Чи має начальник військової адміністрації «останнім залишати корабель, що тоне»: як це відбувається на Донеччини

Вже за кілька днів після початку повномасштабної російсько-української війни, в українському політичному словнику з’явився новий мовний вислів: мер-втікач. Саме так жителі Маріуполя називали міського голову Вадима Бойченка, який залишив місто на третій день війни. Пізніше Вадим Бойченко через ЗМІ пояснював землякам, чому терміново виїхав з міста і що саме завадило йому невдовзі повернутися до своїх виборців. Проте, пояснення були не дуже переконливими і виглядали, як банальне виправдання втечі через боягузтво.

Ряд українських ЗМІ свого часу повідомляли також про інші подібні факти. Приміром, журналісти писали про мера-втікача Віктора Медвідя з міста Рахів (Закарпаття), який під час війни виїхав до Румунії, начебто, у відрядження і не повернувся в Україну. Виїхав за кордон і міський голова Покровська Руслан Требушкін (Донеччина), який затим спілкувався з земляками спочатку з Бельгії, а згодом з Іспанії.

Чому важливо, аби керівники військових адміністрацій залишалися в громаді

Керівники місцевих військових адміністрацій — живі люди. У кожного-(ї) є родини. Зрозуміло, що кожен начальник-(ця) адміністрації прифронтового міста (селища, села) хоче залишитися живим і здоровим.

Проте, шахеди чи ворожі снаряди не вибирають цілі. Воєнні ризики для керівників МВА такі самі, як і для пересічних жителів.

Але є те, що відрізняє пересічного жителя громади від її очільника — відповідальність. Начальник МВА відповідає у своєму населеному пункті практично за все. У тому числі, як не дивно, за настрої жителів. Можна тільки уявити, що відчували жителі Маріуполя у лютому-березні 2022 року, коли дізналися про втечу свого мера!

Як вважають психологи, керівники громад, які, попри воєнні та безпекові ризики, залишаються працювати на своїх робочих місцях, позитивно впливають на психологічний стан жителів. І, що теж важливо. більш ефективно виконують свої управлінські функції. Бо, як показує практика, віддалена робота керівників негативно позначається на життєдіяльності громади, пригнічує моральний дух людей.

«Тримаймося. Ми разом. Бережіть себе»

Прифронтовий Слов’янськ вже більш як півроку живе під жорстокими щоденними обстрілами. На громаду вдень і вночі падають снаряди, летять шахеди, місто обстрілюється з реактивних систем залпового вогню, за слов’янцями та їх транспортом полюють FPV-дрони…

Але найстрашніша зброя, яку росіяни застосовують під час повітряних атак на Донеччині, — КАБи (керовані авіабомби) та ФАБи (фугасні авіабомби).

Від керованої авіабомби не можливо втекти, або встигнути сховатися. Руйнівна сила вибуху просто шалена! А наслідки ударів — жахливі.

Про наслідки повітряних атак росіян, слов’янці дізнаються, у тому числі, з коротких відео повідомлень, які регулярно записує з місця обстрілів начальник міської військової адміністрації Вадим Лях.

— Тримаймося. Ми разом. Бережіть себе! , — цими словами керівник МВА завжди завершує свої відеозвернення до земляків.

Спочатку ця проста фраза очільника громади сприймалася, як звичайна банальність: на кшталт побажання «Хорошого дня» від касира у супермаркеті.

Але з часом ця фраза, і головне — присутність керівника у Слов’янську — почали позитивно впливати на жителів. Бо люди бачать: місцева влада не кинула їх напризволяще!

Хоча періодично виникають і певні «маркери небезпеки», які пригнічують настрої жителів громади. Один з останніх маркерів — тимчасове припинення особистих, спільних прийомів жителів громади начальником Слов’янської МВА та його заступниками, яке діє з 2 квітня 2026 року.

«Тимчасово припинити проведення особистих прийомів… з метою забезпечення безпеки громадян, захисту життя та здоров’я відвідувачів і працівників, а також запобігання загрозам, пов’язаним із воєнними діями», — зазначається у відповідному розпорядженні начальника Слов’янської МВА.

