ЖКП: повірки лічильників стосуються мільйонів біженців, які проживають за сотні, а то й тисячі кілометрів від дому?

Громадяни, у яких настав термін повірки лічильників води, тепла та газу, мають це зробити протягом трьох місяців після закінчення опалювального періоду. Так вирішили в Кабміні. І дарма, що відповідна постанова Кабміну № 440 набула чинності 4 червня, а тепло відключили більш як два місяці до того. Тобто треба було бігти, спотикаючись, аби встигнути пройти процедуру менш як за місяць? Вочевидь так, бо згідно з Методикою розподілу між споживачами обсягів використаних у будівлі комунальних послуг, тим, хто не пройде перевірки, нарахування здійснюватимуть за нормативами споживання, які в рази вищі за показники лічильника. Але процес буксує, і зрозуміло, чому. Про це пише Тетяна Кириленко для ZN.UA.

Повірка неповіреного

Але ж після початку повномасштабної війни повірки приладів обліку було припинено на весь час дії воєнного стану. Він хіба вже завершився? Мабуть, хтось вважає, що так, адже виняток встановлено лише для тих громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях.

Для них і надалі діють норми про зупинення перевірки лічильників на період воєнного та надзвичайного стану й протягом трьох місяців після його припинення або скасування. А от для тих громадян, які проживають у зонах можливих або активних бойових дій, терміни повірки відкладаються на шість місяців із дати завершення або припинення бойових дій. Тобто їм треба стежити за переліком таких територій (їх затверджує Мінреінтеграції).

Про тих українців, які евакуювалися й перебувають за сотні, а то й тисячі кілометрів від дому, просто забули або знати нічого не хочуть. І якщо евакуйовані власники уцілілих домівок намагаються сплачувати за фактично не використані комунальні послуги, то їм ще й «навішують» додаткові витрати на повірки.

Приміром, «Київводоканал» уже заходився повіряти лічильники води й бідкається, що за місяць вдалося провести лише 30 тис. процедур. І байдуже, що багато емігрантів далеко не завжди можуть знайти когось, хто замовив би повірку, прийняв фахівців, з’їздив за актом і відвіз його водоканалу.

Та й це лише один бік справи, інший — матеріальний. Водоканал пропонує свої послуги з повірки, причому значно дорожчі, ніж у конкурентів. А це немало-небагато — по 400 грн за кожен прилад. Якщо ж іще й з’їздити за актами повірки та доставити їх водоканалу, то сума зросте, як і витрачений час.

Щоправда, є й альтернативні варіанти повірок фірмами-конкурентами. Там тарифи нижчі, але можуть бути проблеми іншого штибу: акти цих компаній неохоче приймає водоканал, а інколи й зовсім відмовляється. До того ж можна натрапити на шахраїв. Тому слід бути уважними при виборі надавача послуг і перевіряти наявність у них ліцензій.

Інакше буде, як у жителів Ірпеня, в яких нібито й легальна компанія напередодні війни повірила лічильники. Але нині знайти її неможливо, а місцевий водоканал стверджує, що актів повірки у нього немає, й вимагає пройти недешеву процедуру повторно. Де взяти гроші мешканцям будинку, який постраждав під час бойових дій і який довелося відновлювати, нікого не турбує.

Як і негаразди із самою сплатою за воду. Бо навіть тим, у кого лічильники повірені, клопоту не бракує. Споживачам, чиї квартири порожні й фіксують нульове споживання, кол-центри все одно штампують квитанції з цифрами, далекими від реальних. Непорозуміння наздоганяють одне одного.

Абонентська плата

Трапляється, що кількість спожитої води не відповідає кількості відведеної. А з абонентським обслуговуванням — плутанина «з бородою». Вона почалася ще наприкінці 2021-го — на початку 2022 року, коли в платіжках з’явилися рядки з нарахуваннями за так зване абонентське обслуговування (окремо щодо теплової енергії та води).

