Чи остаточно попрощалися зі Слов’янськом «Керамічні маси Донбасу»

— Політика нашої компанії наступна: якщо ми працюємо в якійсь галузі, ми маємо бути перші і кращі. Жителі Слов’янська знають: ТОВ «Керамічні маси Донбасу» завжди прагнули «тримати марку», бути успішним підприємством. Але повномасштабна війна Росії проти України, на жаль, примушує нас думати не стільки про розвиток, скільки про виживання компанії. А виживати стає дедалі все складніше.

Нагадаю: ТОВ «Керамічні маси Донбасу» відновило роботу після того, як у вересні 2022 року підприємство суттєво постраждало від потужних ракетних ударів ворога. Ще на початку великої війни ми заглушили газові труби і перейшли на електроенергію, хоча економічно це було не вигідно. Але ми пішли на цей крок з питань безпеки. Ми працювали навіть тоді, коли з міста виїхав увесь вцілілий крупний і середній бізнес.

— «Керамічна маси Донбасу» оголосили про призупинення роботи підприємства. Хоча всі знають, яка зараз ситуація на фронті на нашому напрямку, і розуміють, що, не виключено, насправді йдеться про її припинення. Може, правильним було б назвати речі своїми іменами і релокувати бізнес кудись подалі від війни?

— Ми тривалий час відкладали рішення про призупинення виробництва, сподіваючись на кращий для України розвиток воєнних подій на Слов’янсько- Краматорському напрямку. Ми працювали: забезпечували наших традиційних споживачів сировиною, прагнули зберегти трудовий колектив підприємства. Зокрема, вирішили проблему з поставками глини. Після того, як видобуток глини у наших кар’єрах став неможливим через бойові дії, ми знайшли в Україні нові родовища глини, яка відповідає нашим вимогам. «Відпрацювали» рецептуру виробництва керамічних мас на новій сировині, технологію тощо.

Ми могли б, мабуть, вивезти зі Слов’янська частину виробничого обладнання (раніше ми відпрацювали технологію роботи лише на частині обладнання) і десь у більш безпечному регіоні України запустити виробництво керамічних мас. Але це був би масштаб, грубо кажучи, «гаражного бізнесу». Це означало б повністю зруйнувати імідж підприємства. Звісно, такий варіант не міг влаштувати керівництво компанії. Тому було ухвалене рішення призупинити роботу підприємства. Наразі ми демонтуємо основне технологічне обладнання з метою його збереження в більш безпечному місці та повернення підприємства на своє місце — в український Слов’янськ.

— Що підштовхнуло на це крок?

— Десь три тижня тому ми повністю завершили виробничу програму. Останні кілька місяців люди працювали (а це десять співробітників) з величезними безпековими ризиками. Була мета — «в нуль» виробити усю наявну сировину, аби поставити продукцію споживачам за всіма замовленнями. Від початку повномасштабної війни підприємство не відвантажувало продукцію закордон. Ми забезпечували сировиною українських виробників кераміки. У тому числі — наших місцевих керамістів.

Звісно, про колишній масштаб виробництва було годі й думати: якщо до великої війни підприємство виготовляло щомісяця до двох тисяч тонн керамічних мас, то в останні роки — 130-150 тонн.

— Що буде далі з підприємством?

— Якщо збережеться (вціліє) завод у Слов’янську хоча б у якомусь більш-менш нормальному вигляді, ми повернемося в рідне місто. Сподіваємося, що Слов’янськ залишиться під контролем України.

— А чи розглядався варіант повністю вивезти обладнання підприємства?

— Теоретично можна вивезти усе основне технологічне обладнання. А на практиці це означає, що треба розібрати понад тисячу тонн металоконструкцій. Це досить крупне і габаритне обладнання. Приміром, млин при діаметрі понад три метра важить 57 тонн, а баштова сушилка має діаметр понад 7 метрів і висоту 11 метрів. Ми підраховували: аби вивезти основне технологічне обладнання, потрібно витратити щонайменше вісім мільйонів гривень!

— Яка на сьогодні доля вашого експериментального проекту «Керамічна мануфактура Донбасу»?

— У 2017 році ми запровадили експериментальний проект по виготовленню різних виробів з керамічного граніту. Починали з східців і плінтусів, а пізніше значно розширили асортимент продукції. Зараз виготовляємо з керамограніту стільниці, елементи ванних кімнат, плінтуса, вази, фасонні вироби, елементи басейнів, підвіконня тощо. Для цього виробництва потрібне не дуже велике технологічне обладнання. Скажімо, вага верстатів — від 3 до 7 тонн. Тому їх було набагато простіше вивозити зі Слов’янська. Зараз це виробництво працює у Київській області. Наша головна стратегія зараз — зберегти спеціалістів, які мають унікальний досвід роботи. Можу сказати, що «тему» цього експериментального проекту ми запозичили в італійців, але розвинули виробництво настільки, що італійці залишилися далеко позаду.