Але це не означає, що особисті прийоми керівництвом Слов’янської міської військової адміністрації припинені через те, що місцева влада «втекла», або готується до втечі з міста. Як і в найбільш драматичний для Донеччини період війни (літо 2022 року), керівництво Слов’янської МВА залишається на своїх робочих місцях.

Звісно, з міркувань безпеки, локації робочих місць керівників МВА можуть змінюватися, але фізично і Вадим Лях, і його заступники перебувають на території громади.

А прийом звернень громадян наразі відбувається:

• поштою: 84 122, м.Слов’янськ, пл. Соборна, 2;

• електронною поштою: [email protected];

• через «електронну приймальню» офіційного вебсайту Слов’янської міської ВА за посиланням.

• «телефон довіри»: 095-841-80-82;

• скриньку для кореспонденції «Відкритий лист».

Не все правда, про що пишуть у соцмережах

Війна загострює (а інколи й спотворює) сприйняття реальності. Гіпертрофуються особисті образи, підсилюються підозри, публічно висловлюються незаслужені звинувачення і таке інше. Частину емоційного негативу жителі прифронтових міст і сіл виливають у місцевих соціальних мережах. Групи і чати стали тим «парканом», на якому тепер можна писати все, що заманеться.

І пишуть. І звинувачують.

Приміром, в одній з груп у Фейсбуці бачив пости (не будемо називати автора), в яких на начальника Краматорської міської військової адміністрації Олександра Гончаренка навішується ярлик — «мер-втікач».

Журналіст Карачуна запитав кількох керівників адміністрацій Донецької області: «Чи, дійсно, Гончаренко виїхав з міста?».

— Олександр Гончаренко працює в громаді. Регулярно бачимо його на різних нарадах, які проводить керівництво області, — запевняють мої співрозмовники.

«Я не можу залишити громаду, доки в ній є хоч одна дитина!»

На Донеччині є чимало громад, які вже не підходять під визначення «прифронтові», хоча поки що вважаються такими. Одна з них — Андріївська сільська територіальна громада (Краматорський район). Більша частина громади є фактично фронтовою територією.

Адміністративний центр громади — село Андріївка — нині відрізане від решти громади: дороги до сусідніх сіл і до села Сергіївка, куди торік змушена була переїхати військова адміністрація, перебувають під вогневим контролем ворожих FPV-дронів.

Подібна ситуація й у інших селах громади: Варварівці, Новоандріївці. Роганському.

За словами начальниці Андріївської сільської військової адміністрації Олени Нікітіної, у цих селах наразі залишаються близько 60 жителів, які, попри тривалі й неодноразові умовляння, не бажають евакуюватися.

У цих селах не працює торгівля, туди не виїздять рятувальники, медики, не доставляється гуманітарна допомога.

— Як же там живуть люди? , — запитую Олену Нікітіну.

— Це було їх рішення і, відповідно, їх відповідальність. Ми, звісно, завжди залишаємо для жителів Андріївки, Варварівки, Новоандріївки, Роганського гуманітарну допомогу, за якою окремі сміливці з цих сіл приїздять до Сергіївки. Але кожен такий приїзд пов’язаний для них з ризиком для життя.

За словами Олени Нікітіної, у Сергіївці ситуація з безпекою поки що дозволяє багатьом жителям утримуватися від евакуації (в громаді залишаються близько 450 людей при довоєнній чисельності 2380 жителів). Хоча тривалість комендантської годин — з 15 до 11 години, і безпечних територій у громаді не існує.

В селі працюють аптека, магазини, лікарня, поліція, рятувальники, комунальники.

Структурні підрозділи Андріївської сільради релоковані на Полтавщину і працюють в он-лайн режимі.

Керівництво сільської військової адміністрації працює (і фізично присутнє) у Сергіївці.