І ніби тут ніякої крамоли: нововведення продиктовані змінами до законів про надання житлово-комунальних послуг і про комерційний облік теплової енергії й водопостачання, якими передбачено нову структуру плати за тепло і гарячу воду, а також у зв’язку з тим, що чинними стали публічні договори приєднання. До того ж з листопада 2021 року змінили підхід до розподілу обсягів послуг, спожитих у будівлі, через застосування іншої методики.

Аби зрозуміти, в чому заковика, слід нагадати, що таке плата за абонентське обслуговування. Це плата мешканців за укладення договору про надання комунальних послуг, за розподіл обсягів тепла та води між споживачами, за нарахування та стягнення коштів за компослуги, а також за обслуговування та заміну будинкових лічильників тепла та гарячої води (у разі їх наявності в будівлі).

Тут варто звернути увагу на фразу, що платити треба «за спожиті комунальні послуги». Однак навіть у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання або неспоживання води люди щомісяця отримують платіжки з конкретною сумою нарахувань, які треба сплачувати.

На всі скарги споживачів у комунальних структурах готова одна відповідь. Мовляв, навіть попри відсутність тепла чи води або фактичне неспоживання, плата за абонентське обслуговування все одно здійснюється. Вона ж бо є загальнообов’язковим платежем, який споживач перераховує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором, що розрахований на 12 місяців.

Однак знову ж таки — «при наданні послуги». Тому зрозуміти тлумачення постачальника важко, а точніше, неможливо. Як і те, що вартість послуги не зросла, адже її надавач нібито лише розшифрував, з чого складається плата відповідно до нових вимог.

Та що це саме так, багато хто сумнівається, зважаючи на те, скільки сплачував раніше й нині та чому нарахування за абонплату неоднакові для всіх споживачів. Річ у тім, що хоч її граничний розмір прив’язаний до прожиткового мінімуму, кінцева сума залежить і від постачальника, укладеного з ним договору, а також від приладів, встановлених у будинку та конкретній квартирі (зокрема, від наявності лічильників тепла й гарячої води).

Тож утішатися можна хіба з того, що на абонплату поширюються субсидії. А от заяви про те, що жодного індивідуального договору людина не укладала, не допоможуть. У відповідь почуєте: це сталося через публічний договір приєднання (механізм публічної оферти).

Щодо утримання та ремонту внутрішньобудинкових систем, то споживачі мають укласти з підприємством теплокомуненерго (або іншим) окремий індивідуальний договір на обслуговування цих систем. Плата за такі послуги буде договірною.

Якщо споживач укладає колективний договір, то абонентська плата його не стосується. В такому разі підприємство доставляє йому теплову енергію лише до будинку, а далі споживач має сам потурбуватися про її розподіл до свого помешкання. Цим може зайнятися ОСББ чи керуюча компанія за рішенням не менш як 50% власників житлової площі.

Крім того, в графі за теплову енергію виокремили такі складові, як функціонування систем опалення й гарячого водопостачання (ФСО та ФСГ). Їх виділяють із загального обсягу теплової енергії, спожитого будинком, відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів компослуг. Як пояснюють тепловики, ФСО та ФСГ — це енергія, що витрачається під час функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (якщо вони є у будинку).

Несправжні борги й боржники

Є проблеми й у відносинах споживачів із постачальниками електроенергії. Хоча тут, здавалося б, послуга одна і жодних непорозумінь не мало би бути. До того ж до лічильників відкритий доступ, і працівники компанії періодично знімають показники. Однак рахунки все одно часто беруть зі стелі.

Приміром, у квартирі ніхто не мешкає, всі електроприлади вимкнені, а електрокомпанія штампує платіжки майже з двома сотнями гривень заборгованості щомісяця. Можливо, постачальник електроенергії ставить за мету довести суму боргу до такої, щоб можна було звертатися до суду. Або ж шукає підстави відімкнути світло й тоді затребувати значні кошти за підключення.

При цьому сама компанія заборгувала НЕК «Укренерго» за послуги з диспетчеризації. Звісно, керівництво компаній скаржиться на недоотриману виручку. А як щодо недоотримання доходів споживачами? До того ж ідеться не про небажання сплатити за спожиту електроенергію, а за придумані кіловати, які не зафіксовані лічильниками.