Без коренів і листя. Історія сім’ї з Лимана, яка через російську агресію втратила чотирьох людей

Родина — найбільша цінність

Олексій та Світлана Крячки познайомилися 1976 року. Він — з Іловайська, вона — з Лиману, та обоє здобували освіту в Бахмуті. 1977 року в пари народився син Роман, а три роки по тому — Дмитро. Сімʼя мешкала в Лимані. Світлана працювала касиркою, а Олексій — оператором на залізниці. Вільний час завжди намагалися проводити разом.

Сини Роман і Дмитро зростали з різними характерами, старший — бешкетник, молодший — тихий та спокійний. Коли обоє створили власні сімʼї, то переїхали з батьківського дому, але всі жили неподалік. На вихідні чи свята збиралися в батьківській хаті.

«Наша родина завжди намагалася бути на позитиві. Дідусь Олексій хоч і був суворий, та мав чудове почуття гумору. Бабуся Світлана — ніжна й добра, завжди всіх хотіла смачно нагодувати. Для них сімʼя — основна цінність», — каже онука Аліна Крячко, донька старшого сина подружжя.

Молодший син подружжя, Дмитро, навчався на муляра та водія. Про нього кажуть: мав золоті руки. Він самотужки звів будинок, поруч облаштував гойдалку та висадив багато дерев. Це була оселя, в якій він мешкав разом із Наталією Пелих.

У Дмитра це були вже треті стосунки — від попередніх мав доньку, якій також допомагав. І в Наталії була дитина. У їхньому домі завжди був ідеальний порядок, пригадують родичі. Наталія займалася домашніми справами поміж змінами на роботі в наркодиспансері у Слов’янську, звідки була родом. Дмитро — майстер на всі руки — міг із легкістю зробити в будинку й довкола нього все, що необхідно.

2012 року Наталія та Дмитро дізналися, що чекають на дитину. Маля було дуже бажаним, та вагітність Наталії минала складно, лікарі давали невтішні прогнози.

Довгождана Софійка народилася 30 травня 2013 року. Дівчинка мала проблеми із зором і рано почала носити окуляри. Вона зростала талановитою дитиною. Гарно малювала та мріяла стати художницею. Обожнювала вивчати англійську, додатково займалася математикою.

«Вона приходила зі школи й казала: „Бабусю, я хочу отримати 12 балів“. Але в них тоді ще була система відмінно/добре/погано. Мама із Софійкою багато займалася, а на вихідних або коли Наталія була на роботі, Софійка приходила до нас із дідусем», — розповідає бабуся дівчинки Світлана.

Не думали, що ворог битиме по цивільних

2014 року, коли російські військові розпочали збройну агресію проти України, в Лимані на Донеччині сталося кілька боїв. Бабуся й онука Аліна пригадують, як містом їздила ворожа техніка, було чутно вибухи. Та невдовзі Збройні сили України визволили Лиман від російських бойовиків, і ситуація там стала відносно спокійною.

Після 24 лютого 2022 року, коли розпочався повномасштабний наступ російських військ, у родині вірили, що страшне їх омине. Не думали, що ворог битиме по цивільних, каже Аліна.

Однак ситуація довкола міста дедалі більше загострювалася, а обстріли сильнішали. Світлана Крячко пригадує, що Дмитро просив дружину з донькою евакуюватися. Навіть намагався продати дачу й автомобіль, щоб віддати їм гроші й відправити з Лиману. Однак Наталія із Софійкою відмовилися виїздити. Вони дуже любили рідний дім.

«Він ніби відчував щось… Але дівчата сказали, що залишаються — таким є їхнє рішення. Софійка була на диво спокійною, не боялася обстрілів», — розповідає Світлана. Вони з чоловіком Олексієм теж не хотіли їхати з міста.

Наступальні дії російських військ поблизу Лиману посилилися в травні 2022 року. Ворог розпочав штурм, узяв під контроль частину міста, бої тривали кілька діб. Було страшно.

Софійка, яка дуже любила малювати й чиї малюнки завжди були яскраві, почала все розфарбовувати у сірі й чорні кольори.