— Ми придбали антидронові детектори, які перехоплюють сигнал ворожих FPV-дронів. Машини ховаємо по гаражах, під час повітряних тривог йдемо в укриття, — розповідає Олена Нікітіна. І далі продовжує: — ПрАТ «Веско» призупинило роботу. Я думаю, що і наші фермери та ТОВ «КЗТС Машинінг» цього року не будуть засівати поля, адже більшість земельних ділянок, які вони використовували для сільськогосподарського виробництва, визнані небезпечними.

— Може так статися, що через воєнні ризики ви, як і решта працівників військової адміністрації, змушені будете залишити громаду. Як ви уявляєте собі цей «час Х»?, — запитую у Олени Нікітіної.

— Андріївська сільська військова адміністрація — це чотири людини: мій заступник, головний бухгалтер, водій і я. Звісно, є розуміння, що, можливо, доведеться й нам залишати громаду. Коли це може статися? Не знаю. Але точно не раніше, ніж з громади вивеземо усіх дітей. Станом на зараз (розмова відбувалася 3 квітня — прим. автора) у Сергіївці залишаються ще десять дітей. Продовжуємо працювати з їх батьками: вмовляємо, переконуємо, готові надати транспорт для евакуації родин та їх майна.

Ворог методично знищує Миколаївку

Окремі населені пункти Миколаївської територіальної громади (Краматорський район) розташовані у безпосередній близькості до лінії фронту. В деякі села (Рай-Олександрівка, Пискунівка) вже не можливо заїхати ні жителям, ні працівникам міської військової адміністрації. Приміром, нині фронт від Рай-Олександрівки на відстані усього трьох кілометрів.

З 14 січня 2026 року Миколаївська територіальна громада офіційно визнана територією активних бойових дій (крім села Селезнівка, яке є околицею Слов’янська).

Нині адміністративний центр громади — місто Миколаївка — живе під настільки щільними обстрілами, що минулого тижня було припинено роботу останньої з шести великих теплових електростанцій, які до великої війни працювали на Донеччині, — Миколаївської ТЕС.

Сьогодні місто Миколаївка живе у повному блекауті.

Частина міста була знеструмлена у лютому поточного року, частина — у березні. Два тижні тому ворожі обстріли повністю «вимкнули» Миколаївку. І поновити електропостачання в теперішніх умовах вже не можливо.

На прохання журналіста Карачуна ситуацію коментує начальник Миколаївської міської військової адміністрації Володимир Проскунін:

— Ворог зруйнував високовольтні лінії електропередач та опори. Аби відновити електропостачання на місто, навіть в умовах мирного часу, потрібно не менше двох тижнів. А коли над місцем виконання ремонтних робіт весь час дзижчать FPV-дрони, проводити ремонти не реально.

Я захоплююся мужністю наших енергетиків, тому що до цього ремонтні роботи виконувалися у максимально стислі терміни. Але тепер, коли ворог б’є по громаді вже і зі ствольної артилерії, коли крім КАБів, ФАБів, FPV-дронів на нас летять «крила-камікадзе», я не можу ризикувати життями енергетиків.

Ми робимо все можливе для того, аби забезпечити наших жителів питною водою, щоби працювала система відведення каналізаційних стоків. Продовжуємо надавати послуги по вивезенню сміття. Ведемо роботи по консервації будинків, які постраждали від обстрілів (вікна, двері, покрівля тощо). Стараємося максимально зберегти житловий фонд для жителів громади.

Але з кожним днем робити це все важче.

У Миколаївці сьогодні перебувають близько 3 тисяч людей. Серед тих, хто ще не евакуювався, 10 дітей: 1 дитина живе у Райгородку, 9 — у Миколаївці. Якщо брати в цілому по громаді, то кількість населення становить близько 5 тисяч жителів.

Робимо все для того, щоб забезпечити евакуацію мирного населення. Хтось виїздить самостійно, когось вивозимо організовано (відповідно до поданих заявок). Пропонуємо місця, де жителі громади можуть розміститися. Здійснюємо видачу гуманітарної допомоги.

Але 1 квітня органи місцевої влади змушені були виїхати з Миколаївки.

Я, як керівник військової адміністрації, періодично знаходжуся у Миколаївці: продовжую зустрічатися з людьми. Але тепер це відбувається, на жаль, не у щоденному режимі.