В очікуванні наступу Росії. Як живе Лиман, який росіяни можуть захопити наступним

Після падіння Авдіївки однією з наступних цілей наступу Росії може бути Лиман, кажуть ВВС у військовому керівництві України. Про це також пишуть західні аналітики.

Показово, що перший напрямок, куди поїхав президент Зеленський після здачі Авдіївки, — це Куп’янськ-Лиман. Саме туди спрямували свої атаки росіяни з боку Кремінної.

Як живе місто на півночі Донецької області, яке вже було у російській окупації і яке Україна звільнила наприкінці вересня 2022-го?

Джерело — BBC Україна.

Жодне місто не може повною мірою передати дух українського народу, який продовжує боротьбу з російською агресією протягом двох років повномасштабної війни. Але, можливо, Лиман близький до цього.

Це маленький, напівзруйнований залізничний вузол, спочатку захоплений Росією, потім звільнений, тепер опинився в пастці біля лінії фронту на Донбасі. Настрої його мирних жителів — між рішучістю та відчаєм.

«Зараз важливий лише мир. Я хочу миру. Лише миру. На будь-яких умовах», — каже Олександр Роговець, 74-річний підприємець на пенсії, який живе сам у крижаних руїнах дев’ятиповерхового будинку на околиці Лимана.

Коли ми вперше зустрілися з Олександром і його вісьмома кішками рівно рік тому — за кілька годин після того, як російська ракета рознесла один бік його дев’ятиповерхівки — він розділяв загальну віру у те, що Україна все ще може виграти цю війну.

«Тепер у мене був час подумати, і я змінив свою думку. Занадто багато людей гине», — сказав він минулого тижня, припустивши, що настав час обміняти землю на мир із Росією.

Таку думку нечасто почуєш в Україні, і, можливо, мало хто розділяє такі почуття. Але вона ілюструє вплив, який можуть чинити на змучене населення нескінченні місяці конфлікту.

Декілька вибухів пролунали над містом з боку лінії фронту, розташованої за 15 км на схід. Олександр, який виглядав змарнілим і немитим, зашаркав у бік темних сходів.

Провал наступу України минулого року важко позначився на багатьох жителях Лимана.

Місто розташоване надто близько до фронту, тому не може розраховувати на значні кошти від центрального уряду на відновлення. Міська рада обмежується виплатою пенсій, спробами відновити електропостачання та відправкою робочих бригад для підрізання дерев. Головний міст, що веде до міста, як і раніше, стоїть розбомблений, у руїнах.

«Нашу молодь винищують. Якщо так триватиме, то України не залишиться», — каже 80-річна Надія Анатоліївна, коли звук чергового далекого вибуху майже непомітно проноситься двором, де вона та інші пенсіонери стоять у черзі за продовольчою допомогою.

«Мені здається, ця війна триватиме ще довго», — зауважує 63-річна Наталія Мартиненко, притупуючи на морозі.

Але смуток тут поділяють не всі.

У місті, побудованому навколо колись важливого залізничного вузла, від якого тепер залишилися переламані рейки та уривки кабелів, як і раніше, живуть кілька сотень дітей.

Вони навчаються онлайн, але часто збираються невеликими групками, щоб отримати допомогу з домашньою роботою і поспілкуватися з друзями.

«У мене є все, що мені потрібно. Мені більше нічого не потрібно, окрім миру і спокою», — каже 14-річна Аня, сміючись із трьома подружками в глибині теплого класу. Всі вони кажуть, що вже звикли до нового способу життя, який тепер став «нормальним».

Коли ми приїжджали сюди рік тому, багато жителів Лимана тулилися в підвалах, переживши російські бомбардування та окупацію міста, а також його подальше звільнення українськими військами.

Минулого тижня на Залізничній вулиці кілька членів родини Дмитренків все ще спали під землею.

«Наша квартира зруйнована. Куди нам ще йти? — питає Марія Дмитренко, відвертаючись від телевізора, прикріпленого до стіни підвалу. Але вона рада, що відкрили більше магазинів, електрика стала безперебійною, а її дочка Ірина, бухгалтер на залізниці, знайшла нову роботу в муніципальній раді.

«Тепер трохи краще, ніж було рік тому. Слава Богу, є громадський транспорт та інші служби. Ми всі втомилися, фізично і морально. Але ми чекаємо перемоги. Я не думаю, що [переговори] можливі після того, як стільки людей вбили. Як можна вести переговори із вбивцями?» — каже 42-річна Ірина. Вона додає, що, на її думку, жителі, які співчували Росії, давно залишили Лиман.

Мер міста Олександр Журавльов нещодавно переїхав зі своїм офісом у нову будівлю в надії уникнути російських обстрілів. Він сказав, що не має права говорити про втому чи песимізм, але визнав, що його турбують повідомлення про те, що США можуть припинити постачання зброї Україні.

«Нам потрібно домовитися про продовження військової допомоги, бо, як ви знаєте, ми боремося з монстром. Із монстром, у якого багато нафти та газу, на які можна купити зброю. Поки що наші військові тримаються щосили… але не вистачає зброї та боєприпасів, і це викликає серйозне занепокоєння».

У міста є плани на випадок, якщо буде потрібна ще одна евакуація.

Але є й інші нагальні проблеми, наприклад, жодна з сільськогосподарських ділянок у цьому районі ще не розчищена від мін.

Коли ми готувались до виїзду з Лиману, від гуркоту далеких вибухів задзеленчали шибки у небагатьох вцілілих вікнах на Залізничній вулиці.

Одразу за околицею міста стоять вантажівки у снігу, які зупинилися, щоб зібрати соснові колоди, розпиляні бригадою робітників.

Нам сказали, що цими колодами, ймовірно, будуть зміцнювати оборонні траншеї. Україна споруджує їх у терміновому порядку, готуючись протистояти черговому російському наступу, який може знову загрожувати Лиману і мешканцям, які залишаються в місті.