23 травня 2022 року Дмитро Крячко пішов навідати брата Романа, який мешкав неподалік. Поки його не було, почався обстріл. Ворожий снаряд прилетів у підвал, де встигли сховатися Наталія з донькою.

«Моя мама підіймає голову й каже дядькові Дмитру: „Дивися, здається, у вас щось горить…“ Загорівся гараж, вибухнула машина, а снаряд прилетів прямісінько в підвал, його засипало», — пригадує Аліна.

Світлана Крячко нині міркує: «Можливо, якби вони перебували у великій кімнаті будинку, то не постраждали б…»

Рідні кинулися на допомогу й витягнули поранених Наталію та Софійку з-під завалів. Дмитро взяв сусідську машину. Повіз дружину й доньку до лікарні. Дорогою теж потрапив під обстріл. Дістатися до Краматорського медзакладу допомогли військові ЗСУ.

Минала година за годиною, а родичі не знали, чи проїхав Дмитро блокпост, чи дістався до лікарні. Були сильні обстріли. Аліна опублікувала пост у соцмережах, на який дуже швидко відгукнулися небайдужі та повідомили, що Софія та її мама в лікарні. Про стан сестри нічого сказати не могли, а про тітку розповіли, що була «дуже важкою». Аліна планувала поїхати до лікарні наступного дня. Однак, як згодом зʼясувалося, вже не було до кого.

Тим часом Дмитро Крячко залишився в медзакладі, де дізнався, що 8-річна донька Софія не вижила. Він хотів узяти її тіло на руки й нести пішки до Лиману, щоби там поховати. Та йому не дозволили.

Новин про дружину чоловік так і не дочекався й у шоковому стані пішов до Лиману, де розповів батькам про смерть Софійки. Наступного дня стало відомо також про смерть Наталії. Поховати вбитих у Слов’янську допоміг брат Наталії.

Ще дві втрати

У Світлани та Олексія через ті події погіршилося здоровʼя, а Дмитро часто не міг заснути. Він виходив із батьківської хати, куди переселився після трагедії, й ночами сидів у дворі біля свого розбитого дому…

«Нам із батьком він цього не говорив, а тещі казав, що не зможе, не знає, як йому далі жити… Так любив дружину й донечку, що не зміг без них», — каже мама Дмитра.

Влітку вони з батьком хотіли бодай чимось зайняти сина, пропонували купити йому машину, дали кошти на це. Однак він їх залишив у батьківському домі й повернувся до свого розбитого помешкання.

10 липня 2022 року Олексій пішов туди до сина. І знайшов його мертвим у дитячій кімнаті розбитого дому. Дмитро вкоротив собі віку після 49 днів туги за рідними.

Мама Світлана не могла повірити:

«Я кажу — як, куди пішов?.. А він пішов від нас, пішов назавжди».

Дмитра поховали в Лимані, а невдовзі біля нього зʼявилася могила батька Олексія. Його здоровʼя значно погіршилося після смерті сина. У чоловіка й так було слабке серце та проблеми з нирками, а згодом його паралізувало. Через окупацію та постійні обстріли вивезти з міста Олексія не могли. 11 жовтня 2022 року, через декілька днів після звільнення міста Збройними силами України, Олексій помер у себе вдома. Йому було понад 70 років.

«Я часто згадую дідуся, його жарти. Він казав колись, що дуже хоче побувати на моєму весіллі… Досі не можу уявити, що немає ні його, ні сестри Софійки, ні дядька Дмитра. Що я вже ніколи їх не побачу… Мені дуже складно це пережити, зараз я намагаюся бути спокійнішою, не плакати й заспокоювати бабусю», — каже Аліна Крячко.

Нині дівчина мешкає в Харкові, де навчається. Її бабуся залишається в рідному Лимані. У своєму домі, де мешкала разом із чоловіком Олексієм і куди так часто приходили їхні син, невістка та онука.

«Але тепер їх немає…» — каже Світлана Крячко.

Текст підготовлено платформою пам’яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для ZN.UA.