus Ceramica — їхня плитка продається в усьому світі й не те що не поступається, а нерідко перевищує за якістю іноземні аналоги», — розповідає співзасновник компанії ТІС Андрій Ставніцер, через порти якого відвантажувалася продукція Zeus Ceramica.

До 2014 року половина експорту компанії Левіта припадала на ринок РФ. «З 2015-го ми переорієнтували більшу частину російського експорту», — розповідає підприємець. Тіолі тоді розумів важкість ситуації, проте вірив, що їм вдасться подолати труднощі. «Якщо вже зайшов у річку, то потрібно пливти, інакше який сенс?», — описує Левіт ставлення свого бізнес-партнера до кризи в їхньому спільному бізнесі.

Італійський партнер допоміг із експансією на зовнішні ринки. Частина плитки італійських брендів Marazzi та Emilceramica вироблялася на Донбасі. Усі працівники заводу проходили навчання на потужностях партнерського підприємства Emilceramica в Італії. «На людей Zeus Ceramica був досить високий попит на європейському ринку праці. Тому рівень наших зарплат повинен був відповідати плюс-мінус польському», — говорить Левіт. Понад 50 з 280 працівників, за його словами, отримували від 2000 $, а ставки інших починалися від 600 $, що вище за середню зарплату в переробній промисловості регіону.

Обсяг продажів український виробників керамічних плит, згідно з даними Держстату, протягом 2015-2021 років зріс удвічі — до 8 млрд грн. Ринок залишався доволі збалансований і місця на ньому вистачало всім, каже співласник Zeus Ceramica. Середньорічний оборот компанії до повномасштабної війни він оцінює у 25 $-30 млн, 40% з яких забезпечував експорт на ринки Європи та Північної Америки.

Плани на відродження

У 2019-му акціонери сподівалися на перші дивіденди, які до того не вдавалося отримати через погашення кредитів. Пандемія перекреслила плани.

У 2021 році чистий дохід компанії виріс на 49% порівняно з 2020-м, до 577 млн грн. Засновники сподівалися на подальший ріст у 2022 році й вирішили інвестувати в нове обладнання 3 млн €, але в Україну воно прибуло у березні 2022-го. Завод зупинили через переоблаштування ще взимку, і через повномасштабну війну він відтоді так і не запустився.

Протриматися протягом 2022 року та отримати 134 млн грн доходу допоміг урок 2014-го. З початком повномасштабної війни підприємці перевезли склад готової продукції та досі його розпродають, пояснює Левіт. Кошти, за його словами, спрямували на закриття кредиту за придбане у 2021 році обладнання та підтримання співробітників. Частину виторгу перераховують на потреби Збройних Сил через проєкт «Переможемо, відбудуємо!».

Запасів на складі залишається ще максимум на півтора місяця — зі 120 000 кв. м. плитки на початку вторгнення зараз залишилося 15 000 кв. м.

Частину підприємства вдалося релокувати на Київщину, проте його обсяги не порівняти з потужностями Zeus Ceramica. Зараз київський підрозділ виготовляє окремі види продукції (керамічні сходи, кашпо) з плит, що залишаються на складі. На релокованій частині заводу працює з десяток працівників, а загалом 45 працівників Zeus продовжують отримувати зарплату, допоки підприємство не вичерпало власні резерви.

Збитки від останньої атаки Левіт оцінює в 12 €-15 млн, проте це ще не остаточні розрахунки. У довгостроковій перспективі підприємець розраховує на компенсацію від РФ і готує судовий позов до Європейського суду з прав людини. У середньостроковій — сподівається залучити гранти або кредити міжнародних інституцій. «Сподіваюся, що Віктору вдасться залучити міжнародні банки — EBRD, IFC», — каже Ставніцер.

Зараз єдина надія підприємця на відновлення — державний кредит. Для часткового відновлення виробництва йому необхідні 4 млн €.

Підприємець вірить, що зможе відродити виробництво у Слов’янську. «Мене найбільше непокоїть, як буде далі. Якщо підприємство зруйноване і не відновиться, то ми перетворимося на Дике поле, яке тут раніше й було», — говорить Левіт і додає, що вірить у відродження виробництва у Слов’янську.

Підприємець планує почати відбудову заводу вже з жовтня — сподівається на відведення лінії фронту від Слов’янська найближчим часом. Він продовжує активний пошук ресурсів для порятунку свого заводу. «У Левіта великий досвід співпраці з міжнародними фінансовими інституціями, — каже Немірович. — Сподіваюся, він зможе відновитися з попелу, як птах Фенікс».