Історія повернення у Богородичне

До села Богородичне Святогірської громади, що на Донеччині, повернулись зо три десятки людей. Серед них — Євген. Навесні 2022 року чоловік рятувався від обстрілів, залишився без даху над головою, проте повернувся додому. Відновлює свій пошкоджений будинок, допомагає з відбудовою сусіду та мріє про повернення мирного життя у населений пункт.

«Коли перші прильоти були — я якраз спав. Я спершу навіть не зрозумів. Воно бахнуло: чи вихід, чи приліт. А потім як вдруге бахнуло — тоді я все зрозумів одразу. Та всі перелякалися тоді й багато людей виїхали».

Джерело — Суспільне.

Чоловік згадує, евакуюватися через бойові дії довелось у квітні 2022 року. Фронт тоді наближався до села.

«Ми виходили пішки. Ми перейшли через міст. З речей у нас було… Ну те, що на мені буквально. І там трохи в портфелі. Виходили без нічого. Все що було тут — тут і залишилось. Автобус від мосту нас забрав. Якщо вірити, тому що я чув, — село переходило разів 17 з рук в руки», — згадує Євген.

Далі розповідає Євген, з матір’ю виїхали на Івано-Франківщину до знайомих.

«Десь місяць пробули. Потім вмовили батька виїжджати. Батько виїхав в Дніпропетровську область. Туди теж родичі виїхали. Вони його зустріли та ми до нього одразу ж поїхали», — говорить чоловік.

Вперше приїхав з евакуації до рідного Богородичного восени 2022, розповідає чоловік.

«Приїжджаєш, дивишся, де ти стільки років прожив. А все зруйноване, все розбите, і це така апатія. Не хочеться нічого. Вийшов з машини, подивився і хочеться поїхати одразу ж. Приїхали наступного дня вже трішечки легше. Починаєш щось робити і трохи відпускає. Душ зробили літній — з чого знайшли», — ділиться чоловік.

Говорить, до повномасштабного російського вторгнення працював будівельником та сезонно кочегаром в сусідньому Святогірську.

Нині повернувся у травні допомагає відбудовувати будинок сусіду. Оселився у будинку бабусі, де жив останні кілька років.

«Покрівлю пошкоджено. Через те, що довгий час будинок простояв без належного ремонту, почала сипатись стеля. Вікон не було, але дещо я вже зробив. Ну це таке… Рами перебиті. Десь знайшов шматок полікарбонату, поставив», — показує Євген бабусин будинок.

«Нам дуже пощастило, що пічка залишилась цілою. І вперше, коли ми приїхали, то були зовсім неготові. Ми нічого не брали, тому пічка дуже виручала нас. Води нагріти, щоб ноги помити чи поїсти. Ну, і холодно було, ми ж восени були. Ми залишались в цій кімнаті. Старою ковдрою завішували двері й тоді можна було ночувати», — згадує Євген.

Неподалік вщент розбитий батьківський будинок.

«Все згоріло. Єдине що помітив, якщо будинок зруйнований — пічка залишається. Я не знаю чому, але багато де пічка і комин стоять».

Поки тепло Євген — ловить рибу в річці. Також, розповідає, в село волонтери доставляють гарячі обіди, оскільки магазини не працюють.

До Богородичного не повернули електропостачання, також село не повністю розміноване.

«Десь три тижні тому ми приїжджали сюди ненадовго, на кілька днів. І в перший же день бачили, як швидка поїхала. Хтось із місцевих ремонтував там і наступив на якусь міну чи щось таке — і відірвало ступню».

Чоловік говорить, найбільша його мрія зараз — аби закінчилась війна:

«Де б ти не був, але додому завжди хочеться. Воно хоч і зруйноване, але рідне. Стільки спогадів. Ну половина життя тут пройшла. Як може не хотітися додому? Звичайно ж хочеться